У ніч після виборів у Магдебурзі питання вже полягало не в тому, чи перемогла «Альтернатива для Німеччини», а в тому, що робити з масштабом цієї перемоги. Після підрахунку всіх 2661 дільниць AfD отримала 43,8% голосів — більш ніж удвічі більше за свої 20,8% п’ять років тому.
Партія Ульріха Зігмунда отримує 39 із 83 мандатів у земельному парламенті. Для абсолютної більшості потрібно 42. Три крісла відділили AfD від можливості самостійно сформувати перший уряд під керівництвом цієї партії в одній із 16 німецьких земель.
Для Християнсько-демократичного союзу результат майже дзеркально катастрофічний. Партія канцлера Фрідріха Мерца, яка керувала Саксонією-Ангальт із 2002 року, отримала лише 17,2% і 15 депутатів — після 37,1% і 40 мандатів на попередніх виборах.
І це сталося не на тлі апатії виборців. Явка сягнула приблизно 77,8% проти 60,3% у 2021 році — найвищого рівня в землі з часу об’єднання Німеччини. Отже, прорив AfD важко пояснювати лише мобілізацією вузького радикального ядра: голосувати прийшла значно більша частина суспільства.
Аналіз «Дейком» відкритих виборчих даних показує: вибори у Саксонії-Ангальт стали не просто черговим успіхом AfD на сході Німеччини. Вони створили ситуацію, коли політична система може залишити майже 44% голосів поза урядом — але альтернатива цьому потребує коаліції партій, які самі роками виключали співпрацю одна з одною.
Після AfD і CDU до парламенту проходять соціал-демократи з 9,3%, Зелені з 8,9%, Ліва партія з 8,6% і Союз Сари Вагенкнехт, BSW, із 5,3%. Вільні демократи, які входили до попередньої земельної коаліції, набрали лише 2,6% і втратили представництво.
У мандатах картина ще жорсткіша: AfD має 39 місць, CDU — 15, SPD, Зелені та Die Linke — по вісім, BSW — п’ять. Усі партії без AfD разом контролюють 44 місця, тобто арифметична більшість існує. Політичної більшості поки немає.
Причина — у взаємних заборонах. CDU категорично відкидає коаліцію з AfD, але водночас роками виключала повноцінну співпрацю з Die Linke. Соціал-демократи й Зелені також не готові підтримувати уряд AfD, тоді як BSW займає значно менш передбачувану позицію.
Звична для Німеччини «Brandmauer» — політична «протипожежна стіна» навколо AfD — тепер проходить найсерйозніше випробування за весь час існування партії. Досі вона дозволяла традиційним силам ізолювати AfD від виконавчої влади навіть після сильних виборчих результатів.
Але раніше AfD не мала 39 із 83 депутатів. Тепер будь-яка коаліція, створена для її блокування, повинна об’єднати майже весь інший політичний спектр — від консервативної CDU до лівих сил, між якими існують фундаментальні суперечності.
Тіно Хрупалла, один із федеральних співголів AfD, уже закликав депутатів CDU відмовитися від «стіни» та створити, за його словами, правоцентристську консервативну більшість. Сам Зігмунд заявив, що має намір вести переговори з різними фракціями й претендує на посаду прем’єра землі.
Це означає, що AfD може спробувати отримати необхідні голоси не через формальну коаліцію, а через окремих депутатів. Партії достатньо лише трьох додаткових голосів для абсолютної більшості в нинішньому парламенті.
Reuters повідомляє, що приблизно 83 тисячі виборців, які в 2021 році підтримували CDU, цього разу перейшли до AfD. Саме на цей електоральний зсув тепер посилається керівництво правих, намагаючись переконати консерваторів, що їхні виборці вже фактично зробили крок через політичну «стіну».
Водночас будь-який перехід депутатів CDU на бік Зігмунда став би вибуховою подією для партії Мерца на федеральному рівні. Заборона на співпрацю з AfD є не лише земельною тактикою, а одним із центральних принципів, якими християнські демократи відділяють себе від крайньої правиці.
Особливу роль тепер отримує BSW. П’ять депутатів партії Сари Вагенкнехт разом із 39 мандатами AfD дали б 44 голоси — комфортну абсолютну більшість. При цьому BSW критикує політику ізоляції AfD, хоча формального рішення підтримати уряд Зігмунда не оголошувала.
Ідеологічно дві сили походять із зовсім різних традицій, але мають точки перетину. Обидві виступають проти нинішньої міграційної політики, критикують військову підтримку України та закликають до відновлення тісніших відносин із Росією.
Навіть якщо BSW не погодиться на коаліцію, його поведінка під час обрання прем’єра може стати вирішальною. Конституція Саксонії-Ангальт передбачає абсолютну більшість у першому голосуванні, а якщо вона не досягнута — друге голосування протягом семи днів.
