Нафтопровід Баку–Супса — один із ключових енергетичних маршрутів пострадянського простору — знову повертається в гру. Азербайджан та Грузія оголосили про домовленість відновити його роботу після кількарічної паузи.
Йдеться про маршрут протяжністю понад 800 кілометрів, який транспортує каспійську нафту до чорноморського термінала Супса в Грузії. Його пропускна здатність — понад 7 мільйонів тонн нафти на рік.
Після 2022 року прокачування цим напрямком фактично зупинили, а весь експорт азербайджанської нафти переорієнтували через нафтопровід Баку–Тбілісі–Джейхан. Тепер Баку і Тбілісі вирішили повернути другий маршрут у повноцінну експлуатацію.
На перший погляд це виглядає як технічне рішення. Але насправді воно напряму пов’язане з новою енергетичною картою Європи після повномасштабної війни Росії проти України.
За попереднім аналізом «Дейком», відновлення Баку–Супса є частиною ширшого процесу — формування альтернативного енергетичного коридору між Каспієм, Чорним морем і Європою в обхід Росії.
Після втрати російського газу та скорочення залежності від російської нафти ЄС дедалі активніше шукає нові маршрути постачання енергоносіїв. І Південний Кавказ у цій стратегії набуває критичного значення.
Саме тому Грузія поступово перетворюється не лише на транзитну державу, а на один із ключових елементів нової енергетичної архітектури регіону.
Особливо показово, що разом із відновленням Баку–Супса сторони підписали цілий пакет нових енергетичних домовленостей — щодо газу, транзиту електроенергії та транспортної інфраструктури.
Фактично Азербайджан і Грузія зараз поглиблюють стратегічне партнерство саме в момент, коли світова енергетика входить у новий період нестабільності через війни, санкції та ризики навколо Близького Сходу.
Не менш важливий і геополітичний аспект. Відновлення маршруту Баку–Супса означає збільшення ролі Чорного моря в енергетичній логістиці Європи.
Після блокади частини українських морських шляхів та постійної нестабільності навколо Ормузької протоки Європа дедалі сильніше зацікавлена в диверсифікації маршрутів постачання.
У цьому сенсі Південний Кавказ стає одним із небагатьох напрямків, де ще можливо нарощувати енергетичний транзит без прямого контролю Москви.
Особливу увагу привертає і роль SOCAR — державної нафтової компанії Азербайджану. Саме вона дедалі активніше перетворюється на ключового регіонального енергетичного гравця, здатного одночасно працювати з ЄС, Туреччиною та пострадянським простором.
Показово, що угоди охоплюють не лише нафту, а й електроенергію, газ і залізничну інфраструктуру. Це свідчить про спробу Баку та Тбілісі побудувати комплексний транспортно-енергетичний коридор між Каспієм і Європою.
Саме тому модернізація проєкту Баку–Тбілісі–Карс та відновлення залізничного сполучення між Баку і Тбілісі виглядають частиною однієї великої стратегії.
На цьому фоні Росія поступово втрачає монополію на транзит енергоносіїв із пострадянського простору. І хоча Москва все ще залишається важливим енергетичним гравцем, її можливості контролювати логістику регіону вже не виглядають абсолютними.
Водночас для Грузії це не лише економічний шанс, а й політичний ризик. Чим важливішою стає її транзитна роль, тим сильніше країна потрапляє у поле конкуренції між Заходом, Росією, Туреччиною та Китаєм.
Але нинішня угода показує головне: війна Росії проти України не лише змінила енергетичну карту Європи — вона прискорила формування нових маршрутів, де Південний Кавказ дедалі більше перетворюється на стратегічний вузол між Азією та Заходом.
