Здавалося б, до завершення війни залишився один крок. Саме так може прозвучати заява спеціального посланця президента США Джареда Кушнера, який під час щорічного форуму YES у Києві заявив: основна частина майбутньої мирної угоди вже нібито сформована, а головною перепоною залишається територіальне питання.
За словами американського представника, Росія вже окреслила межу своїх вимог. І якби Україна погодилася відійти до цієї лінії, решту домовленостей, за його словами, можна було б швидко зібрати докупи. Проте саме тут і виникає найбільша проблема: для Києва йдеться не просто про нанесення нової лінії на карту, а про питання державного суверенітету, безпеки та майбутнього країни.
Кушнер фактично описав ситуацію як складний пошук компромісу між двома сторонами. Він наголосив, що завдання американських посередників полягає у створенні такої формули, яка дозволила б завершити бойові дії та водночас створила умови, за яких подібна війна не повторилася б.
Саме остання частина його заяви є особливо важливою. Адже для України питання полягає не лише в тому, як припинити стрілянину сьогодні. Значно складніше відповісти на інше питання: що станеться завтра, якщо поступка територіями не стане кінцевою точкою, а лише новою відправною позицією для подальшого тиску?
Кушнер вважає, що територіальне питання потрібно розглядати з урахуванням ситуації на полі бою. Такий підхід відображає логіку переговорів, де фактичний контроль над територіями може ставати одним із головних аргументів. Проте для України це означає надзвичайно складний вибір. Будь-яке рішення щодо територій матиме наслідки не лише для нинішнього покоління, а й для наступних десятиліть.
Не менш показовою стала риторика, яку використовував американський посланець. У своїй промові він говорив про біль, який нібито відчувають обидві сторони, а також про бажання Києва та Москви завершити війну. При цьому питання відповідальності Росії за початок повномасштабної агресії та масштабні злочини проти України не стало центральною частиною його виступу.
Це створює важливий контраст. Для України війна не є абстрактним конфліктом двох сторін, які просто опинилися у взаємному протистоянні. Вона має конкретну передісторію, причини, наслідки та ціну, яку українське суспільство платить щодня. Тому формула про необхідність «влаштувати всіх» неминуче викликає питання: чи може мир бути справді стійким, якщо ціна його досягнення буде неприйнятною для однієї зі сторін?
Особливо символічним моментом стало те, що під час виступу Кушнера в Києві пролунав сигнал повітряної тривоги. Це створило майже моторошний контраст між дипломатичними словами про можливе завершення війни та реальною ситуацією за межами конференц-зали.
Поки представник американської адміністрації говорив про переговори, економічне майбутнє та можливість домовленостей, українці вкотре мусили реагувати на загрозу з повітря. Для суспільства, яке живе в умовах постійної небезпеки, подібний контраст є набагато промовистішим за будь-які дипломатичні формулювання.
Кушнер також дав зрозуміти, що не планує часто приїжджати до Києва заради демонстративної дипломатичної присутності. Він заявив, що американська сторона воліє працювати телефоном або через відеозв'язок, а особистий приїзд, на його думку, буде доречнішим уже після встановлення миру.
Ця позиція також має подвійне прочитання. З одного боку, сучасна дипломатія справді не потребує постійних особистих зустрічей, якщо сторони можуть підтримувати інтенсивний контакт дистанційно. З іншого — присутність високопоставлених представників партнерів у столиці країни, яка перебуває під ракетними та дроновими ударами, має сильне символічне значення.
У центрі нинішньої американської дипломатичної активності залишається пошук формули, яка дозволила б одночасно задовольнити принципові вимоги України та домогтися згоди Росії на припинення війни. Кушнер визнав, що це непросте завдання. Він також не дав гарантій, що домовленості буде досягнуто до зими, хоча американська сторона продовжує працювати над таким результатом.
Ще 6 вересня американський спецпредставник Стів Віткофф повідомляв, що метою контактів із Києвом та Москвою було наближення позицій сторін. Того ж дня президент України Володимир Зеленський говорив про кілька раундів предметних переговорів, під час яких обговорювали можливі параметри завершення війни та нагальні потреби України.
Однак між словом «переговори» та словом «мир» залишається величезна дистанція.
Найскладнішим вузлом залишається саме територія. Якщо одна сторона вимагає відмови від певних земель, а інша вважає такі поступки неприйнятними, дипломатична формула автоматично перетворюється на питання про те, хто і якою ціною має поступитися.
І тут важливо не плутати припинення бойових дій із повноцінним та довготривалим миром. Перше може бути досягнуте відносно швидко, якщо політичної волі достатньо. Друге потребує значно більшого: дієвих гарантій безпеки, механізмів контролю, політичних домовленостей та впевненості, що пауза не стане лише передишкою перед новою війною.
Саме тому слова Кушнера про формулу, яка має «уможливити» неповторення нинішнього сценарію, можуть виявитися ключовими. Для України будь-яка майбутня угода матиме сенс лише тоді, коли вона не просто зупинить бойові дії, а й створить реальний бар'єр для нового масштабного нападу.
Поки ж американська сторона говорить про пошук компромісу, Києву доводиться балансувати між прагненням завершити кровопролиття та необхідністю не погодитися на умови, які можуть закласти основу для ще більшої небезпеки в майбутньому.
Тому заява Кушнера не означає, що мирна угода вже лежить на столі й чекає лише на український підпис. Вона радше демонструє, наскільки складним залишається переговорний процес. Територіальне питання може бути лише одним пунктом великої домовленості, але саме навколо нього сьогодні концентрується одна з найгостріших суперечностей.
Україна прагне завершення війни, однак завершення війни не обов'язково означає згоду на будь-яку ціну. І саме від того, якою буде ця ціна та які гарантії стоятимуть за майбутніми домовленостями, залежатиме, чи стане потенційна угода справжнім початком миру, чи лише короткою паузою перед новою кризою.