Якщо і друга спроба провалиться, парламент має вирішити, чи достроково припиняти свою каденцію. Якщо депутати не проголосують за розпуск, відбувається ще одне голосування, в якому для обрання прем’єра вже достатньо більшості фактично поданих голосів.
Саме тут утримання частини депутатів потенційно може змінити результат без формальної коаліції. Тому переговори найближчих тижнів точитимуться не лише навколо того, хто з ким готовий створити уряд, а й навколо набагато тоншого питання — хто готовий не голосувати проти Зігмунда.
Ця процедура робить нинішню арифметику значно небезпечнішою для противників AfD, ніж просте порівняння 39 і 42 мандатів. Якщо анти-AfD табір не зможе виставити кандидата та дисципліновано зібрати голоси, формальна меншість правих може в певний момент виявитися достатньою.
Паралельно CDU має власну майже нерозв’язну математичну проблему. Її 15 мандатів разом із вісьмома SPD та вісьмома Зелених дають лише 31. Навіть приєднання восьми депутатів Die Linke піднімає результат до 39 — усе ще нижче за необхідні 42.
Щоб створити абсолютну більшість без AfD, консерваторам фактично потрібна надзвичайно широка конструкція за участю BSW або інший механізм підтримки. Така коаліція мала б охопити сили від правоцентристів до посткомуністичної лівиці й лівого популізму.
Для виборців це може стати саме тим сценарієм, на якому AfD спробує побудувати наступну кампанію: партія, що перемогла з величезним відривом, залишена в опозиції коаліцією майже всіх її суперників.
У цьому й полягає головна стратегічна пастка «стіни». Вона може не допустити AfD до уряду зараз, але водночас дати партії можливість заявляти, що всі інші сили фактично стали одним політичним блоком, об’єднаним лише бажанням не допустити її до влади.
Дані ARD показують, що така поляризація вже відбулася. Близько 41% опитаних хотіли б бачити уряд на чолі з AfD, тоді як 46% виступають за уряд під керівництвом CDU. Прихильники SPD, Зелених і Die Linke значною мірою готові підтримати саме консервативний варіант, аби не допустити AfD.
Ще важливіше, що AfD вийшла на перше місце не лише серед окремої вікової або соціальної групи. Аналіз Infratest dimap показує її перевагу в усіх вікових категоріях, а значна частина приросту прийшла від колишніх невиборців та прихильників CDU.
Це ускладнює традиційне пояснення успіху AfD лише протестним голосуванням літніх жителів колишньої НДР. Партія перетворилася на ширший електоральний канал невдоволення, здатний мобілізувати і молодших виборців, і тих, хто раніше залишався вдома.
Безумовно, Саксонія-Ангальт має особливий політичний ґрунт. Це одна з економічно слабших східних земель, де демографічний спад, відтік молоді та відчуття відставання від західної Німеччини десятиліттями формували недовіру до федеральних еліт.
У ставленні до Росії розрив зі західними землями також залишається помітним. Частина населення колишньої НДР сприймає багаторічні економічні зв’язки з Москвою інакше, ніж виборці на заході країни, а AfD активно використовує цю відмінність у своїй кампанії.
Партія виступає проти подальшої військової допомоги Україні та за відновлення відносин із Росією. Земельний уряд не може самостійно змінити зовнішню політику Берліна, однак такий результат посилює тиск на федеральні партії у питанні війни й санкцій.
Сама програма AfD у Саксонії-Ангальт значно ширша. Партія обіцяла жорсткішу депортаційну політику, обмеження стимулів для міграції, зміни у школах і культурній політиці, а також конфлікт із нинішньою моделлю суспільного мовлення.
На земельному рівні це не символічні питання. Федеральні землі Німеччини мають значні повноваження у сфері освіти, поліції, внутрішньої безпеки, культури та адміністрації. Отримавши уряд, AfD уперше змогла б перевести частину своєї програми з передвиборчої риторики в управлінську практику.
Саме тому юридичний статус земельної організації AfD має особливу вагу. Відомство із захисту конституції Саксонії-Ангальт ще 2023 року офіційно класифікувало місцеву організацію як підтверджено правоекстремістську.
У відомстві заявляли, що політична агітація регіональної AfD спрямована проти основоположних принципів демократичного конституційного порядку, зокрема гарантії людської гідності та демократичного принципу. Партія категорично заперечує таку характеристику і вважає її політично мотивованою.
У звіті за 2025 рік земельна розвідка також звертала увагу на програмні тези AfD щодо формування «стабільної національної ідентичності», перегляду політики історичної пам’яті та припинення фінансування інституцій, які партія вважає ідеологічними противниками.
