Після зустрічі в Лондоні Україна підтвердила незмінність позиції щодо Донбасу. США шукають «компроміс», а Європа намагається додати гарантії безпеки і не допустити легалізації агресії.
У понеділок у Лондоні прозвучала фраза, яка визначає рамку нової дипломатичної фази: Україна не має ні юридичного, ні морального права віддавати свою землю Росії. Володимир Зеленський заявив, що позиція щодо територій не змінилася попри тиск союзників.
Ця заява прозвучала на тлі того, що мирний план США, який просуває адміністрація Трампа, став центром суперечок між Києвом, Вашингтоном і європейськими столицями. Від українського лідера очікують гнучкості, але він демонструє межу, за яку не готовий заходити.
Територіальні поступки залишаються найбільшою прірвою в переговорах щодо України. Кремль наполягає на передачі всього регіону Донбас, включно з територіями, які російські війська не змогли захопити за майже чотири роки повномасштабної війни.
Зеленський прямо називає цю вимогу сутністю того, за що Україна воює. Він не намагається замінити принципи складними формулами. Сигнал адресований двом аудиторіям одночасно: союзникам, які шукають швидке рішення, і суспільству, яке очікує оборони суверенітету.
Американська сторона, за словами Зеленського, нині шукає «компроміс». У дипломатичному перекладі це означає спробу знайти рамку, де припинення вогню виглядатиме як політичний результат, придатний для зовнішньої презентації адміністрації Трампа.
Премʼєр-міністр Великої Британії Кір Стармер, президент України Володимир Зеленський, президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Фрідріх Мерц зустрічаються за адресою 10 Даунінг-стріт, Лондон, Велика Британія, 8 грудня 2025 року — Тобі Мелвілл
148-ма артилерійська бригада України цього місяця веде вогонь по російських цілях на сході України — Тайлер Хікс
Однак для Києва будь-який «компроміс», що фіксує втрати територій, виглядає як легалізація наслідків агресії. Це створило б прецедент для Європи, де сила може переписувати кордони. Саме тому тема територій стає тестом для всієї системи безпеки.
Європейські лідери в Лондоні намагалися посилити переговорну позицію Києва. Кір Стармер приймав Зеленського разом із Еммануелем Макроном і Фрідріхом Мерцом, демонструючи, що підтримка ЄС має не лише військовий, а й політичний вимір.
Формулювання Мерца про те, що доля України є долею Європи, показове. Німеччина трактує цей момент як стратегічний, де поступки Росії можуть стати довгостроковою загрозою для континенту. Це не емоція, а оцінка майбутніх ризиків.
Макрон, у свою чергу, підкреслює, що Європа й Україна мають «карти». Це відповідь на риторику, де Київ намагаються зобразити слабкою стороною. Франція натякає: ресурс опору України і санкційний тиск на Москву залишаються аргументами.
Після зустрічі в Лондоні прозвучала ще одна важлива деталь: європейці прагнуть доповнити мирний план США власними внесками. Йдеться не про конкуренцію з Вашингтоном, а про спробу виправити перекіс, який у Європі вважають небезпечним.
Особливо важливо, що паралельно обіцяють посилити безпекові гарантії та планування відбудови. Для України це ключова умова будь-якої угоди. Без реальних гарантій безпеки припинення вогню може стати лише паузою для нового удару Росії.
Напруга між США і Європою посилилася після оновлення американських стратегічних документів, де європейські підходи були піддані критиці. ЄС побоюється американського віддалення. На цьому тлі Лондонська зустріч виглядає як спроба повернути Європі суб’єктність.
Кремль уважно відстежує ці розбіжності. Позитивні коментарі Москви щодо нюансів американського підходу лише підсилюють європейську настороженість. Для України це означає ризик дипломатичного тиску з двох боків одночасно.
Ситуацію ускладнили заяви Трампа, який публічно дорікав Зеленському за нібито не прочитані пропозиції. Так формується політичний сюжет, де відповідальність за гальмування процесу намагаються частково перекласти на Київ.
Президент Трамп не приховував своєї зневаги до політичного керівництва в Європі — Даг Міллс
Водночас і Москва не приймає американську рамку без застережень. Це важливо для розуміння динаміки: мирні ініціативи ще не стали спільним документом. Поки що це поле торгу, де кожна сторона тестує межі іншої.
Українська позиція спирається не лише на політичну волю, а й на право. Саме тому Зеленський акцентує на юридичній та моральній неможливості поступок. Таким чином Київ намагається перевести дискусію з тактики у площину принципів міжнародного порядку.
Для європейців головний страх — створення небезпечного прецеденту. Якщо Росія отримає те, чого не змогла досягти силою, інші конфлікти на континенті отримають нову модель сценарію. Це робить питання Донбасу ширшим за географію.
На фоні дипломатії війна продовжує формувати буденність українців. Енергетичні удари Росії і тривалі графіки відключень електрики в Києві нагадують, що мирний процес не існує у вакуумі. Реальна ціна «швидкого миру» вимірюється умовами виживання.
Саме тому Київ шукає баланс між двома необхідностями. Перша — не втратити підтримку США, яка критична для оборони. Друга — не погодитися на територіальні поступки, що можуть зруйнувати внутрішню легітимність влади і стратегічну безпеку держави.
У цій логіці роль Європи зростає. Публічна єдність із Зеленським у Лондоні — це не лише жест. Це спроба створити колективний щит, який допоможе Києву відстоювати принципи у переговорах із Вашингтоном.
Зліва направо: президент України Володимир Зеленський, прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, президент Франції Еммануель Макрон та канцлер Німеччини Фрідріх Мерц біля будинку 10 на Даунінг-стріт у понеділок — Кріс Реткліфф
Дискусія про припинення вогню неминуче повертається до питання гарантій. Якщо їх немає, навіть тимчасове затишшя може обернутися новою фазою війни. Тому європейські обіцянки про посилення гарантій стають практичним елементом торгу.
Також у дипломатичному фоні залишається тема фінансової відповідальності агресора. Ідеї використання заморожені російські активи для підтримки України посилюють аргумент ЄС, що ціна війни не має лягати лише на платників податків союзників.
Для Зеленського нинішня публічна жорсткість — це інструмент переговорів. Чим чіткіше окреслені червоні лінії, тим більше шансів, що можливий компроміс зміститься у сферу гарантій безпеки, фінансування та механізмів стримування, а не втрати земель.
У довшій перспективі ця позиція формує рамку 2026 року. Якщо США і Європа узгодять спільний підхід, який не вимагає територіальних поступок, тоді мирний план США може перетворитися на робочу архітектуру миру. Інакше дипломатичний розрив лише поглибиться.
Лондонська зустріч показала, що Європа не готова бути статистом. Вона намагається переформатувати переговори щодо України так, щоб рішення не руйнувало континентальну безпеку. Для Києва це шанс зміцнити позицію без відмови від принципів.
Підсумок жорсткий і простий. Територіальні поступки для України означали б не мир, а відкладену війну в гірших умовах. Саме тому Зеленський відкидає вимоги Кремля і прагне перетворити тему «компромісу» на розмову про гарантії, а не про здачу землі.
