На тлі затяжної війни та гострого дефіциту кадрів в Україні дедалі активніше обговорюють ідею спрощення залучення трудових мігрантів з інших країн. Бізнес наголошує: підприємствам критично не вистачає працівників, виробництво просідає, а економічне відновлення уповільнюється. Водночас частина експертів застерігає — просте «завезення робочої сили» не є універсальним рішенням і може створити нові системні проблеми.
Різку та аргументовану позицію з цього приводу висловив заступник директора з наукової роботи Інститут демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України Олександр Гладун. Його заява викликала широкий резонанс, адже він поставив під сумнів ефективність масового залучення іноземних працівників у нинішніх умовах.
«Проблема не в кількості людей, а в системі»
На думку експерта, ключова помилка в дискусії полягає в тому, що дефіцит кадрів розглядають як проблему, яку можна швидко вирішити збільшенням кількості працівників. Насправді ж йдеться про глибший — структурний — дисбаланс в економіці та управлінні.
Гладун підкреслює: якщо іноземні працівники потрапляють у вже неефективну систему, це не робить її автоматично кращою. Вони просто інтегруються в існуючі проблеми, які нікуди не зникають.
Міграція як «транзитний маршрут»
Окремо демограф звертає увагу на можливу мотивацію частини мігрантів. Один із сценаріїв — використання України як тимчасового етапу перед переїздом до країн Європейського Союзу. У такому випадку держава фактично стає транзитною зоною, а не кінцевою точкою для трудової міграції.
Це означає, що значна частина працівників може розглядати роботу в Україні лише як можливість швидко заробити стартовий капітал і рухатися далі, де рівень доходів вищий.
Ризик відтоку валюти
Ще один важливий аспект — фінансові наслідки. За словами експерта, трудові мігранти, як правило, мінімізують витрати в країні перебування та переказують більшу частину заробленого за кордон.
У результаті формується постійний відтік валюти з економіки. Це може додатково тиснути на фінансову систему держави, особливо в умовах воєнної економіки та нестабільного ринку.
Фактично гроші, зароблені всередині країни, не завжди залишаються в її економічному обігу, а виходять за межі держави.
Дефіцит кадрів: відчуття бізнесу vs реальність
Попри реальний брак працівників у багатьох галузях, Гладун пропонує розділяти два поняття:
суб’єктивне відчуття дефіциту кадрів у бізнесу;
реальну здатність економіки забезпечити іноземцям гідні умови праці.
Навіть якщо залучити мігрантів, залишається питання — чи зможуть підприємства запропонувати конкурентні зарплати, житло та соціальні гарантії.
Без цього міграція може дати лише тимчасовий ефект, не вирішуючи системної проблеми.
Три ключові бар’єри для трудової міграції
Фахівці Інституту демографії виділяють основні перешкоди, які ускладнюють масове залучення іноземної робочої сили:
1. Мовний та адаптаційний бар’єр
Потрібна інтеграція мігрантів у суспільство, включно з базовим знанням мови та правил життя в країні.
2. Питання кваліфікації
Багато професій вимагають підтверджених навичок і відповідності українським стандартам.
3. Бюрократична система
Процедури оформлення, легалізації та підтвердження кваліфікації можуть бути складними та тривалими.
Чому ця тема стала настільки актуальною
Український ринок праці перебуває під значним тиском: війна, міграція населення за кордон та структурні зміни в економіці призвели до дефіциту працівників у багатьох сферах — від будівництва до промисловості.
Бізнес розглядає іноземну робочу силу як швидке рішення. Проте науковці наголошують: без глибших реформ це не гарантує довгострокового ефекту.
Висновок
Дискусія про трудову міграцію в Україні виходить далеко за межі питання нестачі працівників. Вона торкається ефективності державних інститутів, якості економічної системи та здатності країни до стратегічного розвитку.
І, як зазначають експерти, без вирішення базових структурних проблем будь-які швидкі рішення можуть виявитися лише тимчасовою ілюзією, яка не змінює фундаментальної ситуації на ринку праці.
