Європейські країни поступово переглядають підходи до зберігання своїх золотих резервів. На цьому тлі Нідерланди вивезли з Нью-Йорка понад 78 метричних тонн золота, а більшу частину активів, які перебували в Північній Америці, перемістили до Європи.
Рішення ухвалив центральний банк Нідерландів — De Nederlandsche Bank (DNB). У регуляторі пояснили, що йдеться не про політичний жест проти Сполучених Штатів, а про підготовку до потенційних криз в умовах дедалі більшої геополітичної нестабільності.
Водночас сам факт переміщення настільки значного обсягу дорогоцінного металу привернув увагу міжнародних фінансових ринків. Адже золото традиційно вважається одним із ключових резервних активів держав, а місце його зберігання має важливе значення з погляду доступності, безпеки та диверсифікації ризиків.
Нідерланди змінили розподіл золотих резервів
Як повідомляє Financial Times, DNB переглянув структуру зберігання приблизно 86 метричних тонн золота, які перебували у США та Канаді. Основна частина цих активів була переміщена до Лондона.
Запаси Нідерландів у Нью-Йорку скоротилися більш ніж на 78 метричних тонн, тоді як у Канаді було зменшено обсяг приблизно на 7 тонн.
Однак формулювання «вивезли золото зі США» не зовсім точно описує те, що відбулося. Насправді лише близько 27 метричних тонн металу фізично перевезли з Північної Америки до Європи.
Іншу частину операції DNB провів через продаж золота, яке залишалося в Північній Америці, з одночасною купівлею аналогічного обсягу металу в Лондоні. Таким чином, йшлося не стільки про масштабну фізичну операцію з перевезення дорогоцінного металу через Атлантику, скільки про зміну структури зберігання резервів.
Голова DNB Олаф Слейпен пояснив, що завдяки такому перерозподілу центральний банк підвищив ліквідність золотих активів.
Загалом Нідерланди мають близько 612 метричних тонн золота. Тому переміщення понад 78 тонн із Нью-Йорка є помітною частиною резервів країни, хоча воно й не означає відмову від золота як такого.
Навпаки, Нідерланди продовжують розглядати дорогоцінний метал як важливий елемент фінансової стійкості.
Чому центральні банки переглядають місця зберігання
Основне пояснення DNB пов'язане з диверсифікацією.
Зберігати великі обсяги резервів в одному місці або під юрисдикцією однієї держави означає концентрувати ризик. У разі масштабної міжнародної кризи, політичної нестабільності, санкційного протистояння або проблем із логістикою доступ до активів може ускладнитися.
Тому центральні банки намагаються розподіляти свої резерви між кількома країнами.
У випадку Нідерландів частина золота залишається у США, частина — у Канаді, значний обсяг тепер зберігається в Європі, зокрема у Лондоні.
Сам DNB при цьому не звинувачує адміністрацію президента США Дональда Трампа у будь-яких намірах щодо нідерландських резервів.
У центральному банку також не заявляли, що Вашингтон нібито готується конфіскувати іноземне золото. Тобто пов'язувати рішення Нідерландів безпосередньо з побоюваннями щодо можливого вилучення активів американською владою підстав немає.
Йдеться передусім про прагматичний підхід до управління резервами.
Втім, нинішня міжнародна ситуація змушує центральні банки значно уважніше оцінювати навіть ті ризики, які ще кілька років тому могли здаватися малоймовірними.
Франція пішла ще далі
Нідерланди стали не першою європейською країною, яка вирішила скоротити обсяг золота, що зберігається у США.
Франція фактично повністю ліквідувала свої запаси дорогоцінного металу в Нью-Йорку. Йдеться приблизно про 129 метричних тонн золота.
Французький центральний банк продав цей метал у січні, а отримані кошти використав для придбання еквівалентного обсягу золота в Європі. Нові резерви тепер зберігаються у Парижі.
При цьому Банк Франції категорично заперечував політичну мотивацію такого рішення.
Таким чином, переміщення золота з американської території не обов'язково означає втрату довіри до США. Центральні банки можуть ухвалювати подібні рішення через суто технічні міркування: доступність активів, логістику, розподіл ризиків, умови операцій на ринку та потребу мати резерви ближче до власної юрисдикції.
Проте синхронність таких кроків привертає увагу.
Що відбувається із золотом Німеччини
Особливе значення це питання має для Німеччини, яка володіє одним із найбільших золотих запасів у світі.
