Михайло Федоров пов’язав своє звільнення з посади міністра оборони зі спробою перебудувати систему військових закупівель. За його версією, запровадження тендерів і зміна управлінської моделі зачепили інтереси людей та компаній, здатних впливати на політичні рішення.
Це серйозне звинувачення, але поки воно залишається поясненням самого колишнього міністра, а не доведеним фактом. Федоров не назвав конкретних посадовців або постачальників і не навів документів, які безпосередньо пов’язували б їхній опір із рішенням про його відставку.
Водночас його слова важко відокремити від масштабу оборонних контрактів. Під час великої війни закупівлі зброї, дронів, боєприпасів, техніки та спорядження стали не лише тиловою функцією, а одним із головних механізмів, що визначають результат на фронті.
За оцінкою Дейком, історія звільнення Федорова важлива не як персональна драма молодого реформатора. Вона показує, наскільки складно змінювати систему, де швидкість постачання, державна таємниця, політичний контроль і багатомільярдні інтереси зосереджені в одному контурі.
Федоров очолював Міністерство оборони близько шести місяців. Своїм першим завданням він назвав запуск конкурентних процедур, а другим — перебудову внутрішнього управління та добір людей відповідно до нових цілей.
Логіка реформи була зрозумілою: там, де дозволяє безпека, держава має порівнювати пропозиції, ціни, строки й якість, а не покладатися на закриті домовленості з обмеженим колом постачальників.
Тендер сам по собі не гарантує чесності. Конкуренцію можна імітувати, вимоги — виписувати під конкретну компанію, а найнижчу ціну отримувати коштом якості. Проте відсутність змагання майже завжди створює ще ширший простір для переплат і залежності від посередників.
Проблема оборонних закупівель полягає в конфлікті двох необхідностей. Армії потрібні швидкість і секретність, суспільству — контроль за бюджетом. Надмірна відкритість може розкрити військові потреби, але надмірна закритість перетворює безпеку на зручне прикриття для неефективності.
Саме тому реформа мала змінити не лише спосіб проведення тендерів, а й розподіл відповідальності. Від початку 2026 року закупівлі для війська зосереджені в єдиній Агенції оборонних закупівель, яка працює з реєстром перевірених постачальників.
Централізація створює одну точку відповідальності, але водночас концентрує значну владу. Той, хто визначає вимоги, допускає компанії до участі й розподіляє контракти, впливає не лише на постачання фронту, а й на майбутнє цілих секторів оборонної промисловості.
Федоров фактично намагався перенести до Міноборони метод, який використовував у цифрових проєктах: поставити вимірювану мету, скоротити кількість проміжних рішень і змусити систему працювати через дані та формалізовані процедури.
Однак цифровізація державної послуги й закупівля озброєнь — різні завдання. У другому випадку на рішення впливають фронт, Генеральний штаб, виробничі обмеження, секретність, міжнародні партнери та необхідність терміново купувати те, чого інколи просто немає на відкритому ринку.
Кожна нова процедура також створює переможців і тих, хто втрачає доступ до контрактів. Великі постачальники ризикують поступитися новим компаніям, посередники — стати непотрібними, а чиновники — позбутися неформального впливу на вибір виробника.
Тому спротив реформі не обов’язково має форму прямої відмови. Він може проявлятися у затягуванні погоджень, негативних інформаційних кампаніях, суперечках щодо повноважень або постійному доведенні, що нові правила заважають фронту.
Федоров описав саме таке середовище: тиск із різних боків і накопичення негативу навколо президента та в публічному просторі. Його висновок полягає в тому, що проблема була не в окремій суперечці, а в спробі змінити фундамент системи.
Але ця версія не пояснює всього. Володимир Зеленський пов’язував кадрове рішення також із розбіжностями між міністром і тодішнім головнокомандувачем Олександром Сирським, а також із невирішеними проблемами на фронті, у бригадах і мобілізації.
Федоров заперечив особистий конфлікт із Сирським. Він назвав суперечність світоглядною: команда міністра мала власне бачення технологічної війни, але, за його словами, не блокувала рішень Генерального штабу або головнокомандувача.
