Тема нової мобілізації в Росії знову опинилася в центрі уваги після заяви заступника голови Ради безпеки РФ Дмитра Медведєва. Він стверджує, що російська армія начебто не відчуває потреби в додатковому масовому залученні військовозобов’язаних.
За словами Медведєва, наразі Москва нібито має достатньо людей для продовження бойових дій. «У нас немає потреби в мобілізації», — заявив він, фактично намагаючись поставити крапку в розмовах про можливість нової хвилі призову.
Однак ця заява з’явилася на тлі повідомлень про процеси, які виглядають значно складнішими. У Росії військовозобов’язані чоловіки, за окремими даними, дедалі частіше стикаються з так званими «мобілізаційними розпорядженнями». Сам факт їх появи ще не означає автоматичного початку масштабної мобілізації, але свідчить про те, що російська система військового обліку продовжує готуватися до різних сценаріїв.
Особливо показовим є те, що російські представники паралельно намагаються переконати власне суспільство: нібито ситуація під контролем, резервів достатньо, а необхідності в непопулярних рішеннях немає. Подібні заяви мають не лише військовий, а й політичний характер. Масова мобілізація стала для російської влади надзвичайно чутливим питанням після подій 2022 року, коли оголошення призову спричинило значний суспільний резонанс і втечу частини громадян за кордон.
Водночас Медведєв вирішив не обмежуватися запевненнями щодо російської армії. Він також озвучив твердження про нібито критичну ситуацію з комплектуванням українських підрозділів. За його словами, окремі частини ЗСУ начебто укомплектовані лише на 20–30 відсотків.
Жодних переконливих доказів на підтвердження цих цифр російський чиновник не навів. Тому сприймати подібні оцінки як встановлений факт підстав немає. Інформаційна складова таких заяв очевидна: перенести увагу з потенційних проблем російської армії на нібито ще складніше становище України.
Це важливий момент, адже питання людського ресурсу залишається одним із ключових у війні. Йдеться не лише про кількість людей, яких можна відправити на фронт. Не менш важливими є їхня підготовка, мотивація, забезпечення, досвід, командування та здатність армії відновлювати втрати.
Саме тому сама по собі відмова Медведєва від ідеї нової мобілізації не означає, що Москва остаточно відмовилася від такого сценарію. Російська влада може використовувати різні механізми поповнення війська: контрактний набір, фінансові стимули, прихований адміністративний тиск, регіональні кампанії та поступове розширення військового обліку.
Українські військові також оцінюють ситуацію значно обережніше. Командувач Національної гвардії України Олександр Півненко раніше заявляв, що потенційні російські мобілізовані можуть зіткнутися з надзвичайно високими ризиками вже після потрапляння на фронт. Водночас заступник командира Третього армійського корпусу ЗСУ Максим Жорін наголошував, що питання нової мобілізації в Росії залишається серйозним і її можливе проведення здатне створити додаткові виклики для України.
Тут і виникає головна суперечність. З одного боку, високопоставлений російський чиновник категорично заявляє, що мобілізація не потрібна. З іншого — сама система продовжує підтримувати механізми військового обліку та підготовки резерву.
Тому слова Медведєва варто розглядати саме як політичну заяву, а не як остаточну гарантію того, що нової мобілізаційної кампанії в Росії не буде. Кремль може змінити риторику так само швидко, як змінюється ситуація на фронті або потреби російського командування.
Найважливішим залишається не те, що зараз говорить один із представників російського керівництва, а те, які рішення Москва реально ухвалюватиме найближчими місяцями. Якщо потреба у людях зростатиме, попередні запевнення можуть втратити будь-яке значення. І тоді питання полягатиме вже не в тому, чи потрібна Росії мобілізація, а в тому, наскільки масштабною вона може стати.
