У перший величний ранок 9 травня 2025 року Червона площа в Москві перетворилася на театральне полотно, де влада Росії відтворила власну інтерпретацію «Перемоги», наочно поєднавши військову могутність із наративом національної гордості. Парад, присвячений 80-й річниці завершення Другої світової війни, зібрав понад 11 500 урочисто вбраних військовослужбовців, які крокували під стінами Кремля під луни «Ура!», а більш ніж 180 одиниць сучасної бронетехніки, артилерійських систем і безпілотників демонстрували світові «непохитність» російської армії під яскравим небом над Василівським собором.
Мета цього видовищного маршу полягала не лише в тому, щоб укріпити віру росіян у силу своєї зброї, але й показати зовнішнім партнерам, що Росія залишається незламною. Серед почесних гостей на трибунах — дипломати з понад 20 країн: від президента Китаю Сі Цзіньпіна до представників африканських та азійських держав, які нині перебувають у тісних економічних та військових зв’язках із Кремлем. Така концентрація іноземних лідерів мала на меті створити враження неодмінної підтримки російської зовнішньої політики, спрямованої на збереження «спадщини Перемоги» та розширення свого впливу.
Під час параду була продемонстрована військова техніка, зокрема деякі бронетехніки Росії, що використовувалися під час вторгнення в Україну. Кирило Кудрявцев
Колишній оперативник Берегової охорони Врум завжди згадує, як на аналогічних парадах у рідному Сибіру ще в 1990-х роках помітив скромні марші місцевих ветеранів — простих людей, які дійсно пережили війну. Сьогоднішній же масштаб церемонії на Червоній площі значно відрізнявся від тих скромних урочистостей. Саме це яскраво підкреслює, як Кремль свідомо експлуатує колективну пам’ять про 27 мільйонів загиблих радянських громадян, перетворюючи трагічний досвід на інструмент політичного маніпулювання.
Пильна увага прикута до кожної деталі: під стінами Кремля стрічки триколорів, барабани та сурми, а над головами бомбардувальної авіації вириваються в небо контралі. Усі ці елементи створюють ілюзію безперервної військової могутності. Проте за цим видовищем ховаються реальні труднощі: нестача боєприпасів, зношена техніка та економічні санкції, що гнітять російську промисловість. Мета параду — надати відчуття, що будь-які проблеми на полі бою чи в економіці є другорядними, адже «ми завжди відновимо те, що втратимо».
Між трибунами можна було побачити ветеранів Великої Вітчизняної війни, важко спираючись на палиці та вбрані в свої бойові ордени літні люди, які дійсно відчули на собі жахи тотальної війни. Разом із ними — солдати сучасної армії, які незабаром вирушають до фронту, де триває масштабне вторгнення в Україну. Символізм цієї зустрічі поколінь підкреслює головну ідею Кремля: збереження «єдності поколінь» у боротьбі з «ворогами», хоч би ким вони були сьогодні.
Голова Китаю Сі Цзіньпін та президент Росії Володимир Путін у п'ятницю відвідали церемонію покладання вінків після військового параду в Москві. Фото басейну від Юрія Кочеткова
Широко розрекламований напередодні парад також служить інструментом внутрішньої пропаганди. Через держканали «Россия 24» і «Первый канал» події переважно показувалися в позитивному ключі: ніщо не вказувало на втрати на фронті, контрнаступи українських сил замовчувалися, а натомість демонстрували унікальні артилерійські розробки та безпілотні системи, нібито готові «зламати волю супротивника». Така трансляція спрямована на мобілізацію населення: підтримка війни апелює до відчуття «обов’язку перед предками», які перемогли у Другій світовій.
Поряд із технікою та солдатами, Кремль запросив на парад представників «партнерських» країн, серед яких були делегації Китаю, В’єтнаму та М’янми. Присутність їхніх військових контингентів — від блакитних беретів до камуфльованих уніформ — мала підкреслити універсальність «антизахідного фронту» та створити видимість міжнародної легітимності агресії Росії проти України. Цей політичний ход нагадує, що санкції Заходу не спрацювали на стримування Москви, отже «нові економічні мости» з іншими регіонами є для Кремля критично важливими.
Глядачі вишикувалися в чергу для перегляду російських міжконтинентальних балістичних ракетних комплексів «Ярс», які були частиною параду. Юлія Морозова/Reuters
Коли під час параду гості спостерігали за рухом міжконтинентальної балістичної ракети «Ярс», камери фокусувалися не тільки на технічних характеристиках, а й на реакції перших осіб держав. Ця театралізація сили має чітке послання: Росія може дозволити собі витрати на такий масивний захід, економіка хоч і страждає від санкцій, але «продовжує працювати» на оборону, бо, на думку Кремля, саме оборона — запорука національного виживання.
Однак за пафосом маршу криється інша реальність. Повсякденне життя мільйонів громадян у центральній частині Москви майже завмерло: закриті вулиці, зупинені трамваї, відключений громадський транспорт. Ще до параду багато підприємств і закладів були змушені піти на вимушені канікули, аби не перешкоджати пересуванню військової техніки. Це додаткове навантаження на економіку міста, яке вже давно потерпає від відтоку інвестицій і кадрової кризи, посилюючи відчуття ізоляції від світу.
Винищувачі випускають інверсійні сліди в кольорах російського триколірного прапора. Кирило Кудрявцев
Один із небагатьох ветеранів, які дожили до наших днів і взяли участь у церемонії, пан Григорій Пономаренко, 99-річний учасник Берлінської операції, щиро поділився своїми спогадами: «Ми тоді й думати не думали про паради — ми боролися за життя своїх побратимів і свою землю. Тепер же сенс параду зводиться до того, щоб показати світові: «ми нездоланні». Але чи це правда?» Його запитання залишилося риторичним, адже в буденному житті багатьох росіян відчуття «тойальної перемоги» змішалося з невпевненістю в майбутньому.
У підсумку, військовий парад на Червоній площі 9 травня 2025 року — це не просто демонстрація техніки та війська, а ретельно спланована операція Кремля з мобілізації суспільної гордості та консолідації влади за рахунок колективного страху та патріотичного пафосу. Використовуючи історичну пам’ять про радянську перемогу, Путін прагне виправдати сучасну агресію, зобразивши війну в Україні як продовження «боротьби за виживання» російського народу. Та поки тривають шоу на Червоній площі, реальні втрати, економічні труднощі та моральні дилеми залишаються за лаштунками, у тіні червоних банерів і вигуків «Ура!».
