Європа дедалі частіше стикається з атаками, які західні уряди пов'язують із російською гібридною діяльністю. Йдеться не лише про кібератаки чи інформаційні кампанії, а й про цілком фізичні диверсії — підпали, вибухи, спроби пошкодити інфраструктуру, операції з використанням безпілотників та інші дії, здатні створити хаос без формального переходу до відкритої війни.
Останні інциденти знову змусили європейські столиці замислитися над проблемою, на яку досі немає однозначної відповіді: як покарати Москву за такі операції, не зробивши кроку, який може призвести до прямого військового зіткнення.
Як пише The Guardian, лише протягом останнього місяця в Німеччині біля українського вантажного літака в аеропорту Лейпцига виявили безпілотник із вибухівкою. У Польщі сталися інциденти, які викликали підозри у саботажі. Водночас у різних європейських країнах на підприємствах оборонної промисловості, які виробляють або постачають продукцію для України, фіксували нез'ясовані пожежі та вибухи.
Для європейських урядів проблема полягає не тільки в самих атаках. Значно складніше довести їхнє походження таким чином, щоб отримані докази дозволяли беззаперечно покласти відповідальність на російську державу.
Чому Росії вигідна така тактика
Гібридні операції розраховані саме на створення ситуації невизначеності. Їхня мета може полягати у поширенні страху, дестабілізації суспільства, завданні економічних збитків та спробах послабити політичну підтримку України.
При цьому масштаби таких операцій можуть бути абсолютно різними. Один інцидент може мати вигляд невеликого підпалу, інший — становити серйозну загрозу для транспортної або оборонної інфраструктури.
The Guardian звертає увагу на те, що російські спецслужби, за оцінками західних структур, дедалі менше покладаються на традиційну модель, коли професійних агентів відправляють безпосередньо до європейських країн.
Натомість потенційних виконавців можуть знаходити дистанційно. Зокрема, йдеться про вербування через Telegram та інші онлайн-платформи. Виконавцям можуть пропонувати гроші за виконання конкретних завдань, зокрема з використанням криптовалют.
Така схема дозволяє максимально розділити організаторів і безпосередніх виконавців. Людина, яка отримує завдання, може навіть не знати, хто стоїть за операцією. Водночас організаторам значно простіше залишатися за межами країни, де відбувається диверсія.
Саме ця модель і створює для європейських правоохоронців надзвичайно складне завдання: необхідно не просто знайти виконавця, а простежити весь ланцюг командування та фінансування.
Інцидент у Лейпцигу показав проблему
Одним із найбільш показових останніх випадків став інцидент у німецькому аеропорту Лейпцига.
Поблизу українського вантажного літака було виявлено безпілотник, який, за наведеними у публікації даними, був оснащений вибухівкою. Особливу увагу до цього випадку привертає те, що літак використовувався для перевезення вантажів, пов'язаних з Україною.
Для Німеччини ситуація стала черговим випробуванням. Берліну необхідно одночасно продемонструвати, що подібні дії не залишаться без уваги, і не допустити неконтрольованої ескалації відносин із Москвою.
Саме тому реакція німецької влади, як зазначає The Guardian, була обережною. Перед урядами європейських держав постає питання: де проходить межа між необхідною відповіддю та діями, які можуть стати приводом для подальшого загострення?
Санкції вже давно стали одним із головних інструментів Європи. Однак проти людей, які можуть діяти приховано, санкційний механізм часто працює значно гірше. Дипломатичні висилки також мають обмежений ресурс.
Польща вимагає жорсткішої відповіді
Найбільш рішуче про необхідність змінити підхід говорять країни, які географічно найближчі до Росії та мають значний досвід протидії її гібридним операціям.
Польща та країни Балтії регулярно закликають західноєвропейських союзників сприймати такі інциденти не як окремі кримінальні епізоди, а як частину ширшої стратегії.
Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський заявив, що гібридна війна не обмежується активністю в інтернеті.
За його словами, вона включає діяльність диверсантів, підпали, спроби підірвати транспорт, порушення повітряного простору за допомогою безпілотників та ракет.
Сікорський наголосив, що Європа повинна переконати російського президента Володимира Путіна: подібні дії матимуть наслідки.
При цьому польський міністр фактично визнав, що арсенал традиційних дипломатичних заходів поступово вичерпується.
Він навів показовий приклад реакції Варшави на попередні інциденти, коли у причетності до операцій підозрювали Росію. За словами Сікорського, Польща щоразу реагувала закриттям одного з російських консульств.
Але тепер, як іронічно зазначив глава польського МЗС, консульств, які можна було б закрити, вже практично не залишилося.
