Український бізнес, розгромлений війною, продовжує шукати справедливість у судах. Крок за кроком компанії доводять право на компенсації та формують юридичну історію, яка вплине на майбутнє країни та міжнародної системи відшкодування збитків. Загалом підприємства з прифронтових регіонів зверталися до судів 311 разів і отримали перемогу у своїх справах. Суми, що стоять за кожною із цих перемог, вражають: загалом рішеннями судів визначено 386 млрд грн компенсацій. Ці цифри не просто статистика — це людські долі, зруйновані виробництва, знищена інфраструктура та надія на відновлення.
Найгучнішим прикладом стала справа господарського суду Чернігівської області, яка вже отримала широкий розголос. Йдеться про позов агропромислової компанії Магнат, що зазнала колосальних втрат через знищення двох міжнародних проєктів та додаткові витрати на юридичну підтримку. Саме це рішення суду стало рекордним — компанії мають компенсувати 287,89 млрд грн упущеної вигоди. Така сума є безпрецедентною в історії повномасштабної війни та фактично визначає вектор, за яким рухатимуться й інші справи.
Чернігівщина після оголошення цього рішення вийшла в абсолютні лідери за загальною сумою задоволених позовів. Регіон отримав 344,7 млрд грн, залишивши далеко позаду інші області. Наприклад, Запорізька область має лише 22,9 млрд грн стягнень, Донецька — 6,36 млрд грн, а Одеська — 4,68 млрд грн. Хоч відмінності колосальні, значення цих справ спільне — бізнес не здається й продовжує захищати своє право на відшкодування у правовому полі.
Загалом із початку повномасштабного вторгнення українська судова система винесла 639 рішень у справах проти Росії. При цьому 85% позовів задоволено повністю. Це свідчить не тільки про якість доказової бази, яку підприємства надають у суди, а й про чітку тенденцію: суди визнають відповідальність держави-агресора за спричинені збитки та формують ґрунт для подальшого міжнародного тиску. Лише трьом компаніям було відмовлено — це крапля у морі на тлі загального обсягу справ.
Серед важливих рішень окремо вирізняється постанова Господарського суду Києва щодо компанії Ю АР ДІ Українські Дороги, що належить народному депутату Сергію Лабазюку. Суд визнав право компанії на компенсацію у розмірі 83,75 млн грн за втрату заводу мінерального порошку та техніки у Херсонській області. Це ще один важливий прецедент для дорожньої галузі, яка постраждала не менше за інші.
Підприємства, що працюють у регіонах, де проходили або досі проходять бойові дії, стали вразливими до руйнувань, втрати активів, знищення виробництв та інфраструктури. Водночас саме вони найчастіше подають позови, бо їхні збитки найбільш очевидні та задокументовані. Наявність рішень судів на користь таких компаній формує важливий юридичний фундамент майбутніх репарацій.
Однак питання не лише у грошах. Кожне судове рішення, кожен задоволений позов — це також акт історичної пам’яті. Це фіксація того, що втрати були реальними, що вони спричинені конкретними діями, які мають наслідки, а отже, повинні мати і відповідальність. Кожен документ стає частиною справи, яка ще буде розглядатися у міжнародних судах, коли Україна вимагатиме глобальних репарацій.
Варто також наголосити, що механізм стягнення коштів із держави-агресора залишається складним. Хоч національні суди ухвалюють рішення, їхня реалізація потребує міжнародних інструментів та політичної волі партнерів. Активно обговорюється можливість використання заморожених російських активів, що перебувають у юрисдикції інших країн. Прецеденти судових перемог українського бізнесу можуть стати додатковим аргументом для розблокування цього процесу.
Суди фактично створюють дорожню карту для всіх українських компаній, які втратили майно або можливості для роботи через війну. Завдяки рішенню по Магнату бізнес отримує сигнал: навіть величезні суми можуть бути предметом правового розгляду, якщо їх можна чітко обґрунтувати. Це мотивує інші підприємства збирати документи, працювати з юристами та відстоювати свої права.
Підсумовуючи, можна сказати, що судові позови українського бізнесу є формою спротиву, що не менш важлива, ніж економічна чи соціальна. Вони показують готовність відновлюватися, боротися за справедливість і вимагати відповідальності. Рішення на сотні мільярдів гривень демонструють масштаб втрат, але й силу держави, яка не дозволяє цим втратам зникнути зі сторінок історії.
Український бізнес не тільки шукає компенсацій — він формує нову юридичну реальність. І ця реальність обов’язково стане основою майбутнього процесу репарацій, що має повернути Україні не лише гроші, а й довіру до справедливості у світовому масштабі.
