Початок американської відповіді на ізраїльську атаку по Ірану виглядав як хаотичний танець політичних і військових радників Дональда Трампа. У четвер офіційний представник Білого дому зачитала заяву нібито «без термінів» про рішення завдати удару проти ядерної програми Тегерана «протягом двох тижнів».
Та в кулуарах адміністрації вже було готове військове рішення, до якого залучили стелс-бомбардувальники B-2 та підводний човен з ракетами Tomahawk.
Рішення вдарити по ядерних об’єктах Фордоу й Натанцу ухвалювалося поступово і під вагою політичних маневрів. Спочатку президент, який ще місяць тому попереджав Ізраїль про небезпеку такої операції, похвалив чужу атаку як «дуже успішну».
На публіці Трамп дослухався до голосів свого внутрішнього «антивоєнного» крила, як Стівен Беннон та Тодд Карлсон, обіцяв дати собі час для переговорів, але водночас публікував у Truth Social жорсткі попередження урядові Ірану та натякав на можливу зміну режиму в Тегерані.
Тим часом у Пентагоні почалася ретельна підготовка місії, яку назвали Midnight Hammer. Підрозділи ВПС та ВМФ узгодили, що екіпажі B-2 на авіабазі Уайтмен у Міссурі відпрацюють маршрут протяжністю понад 7 000 миль з багаторазовими дозаправками над Атлантикою й Середземним морем, а курсанти Центкому і Центкому — що включає генерала Еріка Куріллу та генерала Дена Кейна — готували варіанти прикриття та дезінформації. Ключовим елементом стало запуски GBU-57 Massive Ordnance Penetrator — єдиної у світі бомби масою 30 000 фунтів, здатної пробивати гори та бетонні тунелі.
Щоб відвести увагу супротивника від справжнього напряму атаки, воєнні радники вирішили використати «маневр двох флотів». Чотири B-2 потрібно було запустити з активними транспондерами в бік Тихого океану, щоб їх бачили бази спостереження й аналітики цивільних сервісів. Інша група з семи літаків зняла транспондери та вирушила на Схід, не позначаючись на публічних трекерах. Одночасно підводний човен у регіоні випустив понад два десятки Tomahawk по об’єкту в Ісфагані.
Протягом перших днів президент Трамп відчував тиск: вдень він їздив на G-7, вів переговори з прем’єром Нетаньягу, збирав інформацію від радників і слухав новини Fox News. Увечері дописував у соцмережах настільки різко, що самі військові жартома називали його «головним ризиком для операційної безпеки». Натомість прес-секретар Білого дому наполягала, що «лише президент мав сміливість здійснити одну з найскладніших операцій за всю історію».
На кінець робочого тижня Трамп остаточно вирішив дати наказ. Він віддався звичці «рішення в останній момент», що тримало всіх у напрузі: дехто з радників сподівався, що остання хвиля дипломатії відтягне удар, але до п’ятниці вечора зв’язки з підводним човном і танкери в маршрутах дозаправлення були повністю зафіксовані. О 17:00 у п’ятницю йому доповіли, що можна запускати.
Вранці суботи сім B-2 без транспондерів пройшли останню дозаправку над Середземним морем, долаючи гіпотетичні системи ППО Ірану. У той самий час інша група проходила над авіабазою Саннинґтон у Гуамі, створюючи ілюзію відльоту на протилежний бік світу. Пізно ввечері, о 2:10 за Тегераном, перша бомба GBU-57 врізалася у скелю над Фордоу, яка ховає гігантські центрифуги. За годину ще тринадцять «bunker busters» впали на два ядерні центри — Натанц та підземні галереї біля Ісфагана.
Після вдалого завершення місії Трамп негайно з’явився в Овальному кабінеті з промовою про «повне знищення» ядерного потенціалу Ірану і раптову можливість мирних переговорів. Проте вже вранці неділі воєнні представники застерегли, що руйнування були «серйозними, але не абсолютними», а питання щодо долі збагаченого урану залишилося відкритим. Тож завдання з демократичного «примусу до переговорів» радше перетворилося на початок тривалої фази стратегічної невизначеності.
Аналіз подій доводить, що в сучасній військовій стратегії США дедалі важливішою стає здатність поєднувати технологічну перевагу з політичними ріграми. Операція «Midnight Hammer» стала симбіозом гігантської бомбардувальної місії та дипломатичних обманів, а головна зброя — не лише GBU-57 та ракети Tomahawk, а й інформаційні відволікаючі маневри.
Урок для України і світу полягає в тому, що рішення про збройний удар приймаються не лише в ситуаційній кімнаті Пентагону, а й у публічному інформаційному просторі, де кожне слово президента може передати сигнал ворогу чи зірвати секретну операцію. Вдало проведений фейк-трекінг B-2 свідчить, що для успіху сучасного ударного потенціалу критично важливо утримувати противника в невіданні. У майбутньому інші держави, котрі планують аналогічні масштабні місії, можуть запозичити цю модель поєднання військового та політичного двосторонтя.
