Після майже двадцяти місяців безперервної війни на Близькому Сході вікно для перемир'я знову трохи прочинилося: Ізраїль офіційно повідомив Сполучені Штати про готовність прийняти “умови для фіналізації” 60-денної зупинки вогню, покладені в основу нової американської ініціативи.
Уряд Нетаньяху став на крок ближче до компромісу, який передбачає не лише тимчасову тишу, а й чіткі гарантії медіаторів, що переговори з ХАМАС триватимуть увесь період паузи, допоки обидві сторони не погодяться завершити війну.
Контури угоди з’явилися напередодні візиту прем’єр-міністра до Вашингтона, де він зустрінеться з президентом Дональдом Трампом, і саме ця дипломатична синхронізація додала обережного оптимізму ізраїльським чиновникам.
Ключовий вузол переговорів, як і раніше, стосується майбутнього сектору Газа після бойових дій. ХАМАС вимагає перетворити паузу на повномасштабне припинення війни та домогтися виведення ізраїльських військ, тоді як Ізраїль погоджується лише на обмежене перемир’я, поки керівництво руху не складе зброю і не залишить анклав.
Втім, три високопоставлені ізраїльські джерела підтвердили, що вперше за багато місяців уряд погодився зафіксувати в документі американські гарантії безперервності переговорів — саме цього раніше домагався Катар, а зараз активніше тисне Білий дім. Фактично йдеться про те, щоб створити механізм продовження паузи автоматично, доки тривають консультації щодо остаточної формули миру.
Крім дипломатії, на столі залишається гуманітарний вимір: за умовами проєкту ХАМАС має поетапно відпустити решту заручників, тоді як Ізраїль зобов’язується звільнити значну кількість палестинських ув’язнених і дозволити безперешкодне постачання продовольства й палива у Газа.
Доля понад 130 людей, яких утримують бойовики з жовтня 2023 року, стала моральним та політичним фактором, що тисне на уряд Нетаньяху зсередини. Щоденні протести сімей заручників у центрі Єрусалима нагадують суспільству, що кожен день зволікання коштує життя й здоров’я цивільних.
Опозиційні лідери звинувачують кабінет у “тактичній безвиході” та наполягають: навіть тимчасова угода з ХАМАС поверне людей додому, а отже, має стати абсолютним пріоритетом.
Паралельно Вашингтон, де президент Трамп прагне продемонструвати дипломатичний успіх напередодні виборчого сезону, підвищив власні ставки. Американська адміністрація вже порівнює потенційне перемир’я з історичними угодами Кемп-Девіда, обіцяючи інтенсивний нагляд за виконанням кожного пункту.
З погляду Білого дому, 60-денна пауза може стати першим реальним кроком до розблокування ширшої регіональної домовленості, у межах якої Ізраїль отримає поглиблені відносини з арабськими державами Перської затоки, а Палестинська автономія — дорожню карту відновлення. Сам Трамп відкрито заявив, що очікує “суттєвого прогресу” вже до початку наступного тижня, і нагадав партнерам, що політичний момент “надто сприятливий, щоб його втратити”.
Тим часом у Газі цієї весни розгортається гуманітарна катастрофа: за даними місцевого міністерства охорони здоров’я, яке не розділяє комбатантів і цивільні втрати, загиблих уже понад 56 тисяч. Руйнація житлових кварталів, дефіцит питної води та довгі конвої біженців на південь анклаву роблять питання припинення вогню предметом виживання сотень тисяч людей. Медики попереджають про спалах холери, а міжнародні агенції говорять, що навіть короткострокова зупинка обстрілів дозволить розгорнути мобільні госпіталі і завезти вакцини. Для Тель-Авіва ж надважливо показати світові, що його воєнні операції не є безстроковими та керуються стратегічними цілями, а не прагненням “покарання заради покарання”.
