Кадрова перебудова, задумана Володимиром Зеленським як оновлення державного управління, перетворилася на випробування воєнної легітимності влади. Другий день протестів у Києві показав: суспільство побачило у звільненні міністра оборони не звичайну ротацію, а вибір моделі ведення війни.
На цьому тлі президент запропонував колишньому міністрові внутрішніх справ Ігорю Клименку очолити Раду національної безпеки і оборони. Йому відводять роль координатора всього сектору безпеки й оборони, включно з оборонним виробництвом. Указ про призначення ще готують.
Клименко входить у систему з досвідом управління великим силовим відомством, підпорядкованим логіці війни, цивільного захисту та внутрішньої стабільності. Проте нова посада робить його не командувачем і не міністром, а посередником між структурами, чиї суперечності вже вийшли назовні.
За оцінкою Дейком, головний сенс цього призначення полягає у спробі повернути політичний контроль над роз’єднаним безпековим контуром. Президент формує центр, здатний синхронізувати армію, спецслужби, оборонну промисловість, мобілізацію та захист критичної інфраструктури.
Проблема, однак, виникла не через відсутність координаційної посади. Її джерелом став конфлікт між цивільною модернізацією Міністерства оборони та військовою вертикаллю, яку уособлює головнокомандувач Збройних сил Олександр Сирський.
Михайло Федоров прийшов у міністерство з репутацією технологічного реформатора. Його політичний капітал будувався на цифровізації, розвитку безпілотних систем, прозорішій оборонній закупівлі та прагненні перетворити технологічну перевагу на спосіб компенсувати нестачу людей і ресурсів.
Саме тому його звільнення викликало реакцію, незвичну для країни на п’ятому році повномасштабної війни. Протестувальники вимагали не лише повернення Федорова, а й відставки Сирського, фактично поставивши під сумнів рішення президента зберегти чинну військову вертикаль.
Публічне протистояння загострилося після того, як колишній міністр звинуватив головнокомандувача у блокуванні змін. Суперечка, яка мала залишатися всередині системи управління війною, стала політичною після того, як одна сторона пов’язала опір реформам із втратами на фронті.
Для учасників протестів це не дискусія про бюрократичні повноваження. Вони сприймають технологічну модернізацію як питання виживання військових. Одна з демонстранток сформулювала вимогу просто: влада має почути людей «заради життів наших солдатів» і цивільних під щоденними повітряними атаками.
Призначення Клименка може знизити адміністративну напругу, але воно не дає відповіді на головне запитання: хто визначає модель війни — цивільне керівництво, Генеральний штаб чи персональний баланс між президентом, міністром оборони та головнокомандувачем.
РНБО здатна зводити в одну систему рішення щодо далекобійних ударів, оборонного виробництва, мобілізації, ППО та енергетичної безпеки. Проте координація працює лише тоді, коли учасники погоджуються із загальною стратегією. Якщо суперечність стосується самої стратегії, додатковий координатор лише впорядковує конфлікт.
Наступником Федорова президент запропонував Євгенія Хмару — силовика, пов’язаного зі спеціальними операціями та українськими далекобійними ударами. Цей вибір показує, що технологічний напрям не відкинуто. Водночас його переводять із політичної реформи міністерства у площину силового управління.
Це принципова різниця. Федоров уособлював спробу змінити інституцію: закупівлі, стимули, цифрові системи, взаємодію з приватними виробниками та ставлення до бойових інновацій. Хмара, ймовірно, буде оцінюватися передусім за здатністю забезпечувати операційний результат.
Невизначеним залишається майбутнє Рустема Умєрова, який очолював РНБО та представляв Україну на переговорах за американського посередництва. Його можливе переміщення означатиме, що перебудова зачіпає не лише внутрішню безпеку, а й дипломатичний контур війни.
Масштаб ротації посилює відчуття нестабільності. Верховна Рада вже затвердила уряд Сергія Корецького, колишнього керівника великої державної енергетичної компанії. Перед новим Кабінетом стоїть завдання підготувати країну до чергової зими під загрозою ударів по енергетичній інфраструктурі.
Таким чином, одночасно змінюються уряд, Міністерство оборони, керівництво РНБО та конфігурація силових відомств. У мирний час така перебудова означала б перезапуск політичного циклу. Під час війни вона створює ризик втрати темпу саме тоді, коли рішення мають ухвалюватися швидше, ніж противник адаптується.
Політична небезпека для Зеленського полягає не лише у вуличному протесті. Рік тому влада вже зіткнулася з демонстраціями через спробу обмежити незалежність антикорупційних органів і була змушена відступити. Нова мобілізація громадян показує, що воєнний стан не скасував суспільного контролю.
Протести навколо Федорова також демонструють зміну запиту. Суспільство оцінює посадовців не за місцем у президентській команді, а за видимим результатом: кількістю дронів, захищеністю міст, станом забезпечення, швидкістю військових реформ і здатністю зменшувати втрати.
Саме за цими критеріями оцінюватимуть і Клименка. Формальна вага РНБО не гарантує впливу на військову систему, якщо її рішення розчиняються між відомчими інтересами. Його успіх залежатиме від того, чи отримає він реальні повноваження, а не функцію адміністративного узгодження.
Для Зеленського кадрова криза стала перевіркою здатності відрізняти політичну лояльність від інституційної ефективності. Повернення контролю над вертикаллю може забезпечити короткострокову керованість. Але війна дедалі жорсткіше карає системи, які зберігають порядок ціною придушення змін.
Призначення Клименка здатне стабілізувати верхівку сектору безпеки й оборони. Воно не припинить дискусію, що вже вийшла за межі кабінетів: чи готова українська держава перебудовувати армію швидше, ніж змінюється поле бою. Саме відповідь на це, а не назви посад, визначить наслідки нинішньої кризи.
