Віднедавна політичний простір України знову опинився в епіцентрі гучних міжнародних дискусій. Президент Володимир Зеленський, виступаючи у Києві, відкрито заявив про готовність піти зі своєї посади, якщо це реально прокладе шлях до вступу держави в НАТО. Ця смілива заява в контексті затяжної війни з Росією викликала широкий резонанс серед світової спільноти, оскільки охоплює кілька рівнів глобальної політики: гарантії безпеки, зовнішня політика та майбутнє європейської інтеграції України.
1. Новий етап у протистоянні з Вашингтоном
Останніми днями відносини між Україною та США загострилися на тлі обговорення чергової мінеральної угоди, яку адміністрація Дональда Трампа намагається нав’язати Києву. Попередні раунди переговорів були затьмарені вимогою Вашингтона виплатити космічну суму в 500 мільярдів доларів —, по суті, через відрахування з надходжень від природних ресурсів і промисловості. Такий крок, на думку української сторони, поставить країну перед складною дилемою: або погоджуватися на кабальні умови і віддавати 10-мільярдні щорічні платежі протягом кількох поколінь, або ж іти на ризик розриву взаємин зі стратегічним партнером, від якого залежить велика частина фінансової допомоги та військової підтримки.
Володимир Зеленський наголосив, що його країна не може ухвалити документ, де йдеться про фактичну “100-відсоткову позику” з США — коли кожен долар, наданий на відбудову української інфраструктури, має повертатися у подвійному розмірі. На його думку, в умовах, коли йде вже третій рік повномасштабних бойових дій із Росією, подібний план підвищує економічну вразливість. Президент не приховує, що реструктуризація боргу після війни буде складною, а відмова від будь-яких гарантій і поступок з боку США тільки ускладнить ситуацію.
У світлі цих подій варто наголосити: Вашингтон бачить у видобутку українських корисних копалин величезний економічний потенціал. За словами експертів, природні багатства України, включно з рідкоземельними металами й покладами нафти та газу, можуть забезпечити десятиліття прибутку. Тож недивно, що Дональд Трамп усіма силами намагається “поставити фірмовий підпис” на масштабних угодах, які дозволять США закріпитися тут у ролі головного інвестора. Проте з боку Києва існує чітке переконання: економічна вигода не повинна означати втрату зовнішньополітичного суверенітету.
Президент України Володимир Зеленський, поруч із генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом. Зліва - президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, праворуч - прем'єр-міністр Великобританії Кейр Стармер. Даг Міллс
2. Політична вага заяви про відставку
На фоні конфліктних перемовин із США прозвучала знакова фраза Володимира Зеленського: “Якщо мир для України вимагає мого відходу, я готовий”. Деякі оглядачі сприйняли це за емоційний випад у відповідь на критику з боку Дональда Трампа, який нещодавно назвав українського президента “диктатором без виборів”. Утім, чимало аналітиків переконані, що ця заява — радше символічний маркер готовності йти на найрадикальніші кроки, аби припинити кровопролиття та відновити територіальну цілісність.
Така публічна позиція виглядає несподіваною для багатьох. Адже Зеленський — це лідер, котрий прийшов до влади з обіцянкою встановити мир, побороти корупцію та провести реформи, які наблизили б Україну до євроінтеграції. Але відтоді, як Росія розпочала повномасштабну війну, президенту доводиться шукати баланс між жорсткою обороною, міжнародною дипломатією й економічним підґрунтям, без якого неможливе повноцінне економічне відновлення.
Наразі невідомо, наскільки серйозними є слова Зеленського про відставку, однак очевидно одне: політик прагне нагадати світові, що в центрі будь-яких мирних переговорів має бути сама Україна, а не домовленості за її спиною. Попри словесні атаки з боку Трампа, Київ продовжує діалог і з американською стороною, і з європейськими союзниками, де підготовка до майбутнього Європейського саміту невпинно триває.
3. Анонс Європейського саміту та його роль
На понеділок заплановано масштабну міжнародну зустріч, у якій мають узяти участь понад 30 країн — як очно в Києві, так і в онлайн-форматі. Цей Європейський саміт покликаний зміцнити регіональну єдність та підвищити боєздатність України. За задумом Зеленського, форум стане майданчиком для обговорення постачання додаткового озброєння, надання тимчасових та постійних гарантій безпеки, а також забезпечення механізму контролю за будь-якими потенційними домовленостями з Росією чи США.
