Після кількох місяців крихкого перемир’я в Газі адміністрація Дональда Трампа готує новий інструмент управління: «Board of Peace» — політичний надбудовний орган, який має запустити поствоєнну архітектуру, від уряду до безпеки.
За задумом, рада має об’єднати світових лідерів і під головуванням Трампа просунути його 20-пунктний план: сформувати перехідну адміністрацію, відкрити фінансування та зібрати міжнародний контингент для стабілізації Гази після війни.
Проблема в тому, що план стартує на тлі «стоп-кадру»: Ізраїль і ХАМАС по-різному трактують темп виконання домовленостей, а обстріли й засідки підточують довіру. Сторони вже обмінялися звинуваченнями у порушеннях перемир’я.
За оцінкою Дейком, «Board of Peace» — спроба перевести хаос у процедуру: не просто «відбудова Гази», а керований перехід із механізмами контролю. Та будь-яка процедура ламається, якщо ключові актори не погоджуються з кінцевою точкою — хто і як роззброює ХАМАС.
Поки що названо лише одного ключового менеджера — болгарського дипломата Нікколая Младенова, якого позиціонують як виконавчого керівника і «людину на землі». Для Вашингтона це ставка на досвід посередництва, для Ізраїлю — тест на жорсткість мандату.
Ізраїльський прем’єр Беньямін Нетаньягу підтримав саму рамку і першу фазу угоди, що повернула живих заручників, але наполягає: Газа має бути демілітаризована, а ХАМАС — роззброєний. У його логіці відбудова без цього лише законсервує війну.
ХАМАС відповідає дзеркально: зброя може перейти лише майбутньому палестинському уряду, який не перебуває під «іноземним наглядом». Фактично це суперечка про суверенітет — хто є легітимним носієм сили в секторі після війни.
Американська сторона натомість просуває гнучкий графік: посол США в Єрусалимі Майк Гакабі публічно заявляє, що ХАМАС «не може відкладати роззброєння» і «не матиме майбутнього» у Газі, але допускає паралельне втілення пунктів плану.
Ключова ставка — International Stabilization Force: тимчасова міжнародна безпекова місія, яка мала б забезпечити порядок, підтримати перехід і, в ідеалі, прийняти й утилізувати зброю, якщо ХАМАС погодиться скласти арсенал добровільно.
Та в переговірних колах саме слово «в ідеалі» звучить як червоне світло. Реалістичний сценарій: ISF зможе патрулювати і прикривати цивільні процеси, але навряд чи піде на силове вилучення зброї у підпілля в руїнах Гази.
Паралельно має з’явитися палестинський технократичний уряд — перехідна команда без партійних прапорів, яку, за задумом, висунуть фракції на зустрічах у Каїрі. Це повинно створити «альтернативу ХАМАС», не провокуючи громадянський конфлікт.
Однак саме тут план натрапляє на «вхідний бар’єр»: хто гарантує, що технократи не стануть ширмою старих мереж — чи ХАМАС, чи інших груп, чи корупційних кланів? Донори втомлені фінансувати реконструкцію без підзвітності й безпеки.
Внутрішня політика Ізраїлю додає тиску. Затримка з передачею останніх решток загиблого заручника стала символом: опитування ізраїльських медіа фіксують спротив частини суспільства переходу до наступної фази, доки це питання не закрите.
На землі перемир’я вже випробуване: ізраїльські удари у відповідь на загрози, загибель палестинців і втрати ізраїльських військових формують відчуття «вічного першого етапу». Рада миру тут не розкіш, а спроба не дати угоді розсипатися.
Є й холодний військовий розрахунок: розмінування, очищення нерозірваних боєприпасів і демонтаж тунелів — це роки, а не місяці. Нетаньягу хоче, щоб процес демілітаризації був видимим і незворотним до наступних виборчих рубежів.
Трамп, навпаки, націлений на швидкий «проєкт результату»: показати, що його формат керування здатен зрушити те, що десятиліттями буксувало. Не випадково перше засідання планують прив’язати до Давоса — сцени, де інвесторам продають політичну передбачуваність.
Фінансування — друга лінія фронту. Відбудова Гази потребує грошей і контрактів, але банки й донори вимагатимуть прозорих процедур, контролю за потоками й гарантій, що цемент і генератори не перетворяться на нові укриття та склади.
Третя лінія — легітимність. Якщо «Board of Peace» виглядатиме як зовнішнє управління без голосу самих мешканців, спротив лише зростатиме. Якщо ж він піде шляхом компромісів із силою на землі, то втратить довіру Ізраїлю і частини Заходу.
Отже, «Board of Peace» — це ставка на управління ризиком, а не на ідеальний мир. Шанс з’явиться лише тоді, коли три вузли розв’яжуться одночасно: заручники, роззброєння ХАМАС і реальна архітектура безпеки для Гази.
Найімовірніше, рада спершу працюватиме як політичний «якір», що утримує перемир’я, поки технократична адміністрація й International Stabilization Force лише набирають форму. Успіх залежатиме не від назв у списку, а від дисципліни виконання.
