Результати нового соціологічного дослідження продемонстрували, наскільки сильно за останні роки змінилося ставлення українців до найвідоміших політичних, військових та державних діячів. У суспільстві сформувався чіткий рейтинг довіри, в якому перші позиції посіли люди, чия діяльність значною мірою асоціюється із захистом держави, управлінням під час війни та прийняттям складних рішень.
Згідно з опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, найвищий рівень довіри серед представлених діячів має колишній головнокомандувач Збройних сил України, а нині посол України у Великій Британії Валерій Залужний. Йому довіряють 66% опитаних українців. Не довіряють Залужному 24%. Таким чином, баланс довіри становить +42%.
Однак найбільш показовим є те, що практично одразу за Залужним опинився колишній міністр оборони Михайло Федоров. Йому висловили довіру 63% респондентів, тоді як лише 16% заявили про недовіру. Баланс довіри до Федорова становить +46%, тобто різниця між часткою тих, хто йому довіряє, і тих, хто не довіряє, виявилася навіть більшою, ніж у Залужного.
Ці цифри демонструють важливу тенденцію: українське суспільство продовжує особливо високо оцінювати діячів, яких пов'язують із державним управлінням, оборонною сферою та конкретними рішеннями у надзвичайно складний для країни період.
Зеленський не очолив рейтинг
Одним із найбільш обговорюваних результатів дослідження стало місце президента України Володимира Зеленського у загальному рейтингу. Попри те, що глава держави залишається однією з найвпливовіших політичних фігур країни, за рівнем довіри він не очолив список.
Натомість третю позицію посів нинішній голова Офісу президента Кирило Буданов. Йому довіряє 61% опитаних, тоді як 22% висловили недовіру. Баланс становить +39%.
Саме така розстановка сил може стати предметом активного суспільного обговорення. Вона свідчить про те, що українці не обов'язково ототожнюють підтримку держави чи її інституцій із безумовною підтримкою конкретної політичної фігури. У суспільстві можуть одночасно зберігатися високі очікування від державного керівництва та значна довіра до інших людей, які стали символами певних етапів української історії.
Рейтинг також показує, наскільки важливою для громадян залишається персональна репутація. Під час війни люди особливо уважно оцінюють не лише політичні заяви, а й поведінку посадовців, їхню публічну позицію, здатність ухвалювати рішення та відповідати за них.
Терехов і Білецький — серед лідерів, але є важлива деталь
Четверту сходинку за рівнем довіри посідає Харківський міський голова Ігор Терехов. Йому довіряють 47% респондентів, не довіряють 19%, а баланс довіри становить +29%.
Для мера Харкова цей показник є особливо промовистим. Харків протягом тривалого часу залишається одним із ключових міст України, а робота місцевої влади в умовах постійних загроз стала важливою частиною суспільної оцінки діяльності політиків.
Водночас соціологи звертають увагу на один суттєвий момент: 23% опитаних заявили, що не знають Терехова. Це означає, що його рейтинг формується не серед абсолютно всіх громадян однаковою мірою, а значна частина суспільства фактично не має достатньо сформованої думки про нього.
П'яту позицію посів командир Третього армійського корпусу, бригадний генерал Андрій Білецький. Йому довіряють 37% респондентів, не довіряють 13%, а баланс становить +24%.
Проте тут ситуація ще цікавіша: 40% опитаних заявили, що не знають Білецького. Тому його показник довіри необхідно розглядати з урахуванням того, що значна частина українців поки не має сформованого ставлення до цієї військової фігури.
У майбутньому ситуація може змінюватися залежно від того, наскільки широко Білецький буде присутній у публічному просторі та яку оцінку суспільство даватиме діяльності його підрозділу.
Довіра до інших політиків значно нижча
На іншому полюсі рейтингу опинилися низка відомих українських політичних діячів. Соціологи зазначають, що у деяких випадках баланс довіри є від'ємним. Це означає, що кількість громадян, які не довіряють політику, перевищує кількість тих, хто висловлює йому довіру.