Ця різниця важливіша за особисту неприязнь. Цивільне керівництво може вимагати швидкого масштабування дронів, цифрового контролю та закупівель за результатом, тоді як військове командування виходить із вертикалі наказів, оперативної таємниці й відповідальності за фронт.
У нормально побудованій системі ці підходи повинні доповнювати один одного. Міністерство формує політику, забезпечує ресурси й контролює ефективність витрат; командування визначає військові потреби та застосування сил. Конфлікт виникає, коли межа між ними нечітка.
Звільнення Сирського невдовзі після відставки Федорова показало, що президент не поклав відповідальність лише на одну сторону. Новим головнокомандувачем став Михайло Драпатий, а обов’язки міністра оборони з 20 липня виконує Євгеній Хмара.
Хмара прийшов із сектору спеціальних операцій, а не з цивільного управління чи закупівель. Це може посилити зв’язок міністерства з бойовими потребами, але водночас створює питання про збереження інституційної реформи, яку розпочала попередня команда.
Найгіршим сценарієм стане не скасування тендерів формальним рішенням, а їхнє поступове вихолощення. Процедури можуть залишитися на папері, тоді як основні контракти знову розподілятимуться через винятки, терміновість і закриті погодження.
Не менш небезпечним буде й механічне продовження реформи без урахування фронту. Якщо конкурс затримує постачання критичної зброї, система має передбачати швидкий виняток — але з фіксацією рішення, перевіркою ціни та подальшим аудитом.
Справжній показник успіху — не кількість проведених тендерів. Значення мають строки доставки, ціна одиниці, якість виробу, частка контрактів, виконаних без затримки, і здатність швидко замінювати постачальника, який не виконав зобов’язань.
Відставка Федорова викликала багатоденні протести у Києві та інших містах. Учасники вимагали повернути його до Міністерства оборони й звільнити Сирського, що згодом сталося окремим президентським рішенням.
Ця реакція показала незвичний для України рівень суспільної уваги до керівника оборонного відомства. Федоров став символом технологічної модернізації, хоча оцінювати його роботу лише через дрони й далекобійні удари означало б спрощувати значно складнішу картину.
Міністр оборони відповідає не тільки за інновації. У його полі зору перебувають мобілізація, контрактна служба, медичне забезпечення, міжнародна допомога, фінансування, тил, фортифікації та відносини між цивільною владою і військовим командуванням.
Шість місяців — надто короткий термін, щоб завершити перебудову такого відомства, але достатній, щоб зачепити усталені зв’язки. Саме тому звільнення на ранньому етапі породило підозру: реформу припинили через її недоліки чи через те, що вона почала працювати.
Відповідь має дати не нова політична заява, а наступні рішення міністерства. Чи продовжаться конкурентні закупівлі? Чи збережеться команда, яка їх запускала? Чи публікуватимуться показники економії, виконання контрактів і відхилених пропозицій?
Важливо також з’ясувати, чи будуть перевірені твердження Федорова про тиск. Без імен, договорів і конкретних епізодів вони можуть стати зручною версією особистої поразки. Без належного розслідування — не менш зручним способом приховати реальну боротьбу за оборонні гроші.
Президентська команда має пояснити не всі закриті деталі кадрового рішення, а його інституційний сенс. Якщо міністра звільнили через слабке управління, суспільство повинно бачити критерії. Якщо причиною став конфлікт повноважень, потрібно змінювати систему, а не лише людей.
Україна не може дозволити собі вибір між швидкою армією та підзвітною державою. Корупційна або неефективна закупівля послаблює фронт так само, як бюрократична затримка. Обидві проблеми оплачуються бюджетом, дефіцитом озброєнь і життями військових.
Тому головним наслідком відставки Федорова має стати не культ колишнього міністра й не автоматичне виправдання його наступника. Потрібна система, у якій тендери не залежать від прізвища керівника, а винятки не перетворюються на постійне правило.
Звільнення відбулося швидко: Федоров дізнався про нього приблизно за годину до засідання президентської фракції. Реформа закупівель не може завершитися так само раптово. Її долю визначить те, чи переживуть запущені правила людину, яка вважала їх причиною власної відставки.
