Економіка в стані напруги: ключові ризики, що формуються війною
У серці кожного українця сьогодні живе надія на перемогу, але не менш глибоко вкоренився страх — страх за завтрашній день, за економічну стабільність, за майбутнє країни. Національний банк України чітко артикулює те, що для багатьох уже стало очевидним: затяжна війна та нестача зовнішньої фінансової допомоги — це не лише гуманітарна й безпекова катастрофа, а й фундаментальна економічна загроза.
Заступник голови НБУ Сергій Ніколайчук озвучив нові макроекономічні ризики, які закладено в липневий прогноз регулятора. Йдеться не лише про традиційні економічні параметри, як інфляція чи динаміка ВВП, а про всю палітру внутрішніх і зовнішніх факторів, що формують реалії сучасної України. Серед них — масштабне руйнування інфраструктури, сповільнення економік міжнародних партнерів, зниження обсягів міжнародної допомоги, енергетичні виклики та демографічний тиск через міграцію.
Що найгірше — багато з цих ризиків взаємопов’язані й здатні підсилювати один одного. Дефіцит міжнародного фінансування може спричинити уповільнення відновлення, що, у свою чергу, погіршить умови для бізнесу та інвестицій. Ескалація бойових дій створює загрозу подальшого знищення виробничих потужностей і поглиблення дефіциту енергоресурсів. Усе це — ланки одного ланцюга, який Україна поки що змушена тягнути самотужки.
Між війною і відновленням: чи можлива економічна стабільність?
Війна — це не лише вибухи на фронті. Це також економічна турбулентність у тилу. У нових прогнозах НБУ особливо гостро постає питання тривалості бойових дій. Хоча Центробанк не надає точного прогнозу щодо закінчення війни, у липневій моделі закладено певні сценарії. Ймовірність швидкого завершення конфлікту (в межах 15–25%) виглядає дещо оптимістичніше, ніж ще у квітні, коли така оцінка була менш ніж 15%.
Проте за інших напрямків — навпаки. Шанси на пришвидшення євроінтеграції та масштабної відбудови залишаються нижчими за 15%. Це болісна правда: попри обіцянки та декларації, реальний прогрес у напрямку інтеграції в ЄС гальмує не лише війна, а й інституційна вразливість країни, складна бюрократія, політична нестабільність.
У ситуації, коли відбудова затягується, економіка залишається фактично на військових рейках. Це обмежує як внутрішнє споживання, так і інвестиційну активність. Бізнеси працюють у стані постійного стресу — нестача ресурсів, труднощі з логістикою, втрати на ринках збуту. Усе це формує середовище невизначеності, яке неможливо нейтралізувати без потужного зовнішнього плеча допомоги.
Геополітичні вітри і зовнішні фактори: економіка в глобальному контексті
Окремий блок ризиків, який відзначив НБУ, пов’язаний із зовнішньоекономічними умовами. Геополітична невизначеність у світі й сповільнення економік ключових торговельних партнерів України — серйозний виклик. Йдеться не лише про ЄС чи США, а й про нові ринки, на які Україна сподівалася переорієнтуватися після розриву зв’язків із Росією.
Світ змінюється швидко. Традиційні торговельні маршрути руйнуються, конкуренція за ринки посилюється, а економіки глобального Півдня виявляються неготовими до масштабних інвестицій у нові ринки. Україна у цьому контексті — лише один із багатьох претендентів на обмежені ресурси й увагу міжнародної спільноти. У таких умовах навіть мінімальне зниження обсягів фінансування чи зміна політичного фокусу партнерів може стати критичним ударом.
Не менш небезпечним є ризик втрати позицій на ринках через посилення міграційних процесів. Втрата робочої сили, особливо кваліфікованої, вже нині створює серйозний тиск на економіку. Мільйони українців перебувають за кордоном, і далеко не всі з них готові повертатися у країну, де війна триває, а перспективи — туманні.
Енергетична уразливість: тиха загроза економіці
Один із найменш помітних, але найбільш небезпечних ризиків — енергетична вразливість. Знищення енергетичної інфраструктури завдало потужного удару по можливостях промисловості, бізнесу та домогосподарств. У прогнозах НБУ ймовірність дефіциту електроенергії та газу оцінюється як середня, однак її наслідки можуть бути катастрофічними.
Безперебійне енергопостачання — основа функціонування будь-якої економіки. Але в умовах, коли підстанції, ТЕС, ГЕС та розподільчі мережі регулярно піддаються атакам, забезпечити стабільність стає дедалі складніше. Виробники змушені переходити на альтернативні джерела енергії, що підвищує собівартість продукції. Побутові споживачі — обмежують споживання, що тягне за собою зменшення внутрішнього попиту.
В енергетичній галузі, як ніде, видно, наскільки важливою є міжнародна підтримка. Постачання генераторів, трансформаторів, обладнання, фінансування екстрених ремонтів — усе це рятує систему від колапсу. Але ця допомога не безмежна, і з кожним новим ударом потреби лише зростають.
Прогнози та сценарії: від стриманого оптимізму до глибокого песимізму
Міжнародний валютний фонд у червні оновив свої економічні прогнози для України. Базовий сценарій передбачає завершення війни наприкінці 2025 року та зростання ВВП на 2–3% у 2025 році, з подальшим прискоренням до 4,5% у 2026-му. Це обережний оптимізм, який дає певну надію на поступове відновлення.
Але існує й інша перспектива — негативний сценарій. Якщо бойові дії триватимуть до середини 2026 року, реальний ВВП України у 2025-му може знизитися на 1%, а у 2026-му — залишитися на нульовому рівні. Це буде роки стагнації, втрачених можливостей і ще глибшої соціальної втоми.
У центрі обох сценаріїв — фінансова підтримка світу. Якщо вона буде стабільною та масштабною, Україна зможе уникнути найгіршого. Якщо ж потоки скоротяться, або ж будуть нестабільними, ризики переростуть у реальність. І тоді навіть найпоміркованіші прогнози виглядатимуть надто оптимістичними.
На роздоріжжі: шлях до стабільності та роль міжнародної спільноти
Україна нині — на роздоріжжі. Від того, який сценарій стане реальністю, залежить не лише економіка, а й сама державність. Національний банк чесно попереджає: ризики великі, системні й тривалі. Вони не зникнуть за тиждень чи місяць, навіть якщо бойові дії припиняться.
Ці ризики — дзеркало реальності, яка вимагає мобілізації всіх ресурсів: політичних, економічних, соціальних. І не лише в межах України. Міжнародна спільнота має зрозуміти: підтримка України — це не лише акт солідарності, а й інвестиція у стабільність усього регіону. Її зменшення або втрата матимуть наслідки далеко за межами українських кордонів.
Попереду — складний шлях. Але цей шлях ще можна пройти з мінімальними втратами, якщо діяти рішуче, координовано і стратегічно. Віра в Україну має бути не символічною, а практичною — у вигляді коштів, технологій, інституційної підтримки та політичної волі. Інакше майбутнє залишиться під загрозою — не лише для нас, а й для всієї Європи.