У самому Ізраїлі внутрішньополітична температура зростає: ультраправі партнери Нетаньяху погрожують розвалом коаліції, якщо уряд погодиться на будь-яку формулу, що може перерости в постійне перемир’я. Міністри Ітамар Бен-Гвір і Бецалель Смотріч уже заявили, що “не допустять перетворення тимчасової паузи на капітуляцію”. Натомість міністр закордонних справ Гідеон Саар переконаний, що угода про повернення заручників матиме “значну підтримку як у кабінеті, так і серед населення”. Опитування інституту “Ізраель Демокраси” свідчать: 62 відсотки громадян готові підтримати угоду, навіть якщо вона передбачатиме часткове виведення військ з Газу.
На тлі цих дискусій ХАМАС зберігає мовчання щодо нових пропозицій. Укотре палестинський рух заявляє, що не поступиться вимозі повного виведення ізраїльських сил та зняття блокади, але дипломатичні джерела натякають на “обережний конструктивізм” бойовиків, зважаючи на тиск Катару й Єгипту. Останні активно просувають формулу, за якої управління післявоєнною Газою перейде до коаліції арабських країн під егідою ООН, а ХАМАС буде інтегрований у політичне крило, відмовившись від збройного опору.
Хоча Тель-Авів скептично ставиться до такої архітектури, окремі радники прем’єра припускають, що саме міжнародний протекторат може стати компромісом, який зніме вимогу “повного демонтажу” угруповання та водночас гарантує безпеку Ізраїлю.
Фактор особистої політичної вигоди для Нетаньяху теж відіграє роль. Його рейтинг, який різко впав після атаки 7 жовтня, частково відновився завдяки успішному протистоянню з Іраном у червні, коли ізраїльська система ПРО відбила масований ракетно-дроновий удар. Оговтавшись від загрози широкого регіонального конфлікту, прем’єр може прагнути показати виборцям новий успіх — укладення угоди, що поверне заручників і знизить бойовий темп, не жертвуючи стратегічними інтересами. Аналітики Інституту нацбезпеки Тель-Авіва припускають, що саме особиста впевненість Нетаньяху у своїй популярності після “червневої перемоги” дозволяє йому ризикувати навіть розпадом уряду, сподіваючись на позачергові вибори з позиції сили.
Невід’ємною частиною гри залишається і внутрішній порядок денний США. Друга каденція Дональда Трампа характеризується низкою різких зовнішньополітичних кроків, серед яких жорсткий тиск на НАТО й паралельне скорочення військової допомоги Україні. Для Білого дому досягнення прориву на ізраїльсько-палестинському треку могло б стати важливим дипломатичним козирем, що частково компенсує критику через інші конфлікти. Саме тому держсекретар Марко Рубіо та радник з нацбезпеки Роберт О’Браєн наполягають на стислих дедлайнах: за їхнім планом, робочі групи мають напрацювати фінальну версію протоколу ще до того, як Нетаньяху ступить на ґанок Білого дому.
Серед палестинців же зростає скепсис: активісти з таборів біженців у Рафаху кажуть, що бачили надто багато “тимчасових” угод, які зрештою руйнувалися. Утім, вони визнають — навіть короткий перепочинок дасть шанс відновити запаси медикаментів, евакуювати поранених та полагодити водопровід. Для багатьох сімей, що живуть під постійними бомбардуваннями, 60 днів тиші — це ціла вічність. Саме тому громадські ініціативи тиснуть на ХАМАС, вимагаючи погодитися хоча б на поетапне звільнення заручників, аби вибороти гуманітарні коридори.
Отже, найближчі дні стануть вирішальними: якщо пропозиція США набуде форми підписаного рамкового документа, сектор Газа може отримати найдовше перемир'я від часу початку війни, а світ — шанс перезапустити застиглий мирний процес. Якщо ж переговори зірвуться, як це вже траплялося, нова ескалація здатна перекреслити всі дипломатичні зусилля й поглинути регіон у ще глибший хаос. На кону — життя заручників, безпека цивільних і стратегічна стабільність Близького Сходу, а отже, й довіра до глобальної ролі США у вирішенні світових криз.