Європа шукає нові інструменти
Саме ця ситуація і є однією з головних проблем для європейських урядів. Якщо дипломатичні заходи вже не дають необхідного ефекту, а пряме військове реагування є неприйнятним через ризик масштабної ескалації, залишається знайти проміжні механізми.
Одним із напрямків стала боротьба з так званим російським «тіньовим флотом». Європейські країни дедалі активніше перевіряють і затримують судна, які можуть бути пов'язані з транспортуванням російських енергоресурсів в обхід обмежень.
Показовим став випадок, коли норвезька влада на прохання України затримала російське судно в районі архіпелагу Свальбард.
Такі кроки демонструють, що європейські держави поступово намагаються використовувати не тільки класичні санкції, а й практичні інструменти економічного та правоохоронного тиску.
Проте критики вважають, що цього недостатньо.
Їхня аргументація проста: якщо Москва не бачить серйозної ціни за диверсії, вона може сприймати відсутність жорсткої реакції як сигнал до продовження подібних операцій.
Один із депутатів Європарламенту, який побажав залишитися анонімним, сформулював цю позицію максимально прямо: кожен випадок бездіяльності Заходу може сприйматися Кремлем як заохочення до нових дій.
«Тіньова війна» може стати масштабнішою
Проблема вже виходить далеко за межі окремих диверсій.
Раніше Bloomberg писав про те, що так звана «тіньова війна» Росії проти Європи набирає обертів. На думку оглядачів, Москва може дедалі активніше переносити протистояння за межі України.
Логіка такої стратегії полягає в тому, щоб створювати додатковий тиск на європейські держави, змушувати їх витрачати ресурси на захист власної інфраструктури та водночас сіяти сумніви щодо подальшої підтримки України.
Найгірший сценарій для Європи полягає в тому, що окремі гібридні інциденти поступово можуть стати більш масштабними та небезпечними.
Деякі європейські чиновники вже висловлюють побоювання щодо можливості значно серйознішої ескалації, зокрема провокацій навколо країн Балтії. Одним із потенційних сценаріїв називають спробу Росії створити ситуацію, яка змусить НАТО сперечатися щодо характеру відповіді та застосування положень про колективну оборону.
Чому Європа не може просто відповісти силою
Найскладніша частина цієї проблеми полягає в тому, що гібридна війна навмисно будується на межі.
Якщо в європейській країні стається вибух, пожежа чи спроба диверсії, уряд має встановити, хто стоїть за атакою. Але навіть за наявності підозр не завжди можна негайно перейти до силової відповіді проти держави, яку вважають організатором.
Саме цього, за оцінками експертів, і прагнуть домогтися організатори подібних операцій: створити достатньо проблем, щоб завдати шкоди, але водночас залишити простір для заперечення.
Для Кремля це дозволяє вести боротьбу із західними країнами, не переходячи до офіційного військового конфлікту.
Для Європи ж виникає протилежна проблема — необхідно показати, що така поведінка має ціну, але водночас не створити ситуацію, яка може призвести до прямого зіткнення між Росією та НАТО.
Москва випробовує межі дозволеного
Саме тому слова польського міністра закордонних справ про необхідність змусити Путіна «заплатити» мають значно ширший контекст.
Йдеться не обов'язково про військову відповідь. Варшава та її союзники хочуть, щоб кожен випадок диверсійної діяльності запускав механізм покарання, який був би відчутним для російської сторони.
Це може бути посилення санкцій, переслідування агентурних мереж, конфіскація активів, обмеження для компаній та суден, нові заходи проти фінансових каналів, посилення контролю за критичною інфраструктурою та масштабніше співробітництво спецслужб.
Питання полягає лише в тому, чи зможе Європа діяти достатньо швидко та скоординовано.
Гібридні операції мають одну важливу перевагу для їхніх організаторів — вони не потребують оголошення війни. Але для держав, які стають їхньою мішенню, наслідки можуть бути цілком реальними: зруйнована інфраструктура, пожежі, зупинка транспорту, загроза життю людей і дедалі більша напруга в суспільстві.
Європа фактично опинилася перед вибором: або й надалі реагувати на такі випадки переважно постфактум, або створити систему стримування, яка зробить диверсії надто дорогими для тих, хто їх організовує.
Польща вже відкрито вимагає другого варіанту. І дедалі більше європейських країн змушені замислюватися над тим, що гібридна війна давно перестала бути абстрактним поняттям. Вона дедалі частіше проявляється безпосередньо на території Європи — там, де ще вчора громадяни могли вважати себе далекими від фронту.
