Реалії сучасної геополітики нерідко підкидають драматичні дилеми, особливо коли йдеться про конфлікт такого масштабу, як війна між Росія та Україна. Останнім часом відбулася нова подія, яка може істотно змінити перебіг протистояння: Сполучені Штати Америки (США), у тісній взаємодії з українською стороною, запропонували план 30-денного припинення вогню. Ця ініціатива набула розголосу після низки переговорів та дипломатичних зустрічей у Джедді (Саудівська Аравія), де представники Київ і Вашингтона погодили головні положення тимчасового перемир’я. Такі кроки відбуваються на тлі складних відносин між Москвою й Заходом та виразного переформатування зовнішньої політики адміністрації президента Дональда Трампа.
Слід згадати, що ще в січні Володимир Путін, президент РФ, заперечував можливість короткострокового «перепочинку» у бойових діях. Тоді російський лідер наголошував, що подібні паузи не приносять реального результату, а лиш «продовжують агонію» і відкладають розв’язання ключових питань. Мовляв, якщо й сідати за стіл переговорів, то щоб укладати повноцінний мир, який враховуватиме «легітимні інтереси» всіх народів, що живуть у регіоні. Проте відтоді багато що змінилося. Найважливіше — у лютому Трамп провів телефонні консультації з Путіним, після чого у Кремлі взяли курс на зближення з Вашингтоном, аби уникнути зайвих конфронтацій із Білим домом.
Нині ж Кремль показує готовність «ретельно вивчити» можливість тимчасового припинення вогню, принаймні на 30 днів. Представник Путіна Дмитро Пєсков дав зрозуміти, що Росія очікує уточнень від США щодо деталей нового плану і не виключає ще однієї розмови між двома лідерами. За такого сценарію виникає простір для компромісів, однак ризики для Москви лишаються чималими. Кремлівська влада хоче зберегти лицемірний імідж «миротворця» для міжнародної спільноти, водночас не поступаючись власними військово-політичними амбіціями. Утім, дуже можливо, що саме ця нерішучість може змусити Путіна переглянути власну стратегію у війні.
Щоденні газети з обкладинками, присвячені нещодавній телефонній розмові президента Росії Володимира Путіна та президента США Дональда Трампа, викладені біля газетного кіоску на одній з вулиць у Москві, Росія, 13 лютого 2025 року. Максим Шеметов
Коливання між поступками і прагненням реваншу
У перші роки повномасштабної ескалації бойові дії йшли переважно на сході України, у зоні Донбасу, а також частково у південних регіонах. Проте 2022 року ситуація різко змінилася: війна перетнула не лише українські території, а й, хоч і ненадовго, зачепила кордон Росії. Українські сили провели успішну операцію у Курській області, тим самим продемонструвавши світові, що плани Москви не завжди є бездоганними. Київ пояснював, що контроль над частиною російської території може стати вагомим козирем у майбутніх мирні переговори з Кремлем. Тоді здавалося, що конфлікт може вийти на якісно новий рівень, а дипломатія перетвориться на головну арену протистояння.
Однак останні тижні принесли зміну розстановки сил. Російська армія активізувала наступ у Курській області, поступово повертаючи собі населені пункти. За словами деяких військових аналітиків, цей успіх став можливим завдяки застосуванню нетривіальних тактик і зброя нового покоління, а також через внутрішні проблеми в українському командуванні. Таким чином, Путін значною мірою ліквідував «ганьбу» від тимчасової окупації власної території Києвом, що знижує ймовірність критики його політики з боку російської еліти.
Тут же виникає запитання: якщо Росія повернула собі ключові пункти в Курській області, навіщо їй пристоюватися до плану тимчасового перемир’я? Адже Москва раніше наголошувала, що коротка зупинка вогню не має сенсу, якщо вона не супроводжується довгостроковою угодою, яка би передбачала відмову України від вступу до НАТО, гарантії щодо зменшення присутності сил Альянсу в Центрально-Східній Європі тощо. Але тут у гру вступають інші фактори: у Кремля з’явилися нові мотивації налагоджувати містки з адміністрацією Трампа, яка останнім часом кардинально переглядає відносини з традиційними союзниками — і, як наслідок, стає несподіваним «другом» для Москви.
