Ідея особистої зустрічі Володимира Зеленського та Володимира Путіна знову опинилася в центрі міжнародної дипломатії — і знову натрапила на категоричну позицію Москви. Цього разу потенційним майданчиком для переговорів міг стати саміт G20 у Маямі. Український президент заявив про готовність приїхати до США та особисто поговорити з російським керівником, якщо обидва отримають запрошення.
Проте відповідь Кремля виявилася максимально однозначною. Речник російської влади Дмитро Пєсков назвав зустріч двох президентів на саміті «неможливою». При цьому Москва вкотре запропонувала лише один варіант — переговори в російській столиці.
Саме ця деталь є найбільш показовою. Йдеться вже не просто про місце проведення потенційної зустрічі. За роки війни питання майданчика для переговорів перетворилося на своєрідний дипломатичний маркер: хто формує правила, хто висуває умови і чи готові сторони зустрічатися на нейтральній території.
Україна неодноразово заявляла, що готова до прямого діалогу, якщо він може наблизити завершення війни та гарантувати реальний результат. Київ при цьому неодноразово розглядав нейтральну територію як найбільш логічний формат для такої розмови. Російська сторона натомість роками відмовлялася від особистої зустрічі на нейтральному майданчику, наполягаючи саме на Москві.
Тепер ситуація повторюється вже на тлі нових дипломатичних зусиль США.
Зеленський зробив ставку на результат
Позиція українського президента цього разу звучить значно ширше, ніж просто готовність сісти за стіл переговорів. Зеленський наголосив, що якщо обидві сторони будуть запрошені на міжнародний саміт, він готовий скористатися можливістю для особистої розмови.
Для Києва принципово важливим є не сам факт зустрічі, рукостискання чи спільної фотографії. Йдеться про конкретні рішення, які можуть змінити ситуацію.
Саме тому Зеленський фактично відсунув на другий план питання протоколу. Хто що скаже під час розмови, які будуть формулювання чи якою буде атмосфера — усе це має другорядне значення, якщо за зустріччю не буде реального результату.
У такому підході є очевидний прагматизм. Переговори на найвищому рівні мають сенс лише тоді, коли вони здатні створити політичний механізм для припинення бойових дій, визначити подальші кроки та закласти основу для стійкого миру.
Водночас Київ оцінює власну переговорну позицію як сильнішу, ніж рік тому. Українська сторона виходить із того, що зміни на полі бою та загальна міжнародна ситуація впливають і на дипломатію. Тому переговори, на думку української влади, мають відбуватися не з позиції слабкості чи вимушених поступок, а з урахуванням реального балансу можливостей.
Чому Москва знову говорить саме про Москву
Російська пропозиція провести зустріч у Москві має очевидний політичний підтекст. Для України така поїздка означала б переговори на території держави, яка веде війну проти неї. Саме тому Київ раніше наполягав на нейтральному місці.
Формально Пєсков заявив лише про готовність прийняти Зеленського в російській столиці. Але фактично це означає відсутність згоди на компроміс щодо самого формату зустрічі.
Цікаво й те, що Кремль не запропонував альтернативного нейтрального майданчика. На пряме запитання про інше місце була повторена та сама позиція — Москва.
Це важливо ще й тому, що міжнародна дипломатія традиційно використовує нейтральні столиці, міжнародні організації або країни-посередники саме для того, щоб жодна зі сторін не отримувала символічної переваги. Відмова від такого формату може свідчити про небажання російської сторони змінювати власні рамки переговорів.
За лаштунками тривають інші переговори
Публічна суперечка навколо зустрічі Зеленського і Путіна виникла не на порожньому місці. Їй передували активні контакти американських представників із Києвом і Москвою.
Зокрема, Стів Віткофф і Джаред Кушнер відвідали обидві столиці. Вашингтон продовжує просувати ідею прямих переговорів між Україною та Росією, намагаючись знайти формулу, яка дозволила б перейти від дипломатичних заяв до конкретних домовленостей.
Однак саме питання територій залишається одним із найскладніших. За словами Кушнера, для укладення потенційної угоди необхідно врегулювати питання територіальних вимог Росії. Для України ж це питання безпосередньо пов'язане з безпекою, суверенітетом та майбутнім держави.
Тому навіть якщо зустріч президентів відбудеться, очікувати легкої розмови було б наївно. На столі опиняться питання, які роками залишаються найбільш болючими: території, гарантії безпеки, припинення бойових дій, майбутній статус захоплених територій та механізми, які повинні не допустити нового витка війни.
Час для дипломатії є, але домовитися значно складніше
Українська сторона раніше допускала можливість проведення зустрічей уже у вересні. Проте з російської сторони лунали заяви, що говорити про конкретні дати та місце поки зарано.
Тепер до цього додалася ще одна суперечність: Київ демонструє готовність зустрітися на міжнародному майданчику, тоді як Москва фактично закриває двері перед таким форматом.
Ще більш суперечливою виглядає позиція російського керівництва щодо самого процесу переговорів. Лавров заявляв, що Москва нібито залишається відкритою до діалогу, але водночас не планує припиняти бойові дії на час переговорів.
Це створює фундаментальну проблему. Переговорний процес без реального зниження рівня насильства може перетворитися не на шлях до миру, а на черговий дипломатичний паралельний трек, який існує одночасно з продовженням війни.
Саме тому для України принципове значення має не просто сам факт переговорів, а їхня спроможність привести до конкретних наслідків.
Саміт G20 може стати тестом для обох сторін
Якщо Зеленський і Путін справді отримають запрошення на зустріч G20 у Маямі, ситуація стане своєрідним тестом для їхньої готовності до політичних рішень.
Зеленський уже публічно заявив про готовність використати таку можливість. Кремль же демонструє протилежний сигнал, фактично виключаючи зустріч на американському майданчику.
Втім, дипломатія часто змінюється буквально за кілька годин до важливих міжнародних подій. Публічні заяви можуть бути частиною переговорної стратегії, а остаточні рішення ухвалюватися вже безпосередньо перед самітом.
Наразі головне залишається незмінним: Київ говорить про необхідність зустрічі заради результату, тоді як Москва наполягає на власному форматі та власній території.
І саме тут проходить головна лінія майбутніх переговорів. Питання вже не тільки в тому, чи сядуть два президенти за один стіл. Значно важливіше — чи буде готова кожна сторона відійти від попередніх ультимативних рамок заради домовленості, яка здатна покласти край війні.
Поки що відповідь Кремля свідчить про протилежне. Але сама поява нового дипломатичного вікна показує: міжнародний тиск і переговорні зусилля не припиняються. Тепер усе залежатиме від того, чи зможуть політичні заяви перетворитися на конкретні рішення, а потенційна зустріч — на реальний крок до миру, а не лише черговий епізод багаторічного дипломатичного протистояння.
