Український аграрний сектор, який навіть під час повномасштабної війни залишався одним із головних джерел валютних надходжень для держави, опинився перед новою хвилею серйозних проблем. Фермери стикаються не лише з воєнними ризиками, а й зі скороченням можливостей для експорту, падінням цін на сільськогосподарську продукцію та стрімким зростанням собівартості виробництва.
Ситуація вже настільки складна, що її порівнюють із кризою середини 1990-х років, коли після здобуття незалежності Україна фактично втратила значну частину звичних економічних зв'язків. Саме таку паралель провела заступниця генеральної директорки Асоціації виробників молока Олена Жупінас.
За її словами, тоді були розірвані ланцюжки постачання і продажів, що спричинило масштабний занепад аграрного сектору. Частина земель не оброблялася, поля залишалися без посівів, а виробники втрачали можливість нормально реалізовувати свою продукцію.
Тепер подібний сценарій може знову стати реальністю. І особливо тривожним є прогноз щодо 2027 року.
Одним із найбільш вразливих секторів зараз є молочне виробництво. Українські фермери опинилися під подвійним тиском: з одного боку, собівартість виробництва молока постійно зростає, а з іншого — ціна, за якою переробні підприємства купують сировину, залишається недостатньою.
За оцінкою Жупінас, українські молочні господарства продають сировину дешевше за її собівартість. У середньому виробники втрачають близько 2 гривень на кожному кілограмі молока.
На перший погляд така цифра може здаватися незначною, однак для великої ферми, яка щодня виробляє тонни молока, збитки швидко перетворюються на величезні суми. А виробництво не можна просто поставити на паузу: тварин необхідно годувати, утримувати, лікувати, доїти та забезпечувати працівниками незалежно від того, чи приносить продукція прибуток.
Водночас дорожчає практично все, що необхідно для роботи господарства. Зростають ціни на паливо та мастильні матеріали, добрива, енергоносії та інші ресурси. Додатковим фактором стають кліматичні зміни, які впливають на врожайність і збільшують витрати виробників.
Але найбільш небезпечною для фермерів стає втрата можливості компенсувати збитки за рахунок інших напрямів діяльності.
Молочні господарства зазвичай не обмежуються лише виробництвом молока. Паралельно вони вирощують зернові, олійні та бобові культури. Саме прибуток від рослинництва багато фермерів розглядали як спосіб перекрити збитки молочного напряму.
Проте ця схема перестає працювати.
За словами Жупінас, перше півріччя 2026 року частина фермерів уже завершила зі збитками. Вони розраховували компенсувати їх після реалізації врожаю. Однак проблеми з експортом призвели до падіння цін на зернові, олійні та бобові. У результаті рослинництво, яке мало стати фінансовою «подушкою», також почало приносити збитки.
Для аграрія це один із найгірших можливих сценаріїв: коли одночасно стають збитковими кілька ключових напрямів виробництва.
Особливо небезпечним є те, що проблеми України відчувають і її традиційні покупці. Через нестабільність поставок та обмеження чорноморських маршрутів азійські країни змушені шукати альтернативних постачальників. Зокрема, Індонезія, яка є одним із великих покупців українського зерна, вже контрактувала частину майбутніх поставок з Австралією.
Чим довше такі тенденції зберігатимуться, тим складніше Україні буде повертати втрачені позиції на міжнародних ринках. Покупець, який знайшов іншого постачальника, не завжди автоматично повертається після відновлення експорту.
Україна намагається компенсувати проблеми пошуком альтернативних маршрутів. Зокрема, було досягнуто домовленості про 50-відсоткову знижку на залізничні перевезення через територію Молдови до кінця 2026 року. Однак цей шлях має обмежені можливості й потенційно може забезпечити лише близько 10% українського експорту.
Тобто проблема полягає не лише в ціні продукції. Українському агросектору необхідні стабільні та масштабні логістичні канали, які дозволять регулярно вивозити величезні обсяги зерна та іншої продукції.
Якщо ситуація не зміниться, наслідки можуть вийти далеко за межі окремих фермерських господарств. Скорочення посівів означатиме менше виробництва наступного року, а закриття ферм — втрату робочих місць і цілих виробничих ланцюгів у селах. Для регіонів, де аграрний бізнес є основою місцевої економіки, це може стати ударом по всій громаді.
Саме тому порівняння з 1990-ми звучить особливо тривожно. Тоді проблеми аграрного сектору накопичувалися поступово, поки частина виробництва фактично не зупинилася. Сьогодні Україна має значно сильніший аграрний бізнес, сучасні технології та досвід роботи на глобальному ринку. Але війна створює умови, за яких навіть ефективне господарство може опинитися на межі виживання.
2027 рік у цьому контексті може стати своєрідною точкою перевірки для українського села. Якщо аграрії не отримають достатніх можливостей для експорту та компенсації зростання витрат, країна ризикує зіткнутися не просто з падінням прибутків, а зі скороченням самого виробництва.
І тоді питання буде вже не в тому, скільки заробить фермер. Йтиметься про те, чи зможе він узагалі засіяти поле, утримати ферму та продовжити працювати наступного сезону.
