Український бюджет остаточно набуває вигляду бюджету великої війни. Рішення парламенту збільшити видатки на оборону й безпеку ще на 1,56 трильйона гривень стало не технічною правкою, а політичним сигналом: держава готується фінансувати війну на масштабі, який не залишає місця для ілюзій швидкого завершення.
Загальні оборонні витрати України у 2026 році мають зрости до рекордних 4,37 трильйона гривень — приблизно 97,2 мільярда доларів. Це значно більше за попередній прогноз і більше, ніж торішній рівень. Для країни, яка одночасно тримає фронт і нарощує удари в глибину Росії, це вже не вибір, а умова виживання.
За зміни до бюджету проголосували 242 депутати за необхідного мінімуму 226 голосів. Така арифметика показує не лише парламентську підтримку оборонного курсу, а й масштаб тиску на державні фінанси. Війна потребує грошей швидше, ніж економіка здатна їх генерувати самостійно.
За попереднім аналізом Дейком, головне в цьому рішенні — не сама рекордна сума, а зміна логіки фінансування. Україна дедалі менше живе від одного пакета допомоги до іншого й намагається зібрати довшу конструкцію: внутрішні доходи, кредити, заморожені російські активи й податкову перебудову.
Ключовим ресурсом для нового бюджетного маневру став кредит Європейського Союзу на 90 мільярдів євро, забезпечений замороженими російськими активами. Перші 3,2 мільярда євро мають надійти вже цього місяця. Це дає Києву простір для рішень, які без зовнішнього плеча були б майже неможливими.
Політичний сенс цього механізму важливий не менше за фінансовий. Російські активи, заморожені після агресії, поступово перетворюються з дипломатичного символу на джерело української стійкості. Москва не компенсувала завдані збитки, але її заблоковані ресурси вже працюють проти наслідків її ж війни.
Водночас зовнішня допомога не знімає з Києва внутрішнього фінансового виклику. Україна досі залежить від міжнародних партнерів для покриття бюджетних потреб і фінансування оборони. Кожен новий транш дає час, але не скасовує питання: як довго держава може підтримувати такий рівень видатків.
Саме тому паралельно з оборонним бюджетом парламент рухає податкові рішення. Закон про оподаткування доходів через онлайн-платформи — Uber, Uklon, Bolt та інші сервіси — є частиною ширшої вимоги розширити фіскальну базу. Війна змушує державу шукати гроші навіть там, де раніше податковий контроль був слабшим.
Це не популярна політика. У суспільстві, виснаженому війною, будь-яке нове оподаткування сприймається болісно. Але міжнародні кредитори дедалі чіткіше вимагають від України не лише просити допомогу, а й демонструвати здатність збирати власні доходи. Солідарність партнерів має межу, якщо держава не розширює власну фінансову дисципліну.
Найскладніші суперечки ще попереду. Податок на посилки й додаткове навантаження на малий бізнес уже викликають спротив у парламенті. Це зрозуміло: малий бізнес є соціально чутливою частиною економіки, а імпортні посилки зачіпають мільйони домогосподарств. Але воєнний бюджет не терпить порожніх граф.
Україна опинилася в класичній пастці держави, що воює. Щоб перемагати, треба збільшувати оборонні витрати. Щоб збільшувати витрати, треба брати кредити, підвищувати податки або скорочувати інші сфери. Кожне рішення має політичну ціну, але відсутність рішення коштує дорожче.
Рекордні видатки на оборону також відображають зміну характеру самої війни. Це вже не тільки артилерія, бронетехніка і зарплати військовим. Це дрони, далекобійні системи, протиповітряна оборона, кіберзахист, виробництво боєприпасів, ремонтна база, логістика й технологічна адаптація.
Українські удари вглиб російської території потребують промислового масштабу. Далекобійні безпілотники, розвідка, навігація, компоненти, виробничі лінії й навчання операторів не виникають із політичних заяв. Вони потребують стабільного фінансування, яке не зникає після одного бюджетного кварталу.
Фронт також не стоїть на місці. Навіть локальні успішні контратаки потребують ресурсів: підготовлених підрозділів, боєкомплекту, евакуації, інженерного забезпечення, пального, зв’язку. У великій війні кожен тактичний рух спирається на фінансову й промислову глибину держави.
Саме тому бюджет стає частиною поля бою. Росія намагається виснажити Україну не лише ракетами й штурмами, а й тривалістю війни. Вона розраховує, що союзники втомляться, економіка зламається, а суспільство почне вимагати будь-якого миру. Українська відповідь — зробити стійкість системною.
Ризик полягає в тому, що оборонна держава може витіснити все інше. Освіта, медицина, соціальна підтримка, відновлення інфраструктури й місцеві бюджети не зникають лише тому, що війна поглинає найбільші ресурси. Уряд мусить тримати баланс між армією і тилом, бо виснажений тил не здатен довго підтримувати фронт.
Кредит ЄС, заморожені російські активи й вимоги міжнародних партнерів формують для України нову фінансову архітектуру. Вона дає шанс протриматися, але водночас дисциплінує. Гроші приходять не просто як підтримка, а як частина договору: прозорість, податки, реформи, контроль витрат.
Це може бути болісним, але й корисним. Воєнна економіка, яка спирається лише на героїзм і зовнішню допомогу, швидко стає вразливою. Воєнна економіка, яка вміє рахувати, збирати податки, залучати кредити й спрямовувати гроші в оборонне виробництво, отримує шанс витримати довше.
Рішення парламенту не гарантує Україні перемоги саме по собі. Але воно показує, що Київ готується не до короткої паузи, а до довгого раунду війни, у якому фінансова витривалість матиме таке саме значення, як далекобійні дрони чи успіх на окремій ділянці фронту.
Рекордний оборонний бюджет — це ціна держави, яка не погодилася програти. Тепер головне питання полягає в тому, чи зможе Україна перетворити ці трильйони не лише на витрати, а на силу: зброю, виробництво, захищене небо, стійкий тил і довіру партнерів. У війні на виснаження саме це вирішує, хто витримає наступний рік.
