У квітні 2025-го адміністрація президента Дональда Трампа зробила несподіваний крок, запропонувавши союзникам і партнерам нову модель мирного врегулювання російсько‑української війни. Серед контурів американського плану, озвученого під час закритих консультацій у Парижі, — можливе політичне визнання статусу Криму як російської території. Раніше таку поступку вважали табу через міжнародні норми неприйнятності анексії силою. Тепер же у Вашингтоні, за словами поінформованих осіб, готові поставити питання статусу півострова в один ряд із питаннями майбутніх гарантій безпеки для України та секторального зняття санкцій із Москви.
Історична передумова
Крим був окупований і анексований Росією у березні 2014 року після введення російських збройних сил і проведення референдуму під військовим контролем. Більшість держав світу не визнала результатів голосування та розглядає анексію як порушення Будапештського меморандуму та базових норм ООН. Україна й надалі наполягає на невід’ємності своїх територій, а численні міжнародні інвестиції та допомога були успішно скеровані на підтримку українського суверенітету.
Питання Криму стало не лише елементом геополітичного конфлікту, а й символом безкомпромісності Києва: президент Володимир Зеленський неодноразово підкреслював, що жодна мирна угода не повинна передбачати поступок щодо українських територій.
У п'ятницю президент Трамп заявив, що для Ілона Маска було б недоречно мати доступ до планів США щодо потенційного військового конфлікту з Китаєм. Хайюнь Цзян
Новий американський підхід
Попри гучні заяви Зеленського, Трампів оточення вважає, що лише «замороження» лінії фронту за винятковою згодою обох сторін може призвести до реального припинення вогню. В рамках останніх переговорів у Парижі держсекретар Марко Рубіо і спецпредставник Стів Вітков обговорили наступні ключові моменти:
- Фіксація лінії зіткнення: всі українські землі, які перебувають під російською окупацією, залишаються в юрисдикції Москви до остаточного мирного договору.
- Визнання Криму: США розглядають можливість визнати статус півострова як частину РФ.
- Відмова від приведення до НАТО: Україна відмовляється від вступу до альянсу Штатів і НАТО до завершення постконфліктного врегулювання.
- Пакет санкцій: поступове зняття економічних обмежень у разі стійкого дотримання режиму тиші, з чіткими «точками перевірки» (milestones).
- Гарантії безпеки: передбачають міжнародний миротворчий контингент і формування «сили запевнення» з країн ЄС та США.
За даними джерел, остаточного рішення щодо Криму ще не ухвалено — Вашингтон чекає сигналу від Києва та перевірки «серйозності намірів» Кремля. Італійський лідер Еммануель Макрон і прем’єр-міністерка Великої Британії Джорджія Мелоні висловили стримане розуміння необхідності компромісів, але офіційно залишилися на позиції невизнання анексії.
Володимир Зеленський під час звернення, 14 березня. Офіс президента України
Реакція Києва та Москви
Київ категорично відкидає будь-які поступки щодо Криму. Офіційний представник української делегації на переговорах у Парижі наголосив: «Ми не обговорюємо території, доки не буде гарантії припинення вогню та повного виведення російських військ». Українська сторона вимагає чітких механізмів моніторингу, включно з участю миротворців ООН або спеціального формування ЄС, та безпеки кордонів під міжнародними гарантіями.
Москва, зі свого боку, заявила про відкритість до «комплексного припинення вогню» і визнання результатів уже проведених у 2014 році референдумів. Прес‑секретар Кремля Дмитро Пєсков підтвердив, що питання Криму «залишається пріоритетним для російської сторони». У відповідь на паризькі домовленості Росія дотримується власних ультиматумів, вимагаючи зняття санкцій ще до остаточного укладення мирного договору.
Санкційний «кредит довіри»
Однією з найскладніших дискусій залишається темп і обсяг зняття санкцій. Деякі країни ЄС, серед яких Польща та країни Балтії, побоюються, що поступовий «розморожений» процес створить лазівки для обходу обмежень і дозволить Росії швидко відновити експорт газу, нафти і торгівлю зброєю. Водночас Франція й Німеччина наголошують, що без економічного стимулу практично неможливо утримати Кремль від поновлення бойових дій.
Утім остаточне рішення про розблокування активів РФ та відновлення роботи європейських банківських рахунків Росії має ухвалити Рада ЄС одноголосно. Цей юридичний бар’єр ускладнює швидке застосування «кредиту довіри» на практиці.
Президент Росії Володимир Путін у грудні. Ймовірно, він наполягатиме на жорстких умовах припинення війни в Україні. Фото басейну Гавриїла Григорова
НАТО та безпекові інструменти
Питання гарантій безпеки для Києва є не менш спірним. США і союзники пропонують розгорнути в Україні «сили запевнення» — багатонаціональний контингент, який би патрулював кордони й слідкував за виконанням домовленостей. Це не будуть звичайні миротворці під егідою ООН, а гібридна структура з елементами військово‑технічної підтримки.
Росія, зі свого боку, не проти участі «демілітаризованих» контингентів, однак категорично проти розміщення техніки НАТО на українській землі. Українська сторона готова обговорювати тільки «неагресивні» формати, що не створюють ризик оперативного використання проти Росії.
Майбутні раунди переговорів
Після Парижа наступний раунд переговорів заплановано в Лондоні, де делегації США, України та ЄС мають розглянути деталі «сили запевнення» та програму зняття санкцій. Дипломати підкреслюють: якщо до кінця квітня не з’явиться конкретної дорожньої карти, США можуть «вийти з процесу» і зосередитися на інших пріоритетах.
Трамп і Рубіо вже попередили: «Ми не будемо вести перемовини заради перемовин». У їхній риториці звучить чітке послання обом сторонам: або реальні кроки, або «ми вважаємо вас нерозумними й підемо геть».
Держсекретар США Марко Рубіо (у центрі) та політичний директор Міністерства закордонних справ Німеччини Гюнтер Зауттер (праворуч) беруть участь у зустрічі щодо України та її безпеки в Парижі в четвер, 17 квітня 2025 року. Жульєн де Роза
Наслідки та виклики
План Трампа формує небезпечний прецедент: визнавати анексію силою в обмін на мирне врегулювання. Це може похитнути міжнародні правові стандарти, закріплені в Статуті ООН, і підривати глобальну архітектуру безпеки. Водночас без такого компромісу ризики подальшої ескалації залишаються надто високими: тривала війна спричиняє нові людські жертви, руйнування критичної інфраструктури та зростання гуманітарної катастрофи.
Для України ключовим залишається питання збереження власного суверенітету і територіальної цілісності. Для Росії — закріплення досягнутих результатів і офіційне визнання свого контролю над частиною українських земель. Для Заходу — пошук балансу між правом України захищати свою землю та бажанням уникнути широкомасштабної війни у Європі.
Лише час покаже, чи погодиться Київ на такі умови чи зуміє відстояти принцип «без Криму жодної угоди». А також — чи вистачить політичної волі в ЄС і США, щоб ризикнути міжнародним правом заради шансів на мирне врегулювання найжорстокішого конфлікту в Європі з часів Другої світової війни.
Українські військові готуються обстріляти російські війська в Донецькій області з гаубиці М777. Айвор Прікетт