Дональд Трамп і переформатування світового порядку
Після свого повернення до влади Дональд Трамп перевернув чимало звичних уявлень про зовнішню політику США. Серед найбільш неоднозначних кроків можна назвати перегляд відносин з країнами Європи, відверту критику президента України Володимира Зеленського, а також заяви про готовність будувати «нове партнерство» з РФ. Щоправда, ці слова, сказані публічно, не раз супроводжувалися агресивними випадами проти окремих представників російської влади чи звинуваченнями Москви в недобросовісних діях на геополітичній арені.
Проте загальна тенденція незаперечна: Білий дім схильний діяти у власних інтересах, і вони не завжди збігаються з позицією європейських союзників. Так, Трамп не приховує прагнення здобути швидку «перемогу» у війні, щоб закрити одну з найбільш болісних тем на міжнародному порядку денному і переключити увагу виборців на внутрішні проблеми США. З цією метою Вашингтон починає загравати з ідеєю «короткого припинення вогню» або ж «перемир’я на 30 днів», сподіваючись, що такий крок знизить градус конфлікту і відкриє шлях до подальших домовленостей.
Однак Путін усвідомлює, що прийняття такого плану автоматично зупинить наступ, який зараз, схоже, йде на користь Кремлю. І якщо ще місяць тому здавалося, що далі просуватися вперед буде складно, сьогодні російська армія має певний бойовий успіх. Відтак можливість віддати перевагу позиції «миротворця» з’явилася саме тоді, коли Москва частково відновила свої позиції. Це демонструє, що для Путіна стають критично важливими два параметри: підтримувати позитивний контакт із Трампом і водночас зберігати видимість активної військової сили, здатної тиснути на Захід.
Оприлюднене Офісом президента України фото зустрічі українських та американських чиновників у вівторок у Джидді, Саудівська Аравія. Прес-служба Президента України
Сила «короткочасної зупинки»
Чому тимчасове перемир’я може виявитися вигідним Кремлю? З одного боку, така пауза дає можливість перепочити армії, підвести нові резерви, перекинути техніку і закріпити наявні позиції. З іншого — це нагода зіграти роль «відповідального лідера», який зважає на заклики світової спільноти про зниження рівня насильства. При цьому Путін може й надалі вимагати від Києва низку серйозних поступок, зокрема щодо зовнішньополітичного курсу України та її ймовірного приєднання до євроатлантичних структур.
Та все ж Кремль ризикує. Якщо після 30-денного припинення вогню не буде досягнуто відчутного дипломатичного прориву, тиск міжнародної спільноти на Росію лише посилиться. Країни Заходу можуть сказати: «Дивіться, ми зупинили бойові дії, а Москва знову відмовляється від завершення війни і продовжує агресію». Тоді можуть бути запроваджені додаткові санкції або ж відновлені пошуки альтернативних ринків для російської нафти й газу. Іншими словами, Путін повинен буде вирішити, чи зможе він настільки вдало використати ці 30 днів, щоб знову отримати тактичну перевагу.
Розрахунки Кремля: між геополітикою та внутрішніми інтересами
Уже кілька років поспіль Москва демонструє: їй важливо позиціонувати себе як глобального гравця, який здатен диктувати умови геополітика. Війна проти України розпочалася під приводом «захисту» російськомовного населення, проте згодом висвітилася масштабніша мета: змусити Захід визнати «особливі інтереси» Росії на пострадянському просторі та вплинути на архітектуру безпеки у всій Європі.
Однак такі дії призвели до майже повної ізоляції Росії від розвинених країн, що зумовило болючі наслідки для її економіки, зокрема для високотехнологічних секторів. Мільйони росіян опинилися в ситуації, коли якість життя почала погіршуватися, а сильний тиск пропаганди вже не може повністю приховати проблем. Затяжна війна — це додаткова напруга для суспільства. Тому для Путіна та його оточення надзвичайно важливо хоча б продемонструвати надію на вирішення конфлікту, щоб заспокоїти громадську думку всередині країни.
