Рекрутер обіцяв Максудуру Рахману роботу прибиральника в Росії й зарплату, недосяжну для його округу в Бангладеші. За кілька тижнів чоловік, за його словами, уже копав укриття біля фронту й вчився виживати під загрозою дронів.
Associated Press зібрало свідчення трьох бангладешців, які втекли з російської армії, та документи — візи, контракти, медичні й поліцейські довідки. Усі описують одну схему вербування: обіцяють цивільні вакансії, а в Москві підсовують папери російською.
Російські командири, за словами Рахмана, пояснювали ситуацію без дипломатії: «ми вас купили». Саме в цій фразі концентрується головне — йдеться не про добровільний набір контрактників, а про торгівлю людьми, замасковану під трудову міграцію.
За даними газети Дейком, історія лягає в ширший тренд: Росія нарощує вербування іноземців, щоб поповнювати війська без політичної ціни масштабної мобілізації. Для цього працюють бонуси, обіцянки резиденції та «легкі» посади, що на практиці стають примусовою мобілізацією.
31-річний Максудур Рахман, який втік після боїв на боці російської армії, позує під час інтерв'ю Associated Press у Лакшміпурі, Бангладеш, 10 грудня 2025 року — Раджіб Дхар
Чому саме Бангладеш? У країні перекази мігрантів — життєва артерія сімей, а конкуренція за робочі місця висока. Це розслідування описує, як люди беруть кредити й продають землю, щоб заплатити посередникам за «візу і працевлаштування».
Рахман, заплатив брокеру 1,2 млн така — приблизно 9,8 тис. доларів — за шанс заробляти в РФ. Економічний тиск тут ключовий: фейкові вакансії спираються не на наївність, а на відчай і боргову пастку.
Після прибуття в Москву групі показали документ російською, який вони сприйняли як трудовий контракт. Далі — полігон, базові навички, «триденна підготовка» й перекидання ближче до зони бойових дій. Для людини без мови це майже безвихідь.
Другий маршрут — «технічні обіцянки». Мохан Міаджі, електрик, каже, що йому пропонували роботу в підрозділі електроніки чи дронів «далеко від бою», але зрештою він опинився в окупованій Авдіївці. Коли відмовлявся — зазнавав побиття й погроз.
29-річний Мохан Міаджі, який втік після служби в російській армії, показує свою російську військову жетон у Муншіганджі, Бангладеш, 9 грудня 2025 року — Раджіб Дхар
Ці свідчення важливі не лише морально, а й юридично. Примус, обман і утримання під загрозою насильства — класичні ознаки торгівлі людьми. У воєнному контексті це ще й питання відповідальності за використання примусово залучених осіб у бойових діях.
Найгірше для родин — тиша після коротких дзвінків. Сім’ї, які тримають копії віз, жетонів і контрактів як єдині докази, що людина взагалі потрапила в Росію. Частина чоловіків вважається зниклою, а підтвердження загибелі приходить неофіційними каналами.
Бангладеські слідчі, уже вийшли на мережу посередників і проміжних агентів, а також на компанію SP Global, яка, як стверджується, припинила роботу у 2025-му. Фігурантом справи став чоловік із бангладеським походженням і російським громадянством.
Кількість постраждалих залишається «плаваючою». Уцілілі кажуть, що бачили сотні бангладешців у підрозділах РФ, а слідчі припускають десятки загиблих. Невизначеність — типова для транснаціональної експлуатації, де ланцюг розбитий на багато дрібних ланок.
31-річний Максудур Рахман, який втік після боїв на боці російської армії, показує російський військовий жетон під час інтерв'ю Associated Press у Лакшміпурі, Бангладеш, 10 грудня 2025 року — Раджіб Дхар
У цьому ланцюгу Росія отримує ресурс, посередники — прибуток, а сім’ї — борги й травму. При цьому офіційні інституції часто мовчать: Російські відомства й уряд Бангладеш не відповіли на запити. Мовчання теж працює як інструмент.
Для України ця історія має подвійний вимір. По-перше, вона показує, як війна в Україні «втягує» далекі країни через людські потоки та чорний ринок праці. По-друге, підкреслює: Кремль шукає будь-які способи компенсувати втрати, зокрема іноземним вербуванням.
Схема також торкається теми міграційної дипломатії. Втеча Рахмана стала можливою після поранення й звернення до посольства Бангладеш у Москві, яке оформило проїзні документи. Це натяк іншим родинам: консульський канал може бути єдиною ниткою порятунку.
Окремо варто говорити про роль віз і «легальних» входів. Якщо люди отримують бізнес-візи або робочі дозволи, а потім їх примушують підписувати військові контракти, то злочин маскується під нормальну мобільність. Саме тому потрібні перевірки маршрутів і рекрутерів.
28-річна Салма Акдар, яка місяцями не мала звісток від свого 40-річного чоловіка Аджгара Хусейна, сидить після розмови з Associated Press у Лакшміпурі, Бангладеш, 10 грудня 2025 року — Раджіб Дхар
Що може зробити Бангладеш? Мінімум — посилити ліцензування рекрутингу, криміналізувати посередництво у підписанні іноземних військових контрактів під виглядом праці та створити механізм швидкого реагування для сімей зниклих. BRAC уже фіксує кейси й тисне на владу.
Що може зробити Європа й міжнародні структури? Запит на прозорість до Росії навряд чи спрацює, але ефективними можуть бути санкції проти конкретних мереж, фінансовий моніторинг платежів «за працевлаштування» та підтримка НУО, які документують експлуатацію й допомагають свідкам.
У ширшій перспективі це історія про те, як дешеві обіцянки й дорогі кредити перетворюють людей на витратний матеріал війни. Торгівля людьми, вербування та примусова мобілізація знову стають інструментами держави, що воює, — і виклик для світу тут не менший, ніж на полі бою.
