Відносини між Україною та Сполученими Штатами залишаються одним із ключових факторів, від яких залежить перебіг війни та здатність Києва протистояти російській агресії. Водночас останні роки показали: навіть стратегічне партнерство між двома державами не позбавлене суперечностей, затримок, різних оцінок ризиків і часом болючих для України рішень.
Саме про це заговорив колишній міністр армії США Ден Дрісколл під час Ялтинської європейської стратегічної конференції. Його виступ привернув особливу увагу не лише через оцінки американсько-українських відносин, а й тому, що після своєї відставки 31 серпня він уперше з’явився на публічному заході.
За словами Дрісколла, Київ цілком справедливо міг би очікувати від Вашингтона більшої близькості. Він фактично визнав: партнерство двох країн упродовж повномасштабної війни не було настільки міцним, наскільки цього хотілося б Україні. Однак колишній посадовець наголосив на іншій важливій речі — попри всі складнощі, прагнення Сполучених Штатів сприяти успіху України, на його думку, залишалося незмінним.
Ця оцінка важлива передусім тому, що вона демонструє складність американської політики щодо війни. Для Києва питання підтримки вимірюється не дипломатичними формулюваннями, а конкретними системами протиповітряної оборони, боєприпасами, далекобійними засобами, розвідданими, фінансуванням і можливістю стримувати російський наступ. Для Вашингтона ж кожне рішення одночасно пов’язане з глобальною стратегією, ресурсами, ризиком прямої ескалації та внутрішньополітичними дискусіями.
Тому слова Дрісколла можна розглядати як своєрідне визнання розриву між очікуваннями Києва та реальністю американської політики. Україна протягом війни неодноразово демонструвала, що готова використовувати отримані можливості максимально ефективно. Проте там, де Київ бачить нагальну потребу, Вашингтон часто оцінює ситуацію через значно ширшу систему стратегічних обмежень.
Водночас найцікавішою частиною виступу стала не дипломатична оцінка відносин, а висловлювання Дрісколла про українські військові технології. Він особливо відзначив платформу DELTA, яка використовується українськими Силами оборони для цифрової координації та роботи з інформацією на полі бою.
Колишній американський посадовець заявив, що ця технологія, на його думку, перевершує будь-які аналогічні рішення, які сьогодні перебувають на озброєнні армії США. Для України це надзвичайно сильна оцінка, адже ще кілька років тому саме західні держави здебільшого сприймали українську армію як сторону, яка має переймати передові технології та методи ведення війни.
Тепер ситуація значно складніша. Український фронт фактично став масштабним полігоном, де нові технології проходять випробування не в умовах навчань, а під постійним бойовим навантаженням. Дрони, автоматизовані системи, цифрові карти, засоби радіоелектронної боротьби, штучний інтелект та аналіз великих масивів даних дедалі сильніше впливають на рішення командирів.
Саме тут Дрісколл бачить для України шанс не просто наздоганяти противника, а випередити його. На його думку, подальше збільшення обчислювальних можливостей та розвиток штучного інтелекту можуть створити умови, за яких українська армія отримає серйозну перевагу в інноваціях.
Це особливо важливо в умовах війни, де перевага дедалі частіше визначається не лише кількістю техніки. Армія може мати значні запаси озброєння, але втрачати перевагу, якщо повільно ухвалює рішення, не встигає адаптуватися до нових загроз або не може швидко перетворити інформацію на конкретну дію.
Дрісколл назвав нинішній період переломним для військової справи. На його думку, найбільші армії світу не завжди здатні достатньо швидко пристосуватися до технологічних змін. Особливо яскраво це проявилося у стрімкому поширенні безпілотних систем.
Війна в Україні фактично змінила уявлення про роль дронів на полі бою. Вони перестали бути виключно допоміжним інструментом розвідки й перетворилися на один із центральних елементів сучасних бойових дій. Невеликі та відносно дешеві апарати можуть виконувати завдання, для яких раніше використовувалася значно дорожча техніка, а швидкість їхнього вдосконалення вимірюється вже не роками, а місяцями.
Окремо варто згадати досвід самого Дрісколла. На посаді міністра армії США він був залучений до переговорного процесу між США, Україною та Росією, зокрема до зустрічей в Абу-Дабі та Швейцарії. Тобто його оцінки базуються не лише на спостереженні за війною з боку, а й на безпосередній участі у процесах, пов’язаних із пошуком дипломатичних шляхів її завершення.
Водночас причини його відставки офіційно не були оприлюднені. У медіа поширювалася неофіційна інформація про можливі складні відносини Дрісколла з міністром оборони США Пітом Хегсетом. Однак без офіційного підтвердження ці версії залишаються саме припущеннями.
Його перша публічна поява після відставки тому має додаткову вагу. Дрісколл фактично описав американсько-українські відносини без надмірної дипломатичної прикраси: вони не настільки міцні, як хотілося б Києву, але це не означає відмову США від підтримки України.
Найважливіший сигнал у його словах полягає в іншому. Україна дедалі більше сприймається не лише як отримувач військової допомоги, а як держава, яка сама створює технології майбутньої війни. І якщо Києву вдасться поєднати власні розробки з американськими обчислювальними потужностями, штучним інтелектом та ресурсами, це може створити принципово нову модель військового партнерства.
У такому випадку головною перевагою України стане не тільки кількість отриманої зброї. Вирішальним фактором може стати здатність швидше за противника бачити зміни на полі бою, аналізувати їх та негайно створювати нові рішення.
Саме тому слова Дрісколла варто сприймати ширше, ніж просто чергову оцінку рівня підтримки Вашингтона. Вони свідчать про зміну самого підходу до українсько-американського партнерства. Україна прагне більшої визначеності та потужнішої допомоги, а США водночас дедалі уважніше придивляються до українського досвіду.
І якщо технологічна перевага справді стане одним із головних факторів наступного етапу війни, українські розробки можуть виявитися не менш важливими за традиційні види озброєння. Саме тут може формуватися нова реальність, у якій Україна не лише просить передові технології у партнерів, а й сама стає одним із джерел військових інновацій для всього світу.