Питання про залучення НАТО та потенційний вступ України до Альянсу також стоїть на порядку денному. У світлі останніх заяв із Вашингтона та Москви шанси на швидку євроатлантичну інтеграцію здаються мінімальними, проте, як заявив сам президент, він був би готовий іти навіть на особисту жертву, аби прокласти шлях для такого членства. У цьому контексті майбутній саміт може стати трампліном для кращого розуміння, яку саме роль відіграє НАТО у забезпеченні безпеки України на довгострокову перспективу.
Президент Франції Еммануель Макрон (ліворуч) і прем’єр-міністр Великої Британії Кейр Стармер повинні будуть орієнтуватися в мінливих альянсах під час зустрічі з президентом Трампом у Вашингтоні. Орельєн Моріссар
4. Міжнародна реакція та дипломатичні суперечки
У країнах ЄС відреагували стримано на ескалацію словесних атак між Зеленським і Дональдом Трампом. Німеччина, Франція та Польща закликали обидві сторони дотримуватися конструктивного тону, щоб не розгортати додаткових кризових явищ у міжнародному просторі. Водночас у Брюсселі дають зрозуміти, що американсько-українські перемовини стосовно мінеральних ресурсів є внутрішньою справою двох держав. ЄС не втручається безпосередньо в це питання, однак наголошує на необхідності поважати економічний суверенітет усіх сторін.
Незважаючи на це, певне занепокоєння висловили і в самих Сполучених Штатах. Конгресмени-демократи та частина республіканців розглядають пропозиції адміністрації Трампа як надмірно жорсткі й фінансово невиправдані для країни, що вже зараз перебуває у стані найглибшої кризи від здобуття незалежності. Для них критично важливо, щоб домовленості щодо майбутньої повоєнної відбудови України, а також економічного відновлення її інфраструктури мали більш збалансований характер і не перетворювали Київ на боржника на найближчі 200–250 років.
5. Російська перспектива: загроза чи нагода?
Паралельно з інтенсивним діалогом між Україною та США Москва не припиняє здійснювати ракетно-дронові атаки, намагаючись тиснути на українське керівництво. За повідомленням Повітряних сил України, лише за одну ніч Росія використала понад дві сотні безпілотників, аби залякати мирне населення та підірвати обороноздатність. Особливо активно агресор діє на північному сході, зокрема в Сумській області, яка періодично зазнає обстрілів і дронових нальотів.
У такій ситуації актуалізуються численні питання, які Зеленський ставить перед міжнародною аудиторією: які саме вигоди дасть українська “капітальна” мінеральна угода зі США в плані захисту від російської загрози? Чи готовий Вашингтон офіційно взяти на себе які-небудь зобов’язання щодо військової підтримки та систем протиповітряної оборони, чи все обмежиться тільки економічним інтересом? І нарешті — який компроміс можна знайти, якщо Москва дедалі частіше демонструє зневагу до будь-якого діалогу?
6. Позиція Зеленського: готовність, але на вигідних умовах
Попри складні обставини, президент Зеленський поки що не закриває двері для діалогу з адміністрацією Трампа. Він неодноразово підкреслював, що на карту поставлені не лише інвестиції та фінансова допомога, а й глобальний імідж України, яка прагне виступати сильним регіональним гравцем, а не васалом у руках заокеанських лідерів. Київ вимагає від американців бодай мінімальних гарантій, що надалі ці ресурси використовуватимуться для справжньої оборони та розвитку економіки, а не лише для виплати величезного боргу з відсотками.
Очевидно, що тактика Зеленського полягатиме у стримуванні Вашингтона, доки не будуть погоджені умови, прийнятні для українського суспільства. Адже “підписати все прямо зараз” — означало б дозволити фактичну розпродажу природних ресурсів на користь однієї держави. Надто вразливою виглядає Україна перед обличчям російської агресії, щоб ще й нести на собі додатковий економічний тягар у кілька сотень мільярдів доларів. Президент вважає за краще працювати над структурованою угодою, що гармонійно вписується в комплексний план повоєнної відбудови та економічного відновлення.
