Франція, Британія та низка інших країн оголосили про визнання Палестини, намагаючись оживити ідею двохдержавного рішення. Воно десятиліттями залишалося основою мирного процесу: Ізраїль і Палестина мали існувати поруч у визнаних кордонах. Та на практиці війна, окупація та політична криза роблять цю перспективу дедалі примарнішою.
Війна в Газі, що триває вже майже два роки, зруйнувала інфраструктуру анклаву. Тисячі людей загинули, мільйони залишилися без домівок. Це підриває довіру до будь-яких переговорів, оскільки палестинці бачать у щоденних руйнуваннях доказ відсутності шансів на справедливий мир.
На Західному березі ізраїльські поселення стають дедалі численнішими. За даними Peace Now, лише у 2025 році уряд Ізраїлю просунув плани на понад 20 тисяч нових житлових одиниць. Сьогодні там живуть близько 500 тисяч поселенців поруч із трьома мільйонами палестинців. Це створює нову реальність, яка ускладнює будь-яке розмежування.
Політичний клімат в Ізраїлі змінився. Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу відкрито заявив: «Палестинської держави західніше Йордану не буде». Така позиція підтримується правими силами, які бачать у війні шанс остаточно поховати ідею незалежності палестинців.
Серед палестинців також немає єдності. Опитування показують, що після 2023 року більшість віддає перевагу ХАМАС, а не Палестинській адміністрації. Внутрішній розкол між Газою та Західним берегом робить створення єдиної державної системи майже неможливим.
У 1990–2000-х роках ще були спроби переговорів, зокрема в рамках Ослоських угод. Вони передбачали створення Палестинської адміністрації та поступове наближення до державності. Але вибухи насильства, теракти та жорсткі військові відповіді Ізраїлю зруйнували процес.
Останні серйозні переговори відбулися за президентства Барака Обами. Вони завершилися безрезультатно, залишивши після себе десятиліття стагнації. Тепер ті ж самі лідери — Нетаньягу та Махмуд Аббас — залишаються при владі, але перспективи для прогресу ще менші.
Прихильники двохдержавного рішення наголошують: воно необхідне, щоб завершити окупацію та надати палестинцям право голосу. Це також єдиний спосіб для Ізраїлю зберегти себе як демократичну єврейську державу. Без розмежування мільйони палестинців залишатимуться під контролем, але без громадянських прав.
Скептики ж у самому Ізраїлі побоюються, що створення палестинської держави стане новим джерелом загроз. Вони посилаються на досвід Гази: після відходу ізраїльських військ анклав став плацдармом для атак. Це живить аргумент проти подальших територіальних поступок.
У будь-якому випадку нинішня ситуація віддаляє перспективу миру. Палестинці втрачають віру в дипломатію, ізраїльтяни — у можливість безпечного співіснування. Міжнародні ж декларації дедалі більше виглядають символічними, аніж реальними кроками до вирішення конфлікту.
Таким чином, визнання Палестини новими країнами має радше політичне значення, ніж практичне. Воно підкреслює розкол між Заходом і США, які залишаються на боці Ізраїлю. Але на місцях — у Газі й на Західному березі — реальність лише підтверджує: незалежна палестинська держава нині ще далі, ніж будь-коли раніше.
