Призначення Михайло Федоров міністром оборони України стало кульмінацією його багаторічної публічної лінії: держава має бути швидкою, технологічною і здатною масштабувати ефективні рішення. Утім, оборона — це інший рівень складності, де ціна помилки вимірюється не рейтингами, а життями.
Федоров не з’явився в оборонному блоці раптово. Ще з перших місяців повномасштабної війни він послідовно просував ідею технологій як асиметричної відповіді на чисельну перевагу Росії. Дрони, зв’язок, цифрові інструменти — все це ставало частиною воєнної практики ще до його формального призначення.
Його публічні заяви за останні роки об’єднує спільний мотив: проблема України не в нестачі ідей, а в повільних і застарілих структурах. Саме тому Федоров неодноразово говорив, що нові технології не працюють у старій організаційній рамці. Ця теза тепер стає його програмною як міністра.
За оцінкою редакції Дейком, у Федорова є унікальна для української політики риса — більшість його обіцянок можна перевірити на практиці. «Держава в смартфоні», цифрові сервіси, кризові інструменти війни — це не абстракції, а продукти, які або працюють, або ні. Саме це відрізняє його від багатьох попередників.
Перший великий блок його обіцянок — цифровізація як спосіб зменшити хаос. У цивільній сфері це спрацювало: електронні документи, реєстри, сервіси зменшили контакт із чиновником і прискорили процеси. У військовій сфері логіка та сама, але ставки набагато вищі.
Федоров неодноразово говорив, що війна — це передусім війна управління. Хто швидше збирає дані, ухвалює рішення і доставляє ресурс на фронт, той отримує перевагу. Саме тут цифрові інструменти можуть дати ефект, але лише за умови дисципліни й стандартизації.
Новопризначений міністр оборони Михайло Федоров відвідує засідання українського парламенту на тлі нападу Росії на Україну в Києві, Україна, 14 січня 2026 року — Андрій Нестеренко
Один із найбільш відчутних результатів його попередньої роботи — забезпечення зв’язку. Масове розгортання Starlink стало критичним фактором виживання управління військами у 2022–2023 роках. Це була реалізація обіцянки «зв’язок як кровоносна система війни».
Водночас Федоров чесно визнавав обмеження. Він публічно заявляв, що повне блокування використання Starlink російською стороною є технічно й політично складним. Це приклад обіцянки без популізму: проблема окреслена, але не прикрашена швидким рішенням.
Другий великий блок — дрони. Тут Федоров був не лише адміністратором, а й публічним адвокатом безпілотної війни. Його риторика змінювала уявлення: дрон — не «гаджет», а витратний інструмент, який має вироблятися масово й без пафосу.
Проєкти на кшталт «лінії дронів» стали прикладом виконаної обіцянки: ідея була доведена до системи, а не залишилася експериментом окремих підрозділів. Проте навіть тут масштабування впирається у виробництво, логістику та підготовку операторів.
Федоров не обіцяв «чудо-зброї». Його підхід — багато простих рішень замість одного ідеального. Саме ця логіка може бути корисною в Міноборони, де роками переважала орієнтація на «штучні» проєкти замість масових стандартів.
Третій блок — управління і корупція. Федоров багато разів заявляв, що корупція живиться складністю процедур. Якщо прибрати зайві ланки і зробити дані відкритими для контролю, поле для зловживань звужується. У цивільному секторі це частково спрацювало.
У військових закупівлях ситуація складніша. Тут поєднуються таємність, терміновість і великі бюджети. Саме тому суспільство скептично ставиться до будь-яких обіцянок «швидко навести лад». Але саме тут цифрові інструменти можуть дати хоча б контроль виконання контрактів.
Четвертий блок — мобілізація, найчутливіша тема. Федоров раніше говорив про «розумну мобілізацію», але його можливості впливу були обмежені. Тепер, у зв’язці з президентом Володимир Зеленський, ця тема виходить у центр політики Міноборони.
Зеленський уже визнав, що потрібні «набагато ширші зміни» та справедливіший розподіл людей між бригадами. Тут технології можуть допомогти з обліком і плануванням, але не замінять політичного рішення про ротацію й строки служби.
Саме на цьому етапі проявляється головний ризик Федорова — технологічний оптимізм. Його кар’єра будувалася на тому, що складні проблеми вдавалося «розрізати» на керовані частини. В армії не все піддається такому підходу.
Водночас його сильна сторона — мова метрик. Федоров звик мислити показниками: час доставки, кількість підключень, швидкість сервісу. Якщо ці принципи буде перенесено в логістику, ремонт техніки й ППО, ефект може бути відчутним уже за місяці.
Віце-прем’єр-міністр України з питань інновацій та технологій Михайло Федоров дивиться на свій телефон після інтерв’ю Associated Press у Києві, Україна, понеділок, 19 серпня 2024 року — Ганна Архірова
Окремо стоїть протиповітряна оборона. Зробити її пріоритетом — це не лише отримати нові комплекси, а й побудувати систему управління боєкомплектом, ремонтом і навчанням. Тут потрібен саме менеджер, а не лише військовий стратег.
Федоров публічно заявив, що хоче змінити культуру Міноборони: лідерство, довіра, відповідальність. Це найменш вимірювана обіцянка, але саме вона визначить, чи зможе він пройти опір «старої структури».
Армія — це не стартап. Тут рішення не можна просто «вимкнути», якщо вони не працюють. Тому кожна інновація має впроваджуватися без зупинки бойових процесів, що різко звужує простір для експериментів.
Політичний контекст також важливий. Призначення Федорова відбулося після серії корупційних скандалів у суміжних секторах. Це означає, що рівень очікувань суспільства надзвичайно високий, а терпимість до помилок — мінімальна.
За роки своєї роботи Федоров сформував репутацію людини, яка доводить справи до запуску. Але Міноборони — це не запуск продукту, а постійна робота в умовах втрат, тиску і дефіциту ресурсів.
Його минулі обіцянки загалом виконувалися там, де він мав повний контроль над процесом. У Міноборони такого контролю не буде: тут доведеться домовлятися з Генштабом, командирами, парламентом і партнерами.
Саме тому реалістичний сценарій його успіху — не революція, а серія практичних змін: швидша логістика, кращий зв’язок, масове використання дронів, прозоріші закупівлі, базова цифрова дисципліна.
Провал можливий, якщо інновації стануть заміною складних рішень щодо людей. Технології можуть зменшити втрати, але не можуть нескінченно компенсувати нестачу особового складу.
У підсумку шлях Федорова — це тест на зрілість української держави у війні. Чи здатна вона інтегрувати технологічний підхід у найконсервативнішу інституцію? Відповідь на це питання визначить не лише долю одного міністра, а й ефективність української оборони в найближчі роки.
