20 квітня 2025 року Міністерство оборони Російської Федерації оприлюднило заяву про те, що Збройні сили України нібито порушили оголошене Президентом Володимиром Путіним одноденне припинення вогню більш ніж тисячу разів. За інформацією російських військових, від півночі до кінця Великодня українські підрозділи 444 рази вели обстріл російських позицій із застосуванням артилерії, а також здійснили понад 900 ударів безпілотниками по прикордонних районах Білгородської, Курської та Брянської областей РФ.
У своїй заяві на платформі Telegram Міноборони РФ зазначило, що внаслідок цих дій «є жертви та поранення серед цивільного населення, а також пошкодження цивільних об’єктів». Крім того, відомство повідомило про взяття під контроль населеного пункту Новомихайлівка на сході України ще до оголошення перемир’я. Reuters одразу ж вказало на неможливість незалежно перевірити ці дані через обмежений доступ спостерігачів до місць бойових дій.
Передумови перемир’я та взаємні звинувачення
Одноденне «Великоднє припинення вогню» було проголошене Президентом Путіним на період з півночі суботи до півночі неділі за московським часом (21:00 GMT). За задумом Кремля, цей крок мав продемонструвати «готовність Росії до мирних ініціатив» та зробити паузу у трирічній війні, що триває від лютого 2022 року. Водночас українська влада сприйняла його радше як інформаційну акцію, ніж щиру ініціативу, і звинуватила росіян у продовженні обстрілів з самого ранку.
Президент України Володимир Зеленський напередодні пасхальних свят публічно заявив, що Москва «лише створює враження припинення вогню», оскільки продовжує використовувати артилерію в нічний час і завдавати ударів із важких озброєнь. За його словами, від півночі суботи до 16:00 неділі росіяни здійснили 46 атак, включно з ракетними й артилерійськими обстрілами. «Або Путін не контролює власну армію, або Кремль не має наміру припиняти війну, а лише прагне вигідного для себе піару», — підкреслив глава держави.
Інформаційний фон і проблеми верифікації
У ситуації, коли жодна зі сторін не допускає незалежних спостерігачів на лінію фронту, перевірити кількість і характер атак стає вкрай складно. Reuters у своєму репортажі зазначила, що не може самостійно підтвердити жодного з випадків, наведених російським оборонним відомством. Аналогічні складнощі виникають і з українськими цифрами — Київ, посилаючись на дані свого Генштабу, фіксує постійні обстріли населених пунктів на сході, але також не може надати фото- чи відеопідтвердження всіх випадків у режимі реального часу.
Зауважимо, що взаємні обвинувачення в порушеннях припинення вогню не нові. Під час попередніх «пасхальних» перемир’їв і ініціатив щодо 30‑денних пауз обидві сторони звинувачували одна одну у зриві домовленостей через обстріли житлових кварталів, блокпостів та енергетичної інфраструктури. Зі свого боку міжнародні спостерігачі ОБСЄ повідомляли про регулярні порушення на лінії фронту, але водночас відмічали зниження інтенсивності бойових дій під час таких пауз.
Міжнародна реакція та перспективи миру
Європейський Союз відреагував стримано: у Брюсселі висловили обережну підтримку будь‑яких спроб зупинити кровопролиття, наголосивши, що реальне припинення вогню залежить від готовності обох сторін до діалогу. Організація Об’єднаних Націй засудила порушення та закликала розгорнути повноцінний моніторинг на лінії зіткнення з участю спостерігачів Ради Безпеки ООН, але поки що конкретних кроків для цього не вжито.
Колишній президент США Дональд Трамп, який позиціонує себе як «миротворець», наполягає на продовженні переговорів задля тривалого перемир’я. За його словами, Вашингтон може відмовитися від посередництва, якщо найближчим часом не побачить конкретного прогресу. Наразі ж західні столиці розглядають лише короткостроковий формат «припинень вогню» — так званих гуманітарних пауз, що не руйнують загальну стратегію військово‑дипломатичного тиску.
Одноденне Великоднє перемир’я вкотре продемонструвало глибоку недовіру Москва–Київ та нездатність ефективно контролювати дії своїх збройних сил. Попри символічну ціну для обох сторін — хоч у вигляді іміджевого «мирного жесту», хоч у вигляді вербальних претензій — реальні результати перемир’я вимірюються лише кількістю порушень і жертв серед мирного населення.
Основне питання залишається відкритим: чи готові ключові гравці конфлікту піти далі за разові паузи та розпочати справжні переговори про завершення бойових дій? Якщо ні — навіть найсвятіші дати залишатимуться лише приводом для нових обмінів заявами й взаємними звинуваченнями, а життя людей продовжить залежати від точності артилерійських розрахунків і бойового духу на передовій.
