Україна входить у новий енергетичний сезон із іншою логікою, ніж торік. Якщо раніше головним питанням було, як просто пережити зиму, то тепер ідеться про те, як заздалегідь вибудувати стійку систему імпорту газу й дизельного пального, яка не зламається від одного маршруту, однієї країни чи одного політичного рішення. Таке значення має нинішній інтерес Naftogaz до збільшення поставок LNG через грецькі термінали та Vertical Corridor.
Сама новина про переговори з Грецією виглядає технічною лише на перший погляд. Насправді вона означає, що Україна дедалі чіткіше переводить енергетичну стратегію з режиму аварійного реагування у режим системної перебудови. Йдеться вже не лише про газ як товар, а про інфраструктуру виживання: термінали LNG, міждержавні інтерконектори, пільгові тарифи на транзит, дизельне пальне й навіть використання грецького флоту.
Причина цього розвороту очевидна. У березні російські удари знову били по об’єктах Naftogaz у Полтавській і Сумській областях, а сама компанія прямо повідомляла про пошкодження газовидобувної інфраструктури. Тобто Київ нарощує імпорт не від хорошого життя, а тому, що власний газовидобуток і далі залишається мішенню. Саме тому Україна вже почала закачування газу в підземні сховища для наступної зими.
За оцінкою редакції Дейком, найважливіше тут не саме слово LNG, а географія. Греція для України стає не периферійним партнером, а південним енергетичним вікном, через яке можна заводити американський скраплений газ у момент, коли традиційні маршрути стають дорожчими, політично токсичнішими або вразливими до шантажу. У цій конструкції Vertical Corridor — не просто мережа труб, а новий каркас регіональної енергетичної безпеки.
Сам коридор давно перестав бути лише дипломатичним проєктом на папері. Його архітектура спирається на вже наявні й модернізовані з’єднання між Грецією, Болгарією, Румунією, Молдовою, Україною та ширшим трансбалканським маршрутом. Єврокомісія прямо розглядає диверсифікацію маршрутів як ключ до енергетичної безпеки, а оператори регіону останніми роками окремо добудовували та синхронізували інфраструктуру саме під південний вхід газу в Центральну й Східну Європу.
Для України це вже не теорія. У лютому Naftogaz отримав першу в 2026 році поставку американського LNG обсягом майже 100 мільйонів кубометрів, а компанія прямо заявила, що загальний обсяг американського LNG для України цього року може сягнути 1 мільярда кубометрів. Ще раніше Naftogaz підписав із грецькими партнерами домовленості про постачання газу на зимовий сезон 2025–2026 років і про довшу співпрацю з розвитку поставок американського LNG через грецькі термінали.
Березневі обсяги через Грецію теж уже дають розуміння масштабу. За даними ExPro, весь місячний ресурс Route 1 на березень був викуплений: це близько 2,41 мільйона кубометрів на добу, або майже 75 мільйонів кубометрів за місяць, із постачанням від термінала Revithoussa до України за зниженими тарифами. Це ще не обсяг, здатний самотужки закрити сезон, але вже достатній, щоб довести: південний маршрут працює не як політична декларація, а як комерційно жива артерія.
Ще важливіше те, що ця історія стосується не лише газу. Під час переговорів із грецьким заступником міністра закордонних справ Гаррі Теохарісом керівник Naftogaz Сергій Корецький окремо говорив і про дизельне пальне. Це показує, що Україна дедалі більше мислить енергетичну безпеку як єдиний комплекс: газ для проходження опалювального сезону, дизель для армії, логістики, генерації та критичної інфраструктури, а флот і порти — як частину цього самого ланцюга.
Це рішення має жорстке підґрунтя. Після знищення значної частини власної нафтопереробки російськими ударами Україна практично стала залежною від імпортного пального з Західної, Центральної та Південної Європи. Саме тому будь-який збій у дизельних поставках тепер означає не просто проблему для АЗС, а ризик для армії, агросектору, резервної генерації та внутрішньої логістики.
Водночас ситуація з дизелем сьогодні не катастрофічна, а радше нервова. Минулого тижня консультанти Enkorr фіксували, що імпорт дизельного пального в Україну зріс майже до 17 тисяч тонн на добу, а ринок був забезпечений щонайменше до кінця березня, хоча питання квітня залишалося відкритим через ціновий тиск. Уже в новішій оцінці на 30 березня Reuters передає, що аналітики не очікують фізичного дефіциту в квітні. Це важливий нюанс: проблема не в наявності пального як такій, а в його ціні, маршрутах і стійкості поставок.
Саме тут грецький вектор набуває особливого змісту. Греція для України — це не просто країна-транзитер, а вузол, де сходяться порти, LNG-термінали, доступ до середземноморської логістики та нова регіональна інфраструктура. Якщо цей маршрут буде розширений і стабілізований, Київ отримає не разову поставку, а ще одну опору проти двох загроз одразу: російських ударів по власній енергетиці та політичної непередбачуваності з боку окремих сусідів.
Є і ширший європейський вимір. Vertical Corridor важливий не тільки для України, а й для всього східного крила ЄС, яке після скорочення російського газу потребує нової південної осі постачання. У цьому сенсі Київ уже не виглядає винятково як «споживач проблеми». Навпаки, Україна стає частиною архітектури, яка змушує Європу швидше перебудовувати енергетичну карту — від Греції через Балкани до українських сховищ і далі в регіон.
Тому нинішні переговори Naftogaz із Грецією варто читати ширше, ніж просто як пошук ще одного продавця LNG чи дизелю. Це спроба зібрати нову енергетичну модель України: з американським LNG, грецькими терміналами, трансбалканською трубною логістикою, імпортним дизелем і ранньою підготовкою до зими. Після серії ударів по газовидобутку та старої залежності від аварійних рішень це вже не тактика. Це повільне, але цілком свідоме переписування енергетичної карти країни.
