У ніч на 22 лютого Україна знову прокинулася від сирен: масована атака дронами й ракетами била по столичному регіону та низці областей. У Києві загинув чоловік, є поранені, зокрема діти — це ціна, яку Москва виставляє напередодні річниці.
Цього разу акцент був не лише на житлових кварталах, а й на енергетичній інфраструктурі. Коли удар лягає на вузли живлення, місто втрачає не «світло», а керованість — від ліфтів до тепла, від зв’язку до води.
Українські військові повідомили про масштаб: із 297 дронів та 50 ракет збито 274 БпЛА і 33 ракети. Але десятки влучань і падіння уламків означають, що відновлення електромереж знову стає гонкою з часом.
За попереднім аналізом «Дейком», головний сигнал цих ударів — психологічний і переговорний. Кремль намагається довести, що здатен «піднімати ставки» в будь-який момент, навіть коли на дипломатичних майданчиках говорять про мирні переговори.
Контекст додає ваги: кілька днів тому завершився раунд переговорів у Женеві, який не дав прориву. Президент Зеленський публічно заявляв, що американська сторона «чітко побачила»: саме росіяни — причина відсутності змістовного результату.
Тому атака по енергосистемі України виглядає як відповідь силою на розмови про політичні формули. У логіці Москви — якщо зламати побут і інфраструктуру, то легше нав’язувати компроміси, прикриваючи їх словом «реалістичність».
Зима робить цю тактику особливо жорсткою. Коли холод посилюється, відключення світла перетворюється на відключення тепла, а ланцюг «електрика—насос—котельня» стає таким же вразливим, як і лінія фронту.
У Києві й області після ударів фіксували пожежі, пошкодження в кількох районах, роботу рятувальників під загрозою повторних атак. І це ще одна ознака війни виснаження: не «один великий удар», а серії, що не дають системі вийти з аварійного режиму.
Працівники рятувальних служб на місці російського нападу в передмісті Києва, столиці України, у неділю — Ітан Своуп
Важливий технічний нюанс — протиповітряна оборона працює дедалі інтенсивніше, але ворог грає на перенасиченні. «Сотні цілей» — це не поетика, а математичний розрахунок на те, що частина ракет і дронів пройде крізь щілини.
Паралельно на заході країни стався інцидент, який збурив Львів: дві послідовні детонації призвели до загибелі 23-річної поліцейської й десятків поранених. Слідство розглядає версію причетності російських спецслужб і говорить про «подвійну атаку» по рятувальниках.
Тут важливо тримати точність: у публічному просторі ще залишаються запитання щодо всіх деталей, але сама поява таких епізодів підсилює відчуття, що тил більше не є «глибоким». Львів у цій історії — маркер нових форм тиску, аж до ознак терористичного акту.
У сумі це створює подвійний пресинг: з неба — російські удари по мережі, в містах — ризик диверсій і «малих вибухів», які руйнують довіру до безпеки буднів. Росія отримує бонус навіть без великих територіальних змін: вона нав’язує страх як щоденну звичку.
Після Женеви дипломатичний календар знову «віконний»: усі чекають наступної зустрічі, але не знають, якими будуть умови. Саме в такі проміжки Москва часто намагається перекроїти порядок денний — ударами по електриці й теплу.
Це і є стратегія виснаження: примусити українське суспільство думати не про розвиток, а про виживання. Коли енергетики вночі лагодять підстанції, економіка втрачає темп, а держава витрачає ресурси на латання, а не на модернізацію.
Водночас цифри перехоплень показують інше: Україна нав’язує противнику дорогу гру. Кожна збита ракета — це зірваний сценарій паніки, але й кожен уламок — додаткове навантаження на рятувальників та відновлення електромереж.
У цій ситуації енергетична безпека перестає бути темою міністерств і стає темою домівок. Люди оцінюють державу за простим критерієм: чи тепло в квартирі й чи працює зв’язок після тривоги.
Працівники на місці вибуху у Львові, Україна, де в неділю загинула поліцейська. Чи була до цього причетна Росія, невідомо — Маурісіо Ліма
Саме тому «удари по енергетиці» стають частиною переговорного тиску на Заході. Мовляв, якщо не буде «швидкого миру», удари триватимуть — і тоді союзники отримають хронічну кризу поруч із кордонами ЄС.
Але й для партнерів це тест: чи готові вони підсилювати ППО та підтримку ремонту системно, а не «після кожного великого обстрілу». Бо війна давно перейшла у формат, де ключовий ресурс — витримка інфраструктури.
Ще один висновок — про адаптацію міст. Укриття, автономні котельні, генератори для критичних об’єктів, резервні маршрути живлення — це вже не «тимчасові заходи», а нові стандарти міської політики під час війни.
Для Києва й Одеси будь-який збій у мережі тепер читається як частина фронту. Для Львова — як нагадування, що географія безпеки змінилася: відносно спокійний тил стає вразливим до нестандартних атак.
Найближчі тижні, ймовірно, принесуть повторення: удари, ремонт, нові удари. Це прямо визнають і українські профільні посадовці, говорячи про готовність ворога продовжувати атаки по енергосектору.
Тому головне питання напередодні четвертої річниці вторгнення — не «чи зламають», а «чи встоїть система». І відповідь залежить від двох речей: ефективності ППО та швидкості відновлення — від трансформатора до диспетчерської.
У підсумку 22 лютого показало: Москва воює не лише за кілометри, а за контроль над ритмом життя. Відновлювати енергосистему України означає відновлювати нормальність — і саме цю нормальність Росія намагається відібрати ударом за ударом.
Поліцейські на місці вибуху у Львові, Україна, у неділю — Маурісіо Ліма