Тому перспектива уряду Зігмунда означала б для Німеччини безпрецедентну ситуацію: регіональна організація, яку орган державної безпеки цієї ж землі вважає підтверджено правоекстремістською, могла б отримати політичний контроль над частиною апарату тієї самої землі.
Навіть якщо AfD залишиться в опозиції, її 39 депутатів докорінно змінять роботу парламенту. Жодна стабільна більшість без неї не буде можлива без співпраці партій, які раніше розглядали одна одну як принципово несумісні.
Для Мерца це особливо небезпечний результат. CDU втратила більше половини своєї підтримки в землі, яку контролювала 24 роки, а AfD перетворила федерального канцлера на одну з головних мішеней кампанії.
Перед голосуванням Мерц попереджав, що прихід AfD до влади може відлякати іноземних інвесторів від Саксонії-Ангальт. Після результату ця аргументація вже недостатня: виборці не просто не погодилися з канцлером — вони завдали його партії історичної поразки.
За даними опитувань, 87% виборців землі були незадоволені роботою федерального уряду. Це перетворює регіональне голосування на значно ширший вотум недовіри Берліну, хоча місцеві проблеми також відіграли ключову роль.
AfD уже намагається зробити саме такий висновок. Федеральна співголова партії Аліса Вайдель назвала результат історичною віхою й заявила, що наступна стратегічна мета — щонайменше 40% на федеральних виборах 2029 року.
Саксонія-Ангальт сама по собі не визначає політику всієї країни. У ній живе лише близько 2,1 млн людей, а в Бундесраті земля має чотири з 69 голосів. Проте символічна вага можливого першого уряду AfD була б набагато більшою за формальну кількість голосів.
Такий уряд дав би партії міністрів, адміністративний досвід, доступ до кадрових призначень і можливість демонструвати виборцям інших земель власну модель управління. Для AfD це могло б стати переходом від протестної сили до партії, яка претендує на нормалізацію при владі.
Саме такого переходу роками намагалася не допустити «Brandmauer». Її логіка полягала в тому, що високий результат на виборах не повинен автоматично давати партії, яку інші демократичні сили вважають екстремістською, доступ до виконавчої влади.
Після 43,8% ця стратегія стає значно дорожчою. Щоб підтримувати стіну, CDU може бути змушена домовлятися з партіями далеко лівіше від себе. А кожен такий компроміс AfD використовуватиме як доказ того, що традиційні політичні відмінності нібито більше нічого не означають.
Якщо ж CDU порушить заборону на співпрацю, наслідки будуть ще масштабнішими. Це зруйнує одну з головних післявоєнних політичних меж Німеччини й майже неминуче змінить коаліційну арифметику не тільки на сході країни, а й на федеральному рівні.
Результат уже викликав занепокоєння за межами Німеччини. Представники Франції та Польщі публічно відреагували на перемогу AfD, розглядаючи її як частину ширшого зміцнення правопопулістських і націоналістичних сил у Європі.
Для сусідів Німеччини особливо чутливими є позиції AfD щодо ЄС, євро, Росії та України. На земельному рівні Зігмунд не зможе вивести Німеччину з єврозони або скасувати федеральні санкції, але електоральний успіх партії змінює політичний тиск на Берлін.
Найближчі тижні тому будуть не менш важливими, ніж сам день голосування. AfD спробує знайти три голоси або інший парламентський шлях до посади прем’єра. CDU намагатиметься створити альтернативну конструкцію, не зруйнувавши одночасно власні червоні лінії.
BSW вирішуватиме, чи залишатися лише критиком «стіни», чи фактично відкрити AfD шлях до влади. Die Linke доведеться визначити, чи готова вона підтримувати консервативного прем’єра заради блокування крайньої правиці. А SPD і Зелені опиняться перед вибором між політично незручною коаліцією та ризиком уряду Зігмунда.
У цьому сенсі AfD вже виграла більше, ніж 39 мандатів. Вона змусила всі інші партії будувати свої наступні рішення навколо неї. Навіть залишаючись поза урядом, вона стала центром земельної політичної системи.
Вибори у Саксонії-Ангальт показали і ще одну небезпечну для традиційних партій тенденцію: стратегія очікування, що високі рейтинги AfD самі почнуть знижуватися, більше не виглядає переконливою. Партія не просто втримала протест — вона більш ніж подвоїла свій попередній результат.
Німецький центр тепер має відповісти не лише на питання, як не допустити AfD до влади. Значно складніше пояснити, чому майже кожен другий виборець у цій землі вирішив, що саме ця партія краще за традиційні сили відповідає на його економічні, міграційні та політичні претензії.
Якщо відповіддю знову стане лише складна коаліційна конструкція для ізоляції переможця, вона може зберегти «протипожежну стіну» ще на одну каденцію. Але вона не усуне причини, через які ця стіна вперше опинилася лише за три депутатські мандати від прориву.
