Поняття "перемир’я" в умовах повномасштабної війни має надзвичайно велику вагу. Це – не лише символ надії на затишшя, але й можливість евакуації поранених, перепочинку для виснажених підрозділів, гуманітарної допомоги для мирного населення. Проте у квітні 2025 року світ знову став свідком того, як подібні заяви можуть перетворюватися на порожній звук.
У суботу, 19 квітня, правитель Росії Володимир Путін оголосив про початок так званого великоднього перемир’я. Воно мало б тривати до півночі 21 квітня. Здавалося б, навіть у кривавій війні залишається місце для людяності. Але реальність виявилася іншою. Увечері 21 квітня офіційний представник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що Путін не давав жодного наказу про продовження перемир’я. Це фактично означало його завершення — щоправда, умовного, адже й під час "мирних" днів бойові дії не припинялися.
Гуманітарні ініціативи, які мають на меті тимчасове припинення бойових дій, часто є лакмусовим папірцем політичної щирості. Якщо держава справді зацікавлена в мирі, вона щонайменше утримається від атак. У цьому ж випадку заяви та дії не просто не співпали – вони були кардинально протилежні.
За інформацією моніторингового проєкту DeepState, українські захисники на передовій не відчули жодного ефекту від так званого перемир’я. Більше того, у період, коли мало панувати затишшя, спостерігалося загострення. Президент України Володимир Зеленський заявив, що вже 20 квітня з 10 години ранку почалося активне застосування дронів-камікадзе типу FPV. Кількість атак зросла вдвічі.
Такі дії не можуть трактуватись інакше, як ігнорування всіх міжнародних норм. 45 бойових зіткнень лише за першу половину доби 20 квітня, з яких 20 припали на Покровський напрямок – яскравий доказ того, що намірів щодо припинення вогню просто не існувало. Українські військові змушені були вести активну оборону, попри обіцянки припинити вогонь з обох боків.
У цьому контексті заяви офіційних російських осіб виглядають як спроба створити інформаційну димову завісу, аби приховати реальний стан речей. Головна мета – вплив на міжнародну аудиторію, прагнення зобразити себе ініціатором миру, не змінюючи своєї агресивної тактики.
Сучасна війна давно вийшла за межі суто військових дій. Велике значення мають слова, меседжі, образи. Кремль вкотре використав цей інструмент, запустивши меседж про великоднє перемир’я. Така ініціатива, оголошена у день найбільшого християнського свята, мала б викликати довіру та підтримку, особливо з боку міжнародної спільноти.
Однак головною метою подібних заяв часто є не реальна зупинка бойових дій, а інформаційний вплив. Маніпуляція фактами, створення враження контролю над ситуацією, намагання виставити себе жертвою або миротворцем – це лише частина великої гри. Водночас на землі, у бліндажах і окопах, гинуть люди. Для них ці слова – не більше ніж димова завіса.
Така політика дезінформації стає небезпечною не тільки для України, а й для світу загалом. Втрата довіри до будь-яких гуманітарних ініціатив може звести нанівець будь-які спроби припинити конфлікт у майбутньому. Стає очевидно, що за мирні заяви потрібно не лише відповідати, а й дотримуватись їх на практиці.
У відповідь на оголошене "перемир’я" Президент Зеленський заявив, що Україна готова діяти дзеркально, якщо тиша справді буде забезпечена. Це ключова різниця: українська сторона не шукала політичних дивідендів, а реально прагнула зменшити кількість жертв. Пропозиція продовжити перемир’я була не жестом слабкості, а проявом гуманізму.
Та навіть така мирна ініціатива зіткнулася з жорсткою реальністю. Замість припинення вогню — посилення атак, замість великоднього спокою — сирени та вибухи. Ці дії показують, що навіть найсвітліші свята не зупиняють бойову машину РФ.
Для українського суспільства це – черговий урок довіри. Довіри, яка була зруйнована вже не вперше. Проте, попри все, Україна продовжує демонструвати прихильність до міжнародних норм, готовність до миру і високі моральні стандарти навіть у найважчих умовах.
Світова історія знає багато прикладів, коли під прикриттям гуманітарних пауз велися найжорстокіші операції. У наш час це повторюється на очах мільйонів. Відсутність щирості у таких питаннях руйнує не лише довіру, а й саму ідею миру. Бо без довіри – неможливий діалог.
Україна сьогодні захищає не лише свою землю, а й право кожної нації на правду. Що більше подібних випадків фіксується, то сильніше мусить бути міжнародне реагування. Збереження миру – спільна відповідальність, і першим кроком до неї має бути чесність.
Заяви без дій, слова без змісту, обіцянки без виконання – усе це має стати очевидним світові. І лише тоді, коли брехня буде визнана такою, з’явиться шанс на справжнє перемир’я, яке не зрадить своїх обіцянок зі свистом снарядів.
