Для українського бізнесу війна давно стала не лише питанням безпеки працівників і збереження виробництва. Кожна нова атака може означати зруйноване обладнання, пошкоджені склади, зупинку підприємства, втрату товарів, проблеми з логістикою та мільйонні витрати на відновлення. І якщо великі компанії ще можуть створювати власні резерви або залучати зовнішнє фінансування, то для значної частини підприємств черговий удар здатен поставити під загрозу саме існування.
Саме тому уряд розглядає новий механізм страхування воєнних ризиків. Його головна ідея полягає в тому, щоб бізнес не залишався сам на сам із наслідками атак, а держава разом із міжнародними партнерами та приватними страховиками створила систему, здатну компенсувати значну частину першого збитку.
Втім, за масштабною програмою стоїть складне фінансове питання: де взяти гроші на її запуск?
За оцінками Міністерства економіки та довкілля, потенційні збитки українських компаній від атак протягом 2026 року можуть досягти близько 10 млрд доларів. Для української економіки, яка одночасно фінансує оборону, соціальні видатки та відновлення пошкодженої інфраструктури, це колосальна сума.
Наявні механізми допомоги вже не відповідають масштабам проблеми. Програми компенсації збитків та пільгове кредитування на умовах «5–7–9%» залишаються важливими інструментами, однак вони передусім орієнтовані на малий і середній бізнес. Великі підприємства, які мають дорогі виробничі комплекси, масштабні склади, транспортну інфраструктуру та інше капіталомістке майно, потребують зовсім іншого рівня захисту.
Мільярди на страховий захист
Уряд пропонує створити спеціальний страховий фонд, який зможе компенсувати підприємству до 10 млн доларів першого збитку, завданого внаслідок атаки РФ. Очікується, що новий механізм може запрацювати вже на початку 2027 року.
Особливість задуму полягає і в масштабі. Якщо нинішні програми мають певні територіальні обмеження або орієнтуються на окремі категорії підприємців, майбутня система має охопити всю територію України.
Для бізнесу це може стати принциповою зміною. Підприємство, яке інвестує у виробництво, зможе хоча б частково враховувати воєнний ризик у своїх фінансових розрахунках. Це особливо важливо для компаній, які сьогодні відкладають розширення або модернізацію саме через страх втратити вкладені кошти.
Передбачається, що страховий внесок становитиме близько 2% вартості активу. Однак навіть такого платежу недостатньо, щоб фонд міг самостійно сформувати необхідний фінансовий запас.
На старті, за оцінками уряду, йому може знадобитися капіталізація на рівні 2–3 млрд доларів. І саме тут виникає найбільш дискусійна частина пропозиції.
Чому заговорили про підвищення ПДВ
Якщо залишити страхування повністю добровільним і водночас не збільшувати державне фінансування, внесок для бізнесу довелося б суттєво підняти. За оцінками Міністерства економіки, він міг би перевищити 20% вартості активу.
Для підприємців такий рівень платежів фактично знищив би сенс програми. Бізнесу довелося б витрачати величезні кошти на страховий захист саме тоді, коли йому й без того доводиться оплачувати електроенергію, зарплати, логістику, відновлення та податки.
Тому держава розглядає інший підхід: частину коштів для капіталізації фонду може забезпечити бюджет, частину — міжнародні партнери, а до самої системи залучать приватні страхові компанії.
Одним із джерел додаткових бюджетних надходжень може стати збільшення ставки ПДВ з нинішніх 20% до 21%. Саме цей варіант у Міністерстві економіки наразі вважають одним із найбільш прийнятних.
Втім, це не означає, що податок уже вирішили підвищити. Остаточного рішення немає, а уряд продовжує обговорювати різні механізми фінансування.
Серед альтернатив називають тимчасове імпортне мито або суттєве збільшення вже чинних митних ставок. Тобто питання фактично зводиться до вибору способу, яким держава зможе отримати необхідний ресурс, не створивши надмірного навантаження на підприємства.
Підвищення ПДВ на один відсотковий пункт на перший погляд може здатися незначним. Але для економіки загалом це додаткове податкове навантаження, яке зрештою може позначатися і на вартості товарів та послуг. Саме тому будь-яка така зміна неминуче матиме ширший ефект, ніж просто наповнення спеціального фонду.
Ставка на приватних страховиків
Водночас держава хоче не просто створити ще одну бюджетну програму компенсацій. Її мета — сформувати умови, за яких до страхування активніше долучатиметься приватний сектор.
Логіка проста: якщо страхова компанія знає, що масштабні збитки не доведеться покривати виключно власними ресурсами, вона отримує більше можливостей для роботи з воєнними ризиками. Для підприємців це означає появу ширшого вибору страхових продуктів.
У перспективі така модель може стати важливою для залучення інвестицій. Інвестор, який розглядає Україну під час війни, оцінює не лише перспективу прибутку, а й ризик втрати капіталу. Якщо частину цього ризику можна передати страховій системі, український ринок стає дещо передбачуванішим.
Проте довгостроковий механізм не скасовує потреби в терміновій допомозі вже зараз.
Що зміниться для бізнесу найближчим часом
Паралельно уряд готує кілька короткострокових рішень. Зокрема, чинну програму страхування воєнних ризиків із можливістю отримати до 30 млн грн компенсації планують поширити на Київ та Київську область. Раніше її дія була зосереджена на прифронтових регіонах.
Ще одна пропозиція стосується програми «5–7–9%». Її хочуть зробити доступнішою для великого бізнесу.
Це особливо актуально для підприємств, які потерпають від ударів по виробничих об'єктах і логістичних маршрутах. Великі компанії можуть мати значно більші потреби у фінансуванні, ніж передбачає нинішня модель програми.
Фактично уряд намагається побудувати систему з кількох рівнів: швидка фінансова підтримка, пільгові кредити, страхування та міжнародний капітал. Такий підхід відповідає і рекомендаціям економічних експертів, які раніше закликали поступово відходити від моделі, коли держава просто компенсує збитки з бюджету.
Адже бюджетні виплати — це ресурс, який можна використати лише один раз. Страховий механізм потенційно здатен працювати довше, залучаючи приватні гроші та розподіляючи ризики між державою, страховиками, міжнародними партнерами й самим бізнесом.
Для України це питання вже не лише про страхування майна. Йдеться про здатність економіки продовжувати працювати навіть тоді, коли ризик нового удару залишається постійним.
Якщо запропонована модель запрацює, підприємці отримають більше впевненості у можливості відновлювати виробництво та вкладати кошти в розвиток. Якщо ж необхідні мільярди не вдасться залучити, бізнес і надалі нестиме значну частину ризиків самостійно.
Тому дискусія про 21% ПДВ — лише верхівка значно масштабнішої проблеми. Перед державою стоїть складне завдання: знайти гроші на захист економіки, не послабивши її додатковими податками. І від того, наскільки виваженим буде це рішення, залежатиме не тільки доля страхової програми, а й готовність українського бізнесу інвестувати, виробляти та залишатися в країні попри війну.
