Ще кілька років тому військово-технічна присутність Росії у Центральній Азії здавалася майже непорушною. Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан і Киргизстан десятиліттями залишалися тісно пов’язаними з російською військовою школою, технікою та системами безпеки. Значна частина озброєння в арсеналах цих держав мала радянське або російське походження, а Москва сприймалася як природний партнер у питаннях оборони.
Однак війна проти України різко змінила цю картину. На місці старої системи поступово формується нова — значно більш багатополярна. І одним із головних бенефіціарів цього процесу став Китай.
За даними Каспійського центру політики, економічні зв’язки Пекіна з п’ятьма державами Центральної Азії вже вимірюються десятками мільярдів доларів. Якщо у 2022 році торгівля між сторонами перевищила $70 млрд, то у 2023-му сягнула понад $90 млрд. У 2025 році показник уже становив близько $106 млрд.
Цифри важливі не лише самі по собі. Вони демонструють масштаб зміни, яка відбувається в регіоні. Китай дедалі глибше входить у місцеву економіку, фінансує інфраструктурні проєкти, розширює торгівлю, інвестує в енергетику — і паралельно посилює співпрацю у сфері оборони.
Саме останній напрям може мати для Москви особливо неприємні наслідки.
Пекін прийшов туди, де десятиліттями домінувала Москва
Як зазначає Forbes із посиланням на аналітичні оцінки, Китай поступово кидає виклик російському домінуванню на ринку озброєнь Центральної Азії. Причому йдеться вже не про символічні контракти, а про цілком конкретні закупівлі сучасної техніки.
Казахстан, наприклад, придбав китайські ударні безпілотники Wing Loong-1 та військово-транспортні літаки Y-8F-200. Також Астана розглядала можливість придбання навчально-бойових літаків K-8W та іншої авіаційної техніки.
Узбекистан також почав активно використовувати китайські можливості. Країна отримала чотири китайські багатоцільові бойові літаки, а раніше закуповувала у Пекіна зенітні ракетні комплекси.
Китайські системи протиповітряної оборони зацікавили й Туркменістан. Таджикистан отримував броньовану техніку, тоді як Киргизстан закуповував китайські транспортні засоби та інше військове обладнання.
Це принципово важливий момент. Пекін не просто продає окремі одиниці техніки. Він поступово вибудовує альтернативну систему військово-технічного партнерства.
Для країн регіону така модель надзвичайно приваблива. Вони отримують можливість не залежати від одного постачальника та одночасно демонструвати Москві, що мають інші варіанти.
Війна Росії проти України прискорила процес
Однією з ключових причин змін стали масштабні міжнародні санкції, запроваджені проти Росії після початку повномасштабної війни.
Обмеження вдарили по доступу російської промисловості до низки західних компонентів, електроніки, обладнання та технологій. Для складних оборонних систем це особливо чутливе питання, адже сучасна військова техніка залежить не лише від власного виробництва, а й від стабільного доступу до високотехнологічної компонентної бази.
Для держав Центральної Азії це стало сигналом: залежність від одного постачальника може перетворитися на серйозний ризик.
Китай у цьому сенсі запропонував альтернативу. Пекін має величезний промисловий потенціал, власну електронну базу, розвинене виробництво безпілотників, авіаційної техніки, систем ППО та броньованих машин.
Крім того, китайські виробники отримали можливість активніше демонструвати свою продукцію на міжнародному ринку.
Війна фактично стала масштабним випробуванням для сучасних армій і військових технологій. Те, що ще недавно виглядало як регіональна конкуренція виробників зброї, тепер оцінюється державами з урахуванням реального бойового досвіду та здатності промисловості швидко виробляти необхідну техніку.
Центральна Азія більше не хоче робити ставку на одного партнера
Втім, було б помилкою говорити, що країни Центральної Азії просто переходять від Росії до Китаю. Насправді їхня стратегія значно тонша.
Казахстан, Узбекистан та інші держави регіону прагнуть одночасно підтримувати відносини з кількома центрами сили. Вони розвивають контакти з Європейським Союзом, США та Великою Британією, шукають нові інвестиції, маршрути торгівлі й технологічних партнерів.
Йдеться про класичну диверсифікацію: чим більше доступних варіантів, тим менше ризиків.
Для Москви це означає втрату тієї особливої позиції, яку вона мала після розпаду СРСР. Раніше російський вплив у регіоні значною мірою підтримувався історичними, мовними, військовими та економічними зв’язками. Але нове покоління держав Центральної Азії дедалі частіше мислить категоріями власних інтересів.
І саме тут Китай виявився надзвичайно зручним партнером.
Пекін не вимагає від країн регіону повного політичного розвороту. Він пропонує гроші, торгівлю, інфраструктуру, технології та військову техніку. Для урядів, які хочуть посилити власну автономію, така модель має очевидну привабливість.
Для Москви проблема може бути значно ширшою за втрату контрактів
Втрата частини ринку озброєнь — це лише верхівка проблеми.
Військово-технічне співробітництво створює довготривалі зв’язки. Якщо країна купує літаки, безпілотники, системи ППО чи бронетехніку, згодом виникає потреба в навчанні персоналу, технічному обслуговуванні, модернізації, боєприпасах та нових закупівлях.
Тобто один контракт може сформувати залежність на десятиліття.
Якщо китайська техніка дедалі активніше входить до арсеналів Центральної Азії, Пекін отримуватиме не просто прибуток від продажів. Він отримуватиме довгостроковий технологічний та стратегічний вплив.
Водночас Китай демонструє, що готовий працювати в тих сферах, які раніше фактично вважалися російською територією.
Є ще один парадокс. Пекін сам підтримує масштабні економічні зв’язки з Росією, а китайські компоненти та електроніка, за оцінками західних аналітиків, потрапляють у російський оборонно-промисловий ланцюг. Зокрема, повідомлялося про використання китайських мікросхем у виробництві російських ударних безпілотників.
Тобто Китай одночасно може залишатися важливим економічним партнером Москви й поступово відбирати в неї позиції на ринках, які раніше вважалися традиційною сферою російського впливу.
Саме ця суперечність робить ситуацію особливо показовою.
Центральна Азія змінюється не через один гучний політичний розрив. Зміни відбуваються значно тихіше — через контракти, літаки, безпілотники, системи ППО, інвестиції та нові торговельні маршрути.
І якщо ця тенденція продовжиться, через кілька років карта впливу в регіоні може виглядати зовсім інакше. Росія ще залишається важливим гравцем, однак її колишня монополія поступово розчиняється.
А Китай тим часом займає простір, який звільняється.