Українська позиція в селі на Сумщині біля кордону з Росією. Фінбар О'Райлі
7. Європейський саміт: ключ до регіональної консолідації
З огляду на ці виклики Зеленський робить ставку на Європейський саміт, який має підтвердити єдність європейських держав перед агресією Росії. Очікується обговорення пакету заходів, які можуть надати додаткову зброю, фінанси та політичну підтримку Україні. Саміт також стане місцем, де Київ спробує формалізувати “дорожню карту” інтеграції з ЄС, а можливо, й з НАТО — хай навіть у довгостроковій перспективі. Деякі дипломати вбачають у цьому можливість закріпити Україну в орбіті Західної Європи, зменшуючи ризик, що вона надалі зазнаватиме геополітичного тиску.
Крім того, форум може стати простором для публічного розгляду пропозицій США. Адже саме на тлі потужної підтримки з боку європейських партнерів Київ може виявитися сильніше підготовленим до торгів із Вашингтоном. Сама ідея проведення саміту в воюючій країні — вже символ. Вона свідчить про готовність Європи брати на себе відповідальність за безпеку регіону та захист принципів, на яких побудовано ЄС.
Робітник у захисному одязі плавить сталь на Запоріжстальському металургійному комбінаті, одному з найбільших сталеливарних заводів країни, у Запоріжжі, Україна, четвер, 13 лютого 2025 року. Єфрем Лукацький
8. Економічний вектор: чи виправдані ризики?
Питання економічної взаємодії з США залишається одним із найгарячіших. Навіть якщо “угода про мінеральні ресурси” буде укладена, це стане лише першим кроком. Адже американська сторона наполягає на створенні фонду, де США матимуть 100-відсотковий контроль. Сюди надходитимуть усі прибутки від видобутку та експорту надр України доти, доки країна не сплатить космічну суму в 500 мільярдів доларів. В умовах, коли ВВП України до війни ледь перевищував 200 мільярдів, такі вимоги виглядають надмірними й різко контрастують зі звичним форматом міжнародних інвестицій.
З іншого боку, в Києві побоюються, що навіть уклавши угоду, без належного механізму гарантій безпеки Україна ризикує втратити видобувні потужності в разі нового наступу Росії. Варто згадати, що значна частина східних регіонів і раніше була об’єктом пильної уваги західних інвесторів, але це не завадило російським військам окупувати частину територій. Отже, одним із центральних пунктів перемовин лишається гарантування безпеки видобутку та транспортування корисних копалин навіть у випадку масштабної ескалації.
9. Перспектива входження в НАТО та міжнародна кон’юнктура
У своєму нещодавньому виступі Зеленський прямо вказав, що виключати перспективу вступу до НАТО не можна. Ба більше, президент прямо запропонував: якщо Україна дійсно стане членом Північноатлантичного альянсу, він готовий піти у відставку як символ перемоги у цій історичній битві за місце країни у світовому порядку. Скептики можуть назвати це політичною виставою, та сам факт такої заяви свідчить про прагнення Києва до чіткого позиціонування: Україна бачить своє майбутнє у західному оборонному просторі, а не в тіні Росії.
Чи готові там — у Брюсселі, Вашингтоні чи інших столицях НАТО — піти на такий крок? Враховуючи негативну реакцію Дональда Трампа, що неодноразово називав Альянс “зайвою витратою для США”, та категоричну протидію Москви, перспектива швидкого приєднання Україні поки що видається примарною. Однак глобальна ситуація динамічно змінюється, і якщо Європейський Союз справді зможе виступити єдиним фронтом, потенційні шанси Києва на отримання ПДЧ (Плану дій щодо членства) у НАТО можуть відчутно зрости.
Військовослужбовець 148-ї окремої Житомирської артилерійської бригади ЗСУ в п'ятницю веде вогонь з гаубиці по російських об'єктах у Дніпровському районі. Тайлер Хікс
10. Можливі сценарії розвитку подій
Досягнення компромісу з США
Київ і Вашингтон можуть знайти “золоту середину” в питаннях платежів та співвідношення інвестицій з іншими формами допомоги. США нададуть більш прозорі умови і, можливо, часткові безпекові гарантії. У такому разі Україна здобуде додаткові ресурси для повоєнної відбудови, а Трамп зміцнить свої позиції вдома, презентуючи угоду як масштабний бізнес-проєкт.