Бундесбанк має близько 3350 метричних тонн золота. Приблизно 1236 тонн із них зберігаються у Нью-Йорку. Це близько 37% від загального обсягу німецьких золотих резервів.
Ще приблизно 1710 тонн перебувають у Франкфурті, а близько 404 тонн — у Лондоні.
Німеччина вже проводила масштабну репатріацію золота. У 2013–2017 роках країна перевезла близько 300 тонн із Нью-Йорка до Франкфурта. Ще приблизно 374 тонни були переміщені з Парижа.
Тобто сама ідея повернення частини золота ближче до Німеччини не є новою.
Останнім часом, однак, дискусія знову посилилася. Деякі німецькі законодавці відкрито ставлять питання про те, чи варто й надалі зберігати настільки значний обсяг національного золота у США.
При цьому немає підтверджень, що Німеччина готується до масштабного вивезення резервів із Нью-Йорка за аналогією з Францією або Нідерландами.
Чи справді американські сховища стали небезпечними
Важливо розділяти дві речі — політичні побоювання та реальні юридичні ризики.
Федеральний резервний банк Нью-Йорка виступає зберігачем золота, що належить іноземним центральним банкам. Він не стає власником цих активів лише через те, що вони фізично перебувають у його сховищах.
Крім того, законодавство США загалом забезпечує захист активів іноземних центральних банків від арешту приватними кредиторами для виконання судових рішень.
Тому твердження про те, що європейські країни нібито масово вивозять золото через страх його неминучої конфіскації Сполученими Штатами, було б перебільшенням.
Причини значно прозаїчніші: центральні банки хочуть мати більше контролю над розміщенням резервів і не концентрувати критично важливі активи в одному регіоні.
Водночас геополітичний фактор повністю відкидати також не можна.
Світова фінансова система переживає період серйозних змін. Торговельні конфлікти, санкції, замороження державних активів, війни та суперечки між великими економіками змусили центральні банки уважніше ставитися до питання, де саме зберігаються їхні резерви.
Центральні банки скуповують золото
Переміщення нідерландських резервів відбувається на тлі ширшого світового тренду.
Все більше центральних банків розглядають золото як спосіб захистити частину резервів від зовнішніх ризиків. За даними Всесвітньої ради з питань золота, частка регуляторів, які планують збільшувати свої золоті запаси, у 2026 році досягла рекордного рівня за весь період проведення відповідного опитування.
Під час опитування 74 центральних банків 45% заявили про намір купувати золото протягом 2026 року. Це найвищий показник із 2018 року, коли WGC спільно з YouGov почали збирати такі дані.
При цьому лише один центральний банк повідомив про намір скорочувати свої золоті резерви.
Тенденція показова: центробанки не відмовляються від дорогоцінного металу, а навпаки — дедалі активніше використовують його як резервний актив.
Золото не залежить безпосередньо від кредитоспроможності конкретної держави, не є борговим зобов'язанням іншої країни та може виконувати роль своєрідної страховки в періоди фінансової та геополітичної нестабільності.
На цьому тлі змінюються і російські резерви
Показово, що ситуація із золотом різних держав розвивається по-різному.
За даними, наведеними у матеріалах про російські резерви, із початку 2026 року золоті запаси РФ скоротилися приблизно на 1,6 млн тройських унцій — до 73,2 млн унцій станом на 1 серпня.
Це найнижчий показник із січня 2020 року.
За сім місяців вартість золотих резервів Банку Росії зменшилася приблизно на 33,7 млрд доларів.
Таким чином, на світовому ринку золота одночасно відбуваються два різні процеси. Значна частина центральних банків прагне збільшувати запаси дорогоцінного металу та диверсифікувати місця його зберігання, тоді як окремі держави можуть скорочувати золоті активи під тиском власних фінансових потреб.
Історія Нідерландів у цьому контексті показує головне: центральні банки дедалі серйозніше ставляться не лише до того, скільки золота вони мають, а й до того, де саме воно знаходиться.
Розподіл резервів між різними країнами стає частиною фінансової стратегії. І якщо геополітична нестабільність продовжить зростати, подібні рішення можуть стати ще більш поширеними.
Поки що Нідерланди, Франція та Німеччина не демонструють єдиної політики щодо американських сховищ. Але переміщення десятків і навіть сотень тонн золота свідчить про поступову зміну підходів: у світі, де фінансові та політичні ризики дедалі тісніше переплітаються, центральні банки хочуть бути впевненими, що в критичний момент зможуть швидко отримати доступ до своїх найцінніших резервів.
