13 квітня 2025 року Суми прокинулись від звуків вибухів. Російська армія завдала два балістичні удари по самому центру міста, що призвело до численних жертв серед мирного населення. На той момент у центрі перебувало чимало людей — хтось ішов на роботу, хтось просто прогулювався, а хтось прийшов заради події, яка, як виявилось згодом, стала однією з причин трагедії.
За попередніми даними, в результаті атаки загинуло щонайменше 34 особи, серед яких двоє дітей. Постраждали 117 людей, з яких 15 — діти. Ці цифри вражають і болісно врізаються в серце кожного, хто втратив близьких або просто усвідомлює масштаб трагедії.
Особливо цинічним є те, що повторний удар було завдано вже після першого вибуху — коли до місця почали збігатися люди, рятувальники, журналісти, медики. Це класична тактика подвійного удару, яка спрямована на збільшення кількості жертв, особливо серед цивільного населення.
Міський голова Конотопа Артем Семеніхін відкрито звинуватив голову Сумської обласної військової адміністрації Володимира Артюха у проведенні ризикованого заходу — вручення нагород військовослужбовцям 117 окремої бригади територіальної оборони саме в центрі Сум.
За словами Семеніхіна, ця подія була організована, незважаючи на близькість лінії фронту та постійну загрозу ракетних атак. Він підкреслив, що присутність військових на відкритому просторі в прифронтовому місті могла бути використана ворогом як привід для удару, що й сталося.
«Було. Слава богу, ніхто з військових не постраждав, вони були всі в укритті», — зазначив мер. Проте навколо них — у мирному місті — були прості люди. Люди, які не мали укриттів, не знали про можливу небезпеку і не могли захистити себе від смертоносних уламків.
Організація публічного нагородження в час війни — це завжди ризик. Але ризик має бути обґрунтованим. Якщо вірити словам Артема Семеніхіна, рішення про проведення нагородження було ухвалено на рівні обласної адміністрації. І саме це рішення могло стати причиною того, що ракета потрапила в місце масового скупчення людей.
Зараз, за словами мера Конотопа, відкрито не лише провадження за фактом ворожої атаки, а й інше — щоб з’ясувати, хто дозволив, погодив і особисто був присутнім на заході у центрі Сум. Служба безпеки України вже працює над цим питанням, і, як стверджує Семеніхін, голова СБУ Василь Малюк контролює ситуацію особисто.
У суспільстві назріває дискусія: чи варто проводити будь-які публічні заходи у містах, які знаходяться всього за кілька десятків кілометрів від лінії фронту? Чиї життя можна наражати на небезпеку? І головне — хто має відповідати за прийняття таких рішень?
У ситуації, коли мова йде про людські життя, особливо життя дітей, постає питання не лише юридичної, а й моральної відповідальності. Навіть якщо рішення про проведення нагородження було формально законним, чи було воно етичним? Чи усвідомлювали організатори наслідки свого вибору?
Військові заслуговують на шану, подяку і визнання. Але ці вияви повинні бути безпечними. Ніхто не має права ризикувати життями людей заради урочистості. Адже подяка, яка призводить до втрат, перетворюється на цинізм.
У багатьох українців після цієї події виникає почуття несправедливості. З одного боку — ворог, який не зупиняється перед нічим. З іншого — можливо, недбалі або необачні рішення українських чиновників, які, навіть без злого наміру, можуть призводити до трагедій.
Сумська трагедія 13 квітня має стати важливим уроком. Уроком про ціну рішень у час війни. Уроком про відповідальність, яку несуть посадовці, керівники, організатори. І водночас — про обов’язок кожного з нас — берегти життя, наскільки це можливо.
Ми повинні знайти відповідальних — не для покарання, а для того, щоб подібне не повторилося. Щоб у майбутньому ніхто не дозволив собі ризикувати людьми без крайньої необхідності. Щоб визнання героїзму не стало прелюдією до нової трагедії.
Пам’ять про загиблих має бути не просто скорботою — а імпульсом до змін. До нової культури рішень — обережних, виважених, відповідальних. І, перш за все, — людяних.