На перший погляд, 30-денне перемир’я може бути тим «вікном можливостей», через яке Кремль зможе подати суспільству сигнал: «Ми не просто воюємо, ми шукаємо мирне рішення». Утім, громадськість давно звикла до суперечливих заяв і обіцянок, які так і не втілюються у життя. А пропагандистські повідомлення «про успіхи на фронті» можуть перекреслити вплив більш мирної риторики.
Карти на руках України та стратегії Києва
Для Україна це також непростий вибір. З одного боку, Києву надзвичайно потрібне хоча б коротке зменшення інтенсивності бойових дій, щоб врятувати життя своїх військових і цивільних, дати можливість відновити критичну інфраструктуру та підготуватися до потенційного загострення взимку або навесні. Також такий перепочинок сприяв би посиленню взаємодії з військовою допомогою з боку Заходу, яка продовжує надходити (хоча й інколи повільніше, ніж хотілося б).
З іншого боку, існує небезпека, що Росія використає цей час для ротації власних сил, мобілізації додаткових резервістів і підтягування нової зброя на позиції. Крім того, незрозуміло, чи погодиться Кремль після цих 30 днів - Росія не погоджується на 30-денне перемир’я та обговорювати реальні умови завершення війни, а не висувати ультиматум «Україна поза НАТО, НАТО — геть зі Східної Європи».
Ключовим чинником для Києва лишається підтримка країни Заходу. Якщо США та європейські держави (Франція, Німеччина, Польща та інші) продовжуватимуть тиснути на Росію, зберігаючи й розширюючи санкційний пакет, а також постачати зброю, то ймовірність реальних мирні переговори зростатиме. Навіть 30-денне припинення вогню може перетворитися на більш масштабний процес, якщо обидві сторони виявлять добру волю. Та питання в тому, чи воліє цього сама Москва та особисто Путін?
Шанс для Трампа чи глухий кут для Росії?
Для Дональда Трампа мир у Східній Європі може стати вагомим політичним здобутком: лідер, який припинив «найгарячішу точку» на континенті, впише своє ім’я в історію. Він зможе показати, що переграв не лише опонентів усередині США, а й традиційні дипломатичні методи Європи. Однак якщо ініціатива провалиться і після 30 днів російські війська або активізуються, або зажадають надмірних поступок, президент США ризикує втратити імідж «ефективного перемовника».
Водночас сам Володимир Путін також шукає шляхів збереження позитивних відносин із Трампом, оскільки це може відкрити перспективу пом’якшення міжнародної ізоляції Росії і, можливо, часткового зняття деяких санкцій. Якщо Кремль виявить готовність до формальних кроків у бік миру, це може підсилити позиції Трампа перед критиками, які дорікають йому занадто дружніми настроями щодо Росії.
Проте конфліктованість та нестабільність характеру самого Трампа ускладнює ситуацію. В одному виступі він може хвалити Москву за «мужність», а вже в іншому — гостро критикувати «російську агресію». Подібні «гойдалки» посилюють недовіру між сторонами та перетворюють дипломатичні процеси на спектаклі зі швидкою зміною декорацій.
Емоційний злам: ціна людських втрат
За будь-яких геополітичних комбінацій, які розігрують лідери, не можна забувати про людський вимір трагедії. Війна вже призвела до загибелі десятків тисяч людей, масованих потоків біженців і жахливих руйнувань інфраструктури. Кожен додатковий день бойових дій — це нові втрати й страждання, що створюють драматичний фон для політичних ігор.
У суспільствах по обидва боки кордону накопичується втома. Родини відправляють своїх чоловіків і синів на фронт, не знаючи, коли й чи повернуться вони живими. Діти ростуть серед звуків обстрілів і сигналів тривоги. Люди втрачають близьких, домівки та бізнес. На цьому тлі навіть 30 днів тиші можуть стати певною надією і ковтком повітря, коли з’являється шанс провести рятувальні операції, відновити зруйновані лінії електропередач, забезпечити гуманітарну допомогу для найбільш постраждалих регіонів.
