Україна зробила ще один крок у бік західної інституційної орбіти — не військової, а економічної та управлінської. Після зустрічі Володимира Зеленського з генеральним секретарем ОЕСР Матіасом Корманном Київ передав оновлений запит на членство в Організації економічного співробітництва та розвитку.
Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко передала лист уряду про поновлення заявки. Україна розраховує отримати статус країни-кандидата вже цієї осені, а наступним етапом має стати дорожня карта до повноправного членства.
Для країни, яка веде повномасштабну війну, така процедура може здаватися надто технічною. Але саме в цьому її політична вага: Україна прагне довести, що здатна не лише оборонятися, а й модернізувати державу за стандартами найрозвиненіших економік.
За попереднім аналізом Дейком, заявка до ОЕСР важлива не як дипломатичний жест, а як спроба закріпити українські реформи в системі зовнішньої дисципліни. Європейська інтеграція дає політичний горизонт, а ОЕСР — практичну матрицю державного управління, конкуренції, податків, антикорупції та інвестиційного клімату.
ОЕСР не є оборонним союзом і не дає гарантій безпеки. Але її стандарти часто працюють як економічний паспорт довіри. Для інвесторів, донорів і урядів країн-партнерів членство або наближення до нього означає, що держава бере на себе складні правила гри: прозорі інституції, передбачуване регулювання, сильне правосуддя й відповідальне використання публічних коштів.
Україна рухається цим шляхом не з нуля. У жовтні 2022 року Рада ОЕСР визнала Україну перспективним членом і започаткувала початковий діалог щодо вступу. У червні 2023 року було запущено чотирирічну країнову програму, яка має підтримувати реформи, відбудову та зближення з ОЕСР і ЄС.
Ця програма охоплює економічне відновлення, інфраструктурну стійкість, енергетику, податкове управління, доброчесність, конкуренцію, державне управління, людський капітал і соціальний розвиток. Іншими словами, йдеться не про окремий зовнішньополітичний трек, а про повну переналаштовку державної машини.
У Києві Корманн говорив про підтримку українських реформ, які тривають попри війну. ОЕСР уже підготувала огляди у сферах інфраструктурної політики, державного управління та правосуддя — саме тих секторів, де якість правил визначає, чи зможе післявоєнна відбудова стати розвитком, а не лише ремонтом зруйнованого.
Для Зеленського вступ до ОЕСР пов’язаний із ширшим маршрутом України до Європи. Під час зустрічі він окремо говорив про очікування відкрити решту переговорних кластерів з Євросоюзом у найближчі тижні, бажано до 15 липня — Дня Української Державності.
Це важливе поєднання. ЄС задає Україні політичну й правову рамку членства, тоді як ОЕСР працює глибше в технічній тканині держави. Якщо євроінтеграція відповідає на питання, куди йде країна, то ОЕСР перевіряє, якою саме вона туди приходить.
Після 2022 року Україна часто доводила партнерам власну стійкість через фронт, енергетику, бюджет і дипломатію. Тепер дедалі більше значення має інший доказ — здатність ухвалювати непопулярні, складні й довгі реформи тоді, коли війна могла б стати виправданням для відкладення всього, крім оборони.
Саме тому ОЕСР є жорстким тестом. Її стандарти стосуються не лише гарних стратегій, а й повсякденної якості управління: як працює суд, як держава закуповує, як контролює монополії, як будує інфраструктуру, як збирає податки, як захищає конкуренцію і як не дозволяє приватним інтересам захоплювати політику.
Для української економіки цей трек має ще один вимір — відбудову. Масштаб майбутніх інвестицій буде залежати не тільки від політичної солідарності партнерів, а й від довіри до правил. Гроші на реконструкцію не можуть ефективно працювати там, де слабке правосуддя, непрозорі рішення й нестабільне регулювання.
ОЕСР уже пов’язує українську реформну рамку з Планом України на 2024–2027 роки та європейською фінансовою підтримкою. Це означає, що вступний шлях до організації може стати додатковим механізмом контролю за тим, як країна використовує ресурси, змінює інституції й готується до економіки після війни.
Однак шлях до кандидатського статусу не буде автоматичним. Україна має переконати партнерів, що реформи не є декларацією для зовнішньої аудиторії. Особливо чутливими залишаються судова система, антикорупційна політика, корпоративне управління, конкуренція, регуляторна якість і здатність держави забезпечувати виконання власних правил.
Війна ускладнює цей процес, але водночас робить його необхіднішим. Україна просить не тільки зброю й фінансову допомогу, а й місце в системі розвинених демократій. Таке місце не можна отримати лише за жертовність. Його потрібно підтверджувати інституційною зрілістю.
На цьому тлі позиція Москви виглядає як спроба залишити Україну в полі війни, а не в полі майбутнього. Поки Росія знову відкидає прямий політичний діалог і виправдовує це власними претензіями, Київ намагається показати партнерам іншу траєкторію: не замороження в статусі жертви агресії, а входження в західні правила.
Оновлена заявка до ОЕСР не гарантує швидкого членства. Але вона піднімає планку української державної політики. Якщо восени Київ отримає кандидатський статус, це стане не фіналом, а початком складнішого етапу — дорожньої карти, де кожен розділ буде про конкретну спроможність держави.
У цьому й полягає головний сенс моменту. Україна воює за територію, але паралельно бореться за якість власної держави. Членство в ОЕСР не зупинить ракети й не замінить гарантій безпеки. Проте воно може допомогти зробити так, щоб після війни Україна була не лише відновленою, а й значно сильнішою за довоєнну себе.