Ескалація конфлікту і зрив переговорів
Якщо адміністрація Трампа продовжить тиснути на Україну, вимагаючи нереальні обсяги виплат, Київ може відмовитися від угоди. Це загрожує зростанням фінансових ризиків, але позбавляє Україну залежності, яка може розтягтися на десятиліття. У такому разі Зеленський спробує консолідувати європейську підтримку, що призведе до посилення участі ЄС у повоєнній відбудові.
Інші міжнародні гравці
У разі, якщо США залишаться на надто жорсткій позиції, Україна може шукати допомоги в інших потужних гравців — наприклад, Великої Британії, Канади чи держав Азійсько-Тихоокеанського регіону. Це, однак, потребуватиме більше часу й зусиль для створення нових ринків збуту та залучення інвестицій.
Раптова зміна у відносинах із Росією
Хоча такий варіант видається нереалістичним, не можна цілковито виключати, що Москва раптом змінить тактику або буде змушена піти на переговори через внутрішні політичні чи економічні причини. У такому разі акценти зрушаться і Україна зможе вести переговори з позиції більшої сили.
11. Емоційний контекст: ціна миру та доля поколінь
Слова Зеленського про “250 років, які може знадобитися для виплати боргів за мінімальних відсотків” не можна сприймати буквально, але вони добре ілюструють, наскільки тяжко Україні дається кожне економічне рішення в умовах війни. Кожна домовленість із зовнішніми партнерами може перекласти фінансовий тягар на кілька поколінь уперед. У такій ситуації емоційна напруга в суспільстві зростає: люди очікують від влади ефективних кроків та захисту національних інтересів, а не швидких, але короткозорих компромісів.
Сам Зеленський не раз наголошував, що в разі відступу на економічному фронті Україна ризикує втратити частку свого суверенітету. Він підкреслює важливість євроінтеграції, протистояння кремлівській агресії і розумного використання природних ресурсів — не лише як товару, а й стратегічного інструменту для забезпечення державної безпеки й самодостатності.
Зразки рідкісноземельних мінералів (ліворуч): оксид церію, бастназит, оксид неодиму та карбонат лантану демонструються під час екскурсії рідкісноземельними підприємствами Molycorp Mountain Pass у Маунтін-Пасс, Каліфорнія, 29 червня 2015 року. Девід Беккер
12. Вибір між залежністю і незалежністю
На тлі трирічної кривавої війни і прагнення швидше відбудувати зруйновану інфраструктуру Україна перебуває у непростій ситуації. Тиск із боку Вашингтона щодо мінеральної угоди та водночас підтримка Києва від низки європейських партнерів ставлять Володимира Зеленського перед складною дилемою: ризикнути й укласти угоду, яка може підірвати економіку на покоління вперед, чи відмовитися й стикнутися з вірогідним згортанням частини американської допомоги. Ситуацію ускладнюють російські обстріли, що тривають, і невизначеність щодо того, коли війна нарешті завершиться.
І все ж, незважаючи на драматичний характер переговорів і різкість висловлювань з усіх боків, Україна демонструє готовність продовжувати пошук компромісів. Світова спільнота спостерігає, як Київ із одного боку утримує оборону перед загрозою з боку Росії, а з іншого виборює економічну суб’єктність та відмовляється від кабальних рішень. Попереду — дискусії на Європейському саміті, де сформуються подальші плани повоєнної відбудови, а також остаточні контури зовнішньої політики, орієнтованої на розширення присутності України в євроатлантичному просторі.
Іще ніколи питання гарантій безпеки та міжнародних фінансових домовленостей не стояли для України так гостро. Цей виклик одночасно відкриває можливості для великого кроку вперед — до НАТО, до єднання з Європою, до майбутнього, в якому Україна виступає повноцінним регіональним гравцем. Головне — знайти тонку рівновагу між прагматикою угод і національними інтересами, об’єднавши зусилля з партнерами, що готові підтримати Київ не лише словами, а й конкретними зобов’язаннями.
Зеленський, здається, готовий на рішучі кроки, аби вберегти Україну від продажу власного майбутнього. Здатність знайти правильний вихід із цього складного становища визначить, якою буде держава у найближчі десятиліття — чи залишиться вона залежною від потужніших країн, чи все ж розвине власний потенціал, ставши частиною сильного міжнародного блоку. Світ затамував подих, очікуючи на підсумки переговорів і те, чи здійсниться анонсована відставка — але точно відомо, що виклики, котрі стоять перед Україною, є визначальними не лише для неї, а й для всієї архітектури безпеки в Європі та поза її межами.