До цієї групи потрапили Сергій Притула, Дмитро Разумков, Олексій Гончаренко та Петро Порошенко.
Найнижчий показник серед представлених у дослідженні має Петро Порошенко. Йому довіряють лише 20% опитаних, тоді як 76% заявили про недовіру. Баланс становить -56%.
Такий результат показує глибину суспільного розколу у ставленні до окремих політичних персон. Водночас сам факт наявності високої частки недовіри не означає відсутності політичної підтримки серед певної частини населення. Українське суспільство залишається неоднорідним, а оцінки політиків суттєво залежать від політичних поглядів, регіону, віку, особистого досвіду та ставлення до подій останніх років.
Чому ці цифри важливі
Рейтинг довіри — це не просто набір відсотків. У воєнний час він стає своєрідним індикатором суспільних настроїв. Люди оцінюють не лише політичні програми, а й те, кому вони готові повірити у критичний момент.
Лідерство Залужного може свідчити про збереження високого рівня довіри до військового досвіду та образу людини, яка асоціюється із захистом України. Водночас високий показник Федорова демонструє, що суспільна підтримка може формуватися не лише навколо військової служби, а й навколо управлінських рішень та роботи у державному секторі.
Показники Буданова також заслуговують на увагу. Його довіра на рівні 61% свідчить про те, що силовий та безпековий напрям залишається одним із ключових джерел суспільної підтримки.
Водночас розташування політичних діячів нижче у рейтингу показує іншу тенденцію. Українці дедалі чіткіше розділяють персональну довіру до конкретної людини та ставлення до політичних сил або посад.
Саме тому подібні дослідження важливо сприймати не як остаточний вирок тому чи іншому політику, а як моментальний знімок суспільних настроїв.
Як проводилося опитування
Всеукраїнське опитування КМІС проводилося у липні 2026 року мішаним методом. У межах дослідження загалом було проведено 1808 інтерв'ю.
З них 905 були телефонними, зокрема 305 — із людьми, які на момент опитування перебували у Києві. Ще 903 інтерв'ю проводилися особисто, серед них 302 — із мешканцями столиці.
Для окремих масивів дослідження було заплановано по 900 респондентів, причому 300 із них припадали на Київ. Під час статистичного зважування показники Києва приводили у відповідність до його фактичної частки у структурі населення.
За звичайних умов формальна статистична похибка для повної вибірки з 1808 респондентів не перевищувала б 3,5% із імовірністю 0,95, з урахуванням дизайн-ефекту 1,3 та особливостей структури вибірки. Для масивів приблизно по 900 респондентів цей показник становить близько 4,9%.
Однак соціологи наголошують на важливому застереженні: в умовах війни, крім формальної статистичної похибки, існує також певне систематичне відхилення. Саме тому результати варто трактувати з урахуванням складності проведення соціологічних досліджень під час масштабної війни.
Попри це, загальна картина залишається достатньо виразною. Українці продовжують демонструвати високий рівень довіри до військових та державних діячів, яких пов'язують із кризовим управлінням, безпекою та захистом країни.
І головний висновок цього дослідження полягає не лише в тому, хто посів перше місце. Значно важливішим є те, що структура суспільної довіри продовжує змінюватися. Політичний рейтинг уже не можна пояснити виключно посадою чи партійною приналежністю. Для українців дедалі більшого значення набувають особистий авторитет, конкретні дії, професійна репутація та поведінка людини у найскладніші моменти.
Саме тому нинішня розстановка у рейтингу може стати важливим сигналом для української політики. Висока довіра сьогодні не гарантує її збереження завтра, так само як нинішня низька популярність не обов'язково означає остаточну втрату підтримки.
Війна продовжує змінювати українське суспільство, а разом із ним — критерії, за якими громадяни обирають тих, кому готові довіряти. І результати липневого опитування КМІС це демонструють особливо чітко.