Саме в цей момент, можливо, варто звернути увагу на слова Путіна про «бажання довготривалого миру, а не перепочинку». Якщо російський президент справді хоче досягти стабільної угоди, то має продемонструвати готовність перейти до поступок, які були б переконливими не лише для Києва, а й для західних партнерів України. Однак великі сумніви викликає бажання Москви реалістично ставитися до міжнародно визнаних території, включно з тимчасово окупованим Кримом і частинами Донбасу.
Перспективи майбутнього: чим завершиться «дипломатична вистава»?
Питання в тому, наскільки щире прагнення сторін до припинення вогню. Якщо припинення вогню сприймається як тактичний крок для перегрупування військ або як спроба виграти час для дипломатичних торгів, то шанс на справжній прорив мінімальний. Однак якщо за ці 30 днів розпочнуться реальні консультації, і Україна разом із США зможуть переконати Росію у вигоді довготривалого миру, то ситуація може отримати позитивний розвиток.
Треба враховувати й позицію європейських столиць: Берлін, Париж, Варшава та інші міста продовжують стежити за перебігом подій і зважувати варіанти впливу. Дипломатія продовжує працювати в багатосторонньому форматі, і навіть Саудівська Аравія, яка надала майданчик для перемовин, прагне закріпитися в ролі важливого глобального посередника.
Після серії розмов між американськими та російськими представниками, а також регулярних зустрічей Києва з Вашингтоном, стає зрозумілим, що умови, які задовольнять усі сторони, дістати важко. Однак напруга вже дійшла такої межі, що і Путін, і Трамп, і українська влада опинилися під тиском обставин: загострення конфлікту може остаточно зруйнувати залишки міжнародної довіри, а відмовитися від будь-яких переговорів небезпечно політично.
Погляд у завтрашній день
У найближчі тижні ми побачимо, наскільки рішуче Путін готовий діяти, щоб зберегти хороші стосунки з адміністрацією Трампа, і чи готовий він бодай формально грати роль ініціатора миру. Відповідь на це питання матиме надзвичайне значення для всієї геополітика регіону, оскільки саме від готовності Росії припинити чи продовжити бойові дії залежить подальша доля не лише України, а й безпеки в Європі загалом.
Остаточна доля 30-денного припинення вогню може стати каталізатором масштабніших домовленостей. Якщо за місяць збройна агресія знову спалахне з новою силою, то у світі остаточно зрозуміють, що Росія не йде на компроміс. Це посилить аргументи на користь розширення та поглиблення санкції, а також збільшення військової допомоги Києву. Якщо ж, навпаки, конфлікт вдасться принаймні частково заморозити з перспективою конструктивних переговорів, Путін зможе поставати в іміджі «архітектора миру», а Трамп заробити політичні бали перед власними виборцями.
У кожному разі, ставка надзвичайно висока. Від розв’язання цього складного рівняння залежить безпека мільйонів людей, майбутнє України та роль Росії у світовому порядку. Припинення вогню на 30 днів — це не просто пауза у смертельному протистоянні, це своєрідний тест на готовність сторін домовлятися і відступити від крайніх позицій.
Поки що світ затамував подих, спостерігаючи, чи осилить Кремль цей екзамен, чи наважиться «зіграти у довгу» і продемонструвати, що Росія здатна не лише наступати, а й цивілізовано говорити про компроміси. Кожне слово Пєскова чи заява Трампа одразу ж стають новими пазлами цієї складної мозаїки. І, на жаль, навіть найбільш обнадійливі заяви не дають стовідсоткової гарантії, що зупинка війни справді станеться.
Що ближчим часом очікує Україну, Росію та весь світ? Після років кровопролиття важко зберігати оптимізм. Але кожен день перемовин — це шанс урятувати життя хоч кількох сотень, а то й тисяч мирних людей. Якщо лідери втратять цей шанс, історія їм цього не пробачить. Бо попри всю складність дипломатія покликана шукати шляхи розв’язання, а не виправдання для нових ударів по сусідній країні.
