Другий раунд українсько-американських переговорів у США завершився без гучних заяв, але з важливою політичною позначкою: Київ підтвердив сам факт двох днів контактів із представниками президента США і визнав, що після повернення делегації потребує окремого закритого розбору деталей. Це не виглядає як фінал, але точно виглядає як відновлення каналу.
Важлива обставина полягає в тому, що російська сторона в цих зустрічах не брала участі. Тобто Флорида наразі була не майданчиком прямого миру між Києвом і Москвою, а радше консультацією України зі Сполученими Штатами перед наступним кроком, який ще не оформлено ані датою, ані форматом, ані складом учасників.
Сам Володимир Зеленський сформулював це доволі стримано: увага американської сторони зараз значною мірою зосереджена на Ірані та ширшому регіоні, однак війну Росії проти України також треба завершувати. У цій фразі головне не дипломатичний етикет, а нагадування: Київ боїться, що Близький Схід відтисне українське питання на другий план.
За оцінкою редакції Дейком, саме це і є головним змістом флоридських переговорів: не стільки пошук миттєвого компромісу, скільки боротьба за місце України в американському політичному порядку денному. Коли Вашингтон одночасно веде кризову дипломатію на Близькому Сході, кожна пауза в українському треку автоматично працює на Москву.
Найконкретніший позитивний сигнал, який Київ виніс у публічну площину, стосується можливого нового обміну полоненими. Зеленський сказав, що є ознаки подальших обмінів і це було б «підтвердженням того, що дипломатія працює». Формула дуже обережна: мова не про домовленість, а про сигнали, які ще мають матеріалізуватися.
Саме тому тема обміну полоненими зараз важливіша, ніж може здатися. На попередніх раундах переговорного процесу саме гуманітарний трек був майже єдиною ділянкою, де сторони могли показати бодай якийсь практичний результат. На початку березня Україна і Росія вже провели обмін по 200 військовополонених з кожного боку.
Із цього випливає неприємний, але реалістичний висновок: переговори як і раніше не наблизилися до великої політичної угоди, зате залишаються корисними як інструмент точкових рішень. Якщо після Флориди справді відбудеться новий обмін полоненими, це буде радше доказом життєздатності каналу, ніж доказом близького завершення війни.
Секретар Ради національної безпеки і оборони України Рустем Умеров проводить зустріч із радниками з питань безпеки європейських країн, Канади та посадовцями НАТО, Європейської Ради та Європейської комісії для обговорення питань безпеки в Києві, Україна, 3 січня 2026 року — Прес-служба Президента України
Ще одна показова деталь — архітектура самих контактів. З українського боку їх офіційно підтвердив президент, а з американського в переговорах брали участь Стів Віткофф і Джаред Кушнер. Така конфігурація означає персоналізовану дипломатію Білого дому, де рішення значною мірою прив’язані до вузького політичного кола, а не до широкої міжвідомчої машини.
Для України це і шанс, і ризик водночас. Шанс — тому що доступ до найближчих людей Трампа теоретично пришвидшує рішення. Ризик — тому що така модель робить увесь процес вразливим до коливань американської внутрішньої політики, нафтового ринку й особистих пріоритетів президента США. Стійкого інституційного каркаса у цієї дипломатії поки не видно.
На цьому тлі не випадково Зеленський паралельно з переговорами знову заговорив про посилення санкцій і про російський тіньовий флот. Для Києва це друга половина тієї самої стратегії: якщо швидкого миру немає, тоді треба далі стискати російські нафтові доходи, бо саме вони дають Кремлю ресурс вести довгу війну.
Європейський Союз уже розширював санкції проти суден, пов’язаних із тіньовим флотом РФ: у грудні 2025 року Рада ЄС додала ще 41 судно до переліку обмежень, а в травні 2025 року 17-й пакет включав майже 200 таких суден. Київ наполягає, що цього все ще недостатньо і що російські танкери треба не лише відстежувати, а й реально зупиняти.
Парадокс полягає в тому, що саме зараз Сполучені Штати частково послабили тиск на російську нафту, дозволивши продаж російських вантажів, які вже перебували в морі. У Вашингтоні пояснювали це спробою стримати енергетичний шок на тлі війни з Іраном. Для України та Європи це виглядає як небезпечний сигнал подвійної логіки.
Саме тут український трек і близькосхідний трек жорстко перетинаються. З одного боку, США говорять із Києвом про завершення війни, гарантії безпеки і майбутній політичний формат. З іншого — американська енергетична тактика тимчасово полегшує Росії продаж нафти в момент, коли Москві вигідні і вищі ціни, і втома Заходу від багатофронтової кризи.
Окремо варто зважати на те, що західні медіа пов’язують флоридські переговори не лише з припиненням вогню, а й із політично чутливими темами — виборами в Україні, територіальними поступками та гарантіями безпеки. Водночас офіційно ані Київ, ані Вашингтон повний зміст можливого пакета не розкривали, тому тут більше запитань, ніж відповідей.
В українському внутрішньому полі це вже породжує окрему лінію напруги. Зеленський раніше публічно говорив, що готовий до виборів за наявності безпекових умов і необхідних законодавчих рішень, тоді як голова ЦВК наголошував на додатковому підготовчому періоді після завершення воєнного стану. Тобто тема виборів із теоретичної знову переходить у практичну.
На цьому тлі позиція Валерія Залужного теж важлива, навіть якщо він не є учасником самих переговорів. У своїх публічних текстах і виступах він застерігає від поспішного «швидкого миру» та логіки компромісу ціною української суб’єктності. Це означає, що дискусія про мирні переговори в Україні дедалі більше стає не лише зовнішньою, а й внутрішньополітичною.
Тому підсумок Флориди наразі варто формулювати без ейфорії. Переговори України і США відновлено, обмін полоненими можливий, дипломатичний канал не зірвано. Але Росія не продемонструвала готовності до реального завершення війни, а Вашингтон досі балансує між українським фронтом, іранською кризою, нафтовими цінами та власною політичною вигодою.
Найближчими днями ключовими індикаторами стануть не гучні слова, а три конкретні речі: чи відбудеться новий обмін полоненими, чи з’явиться дата наступного формального раунду за участю Росії, і чи збережеться санкційний тиск на нафтові доходи Кремля. Лише поєднання цих трьох факторів покаже, чи Флорида була початком процесу, чи лише тактичною паузою.
