Новий дипломатичний фронт: зустріч у Санкт-Петербурзі
11 квітня 2025 року відбулася одна з найнеоднозначніших дипломатичних зустрічей останнього часу — спецпосланець президента США Стів Віткофф провів переговори з президентом Росії в Санкт-Петербурзі. За словами Віткоффа, розмова тривала 4,5 години, протягом яких сторони обговорили "потенційний шлях до врегулювання" війни в Україні.
Ця зустріч вже викликала хвилю резонансу у світовій політиці, адже торкнулася надчутливого питання — територіальної цілісності України та майбутнього регіонального балансу сил. Віткофф прямо згадав "п’ять територій", які, на його думку, є ключовими у досягненні так званого "стійкого миру".
Він також натякнув на можливість радикальної трансформації відносин між США та Росією, підкріплену "привабливими комерційними можливостями", які, за його словами, здатні забезпечити "реальну стабільність у регіоні".
Це твердження піднімає серйозні питання: чи може мир бути досягнутий ціною поступок у питанні українських територій? І чи можливе компромісне рішення, що не зраджує базові принципи міжнародного права?
"П’ять територій" як точка зламу
Ключова заява Віткоффа про "п’ять територій" стала центральним пунктом дискусій. Він заявив, що ця мирна угода "стосується цих так званих п’яти територій, але це набагато більше". Ці слова одразу викликали хвилю занепокоєння серед українських експертів, дипломатів і міжнародної спільноти.
Наразі офіційно не названо, про які саме території йдеться. Проте, спираючись на попередні висловлювання Віткоффа, можна припустити, що маються на увазі Крим, Донецька та Луганська області, а також, ймовірно, частини Запорізької й Херсонської. У своїх заявах раніше Віткофф вже згадав Крим, Донбас, Луганськ і "ще два інших" регіони, що свідчить про небезпечне наближення до риторики, яку активно використовує Кремль.
Будь-які подібні "угоди" чи навіть дискусії навколо територіального розподілу України суперечать основоположним принципам Статуту ООН і міжнародного права. Це не просто політичне питання — це питання гідності, суверенітету та справедливості.
Бізнес замість принципів?
Ще більш тривожним є той факт, що мирна ініціатива Віткоффа містить акценти на економічній вигоді. У своїй заяві він прямо зазначає, що можливе врегулювання відкриє "дуже привабливі комерційні можливості", які нібито забезпечать стабільність.
Подібна риторика створює враження, ніби людські життя, національна гідність та територіальна цілісність можуть бути конвертовані в інвестиційні пакети чи енергетичні угоди. Українці ж, які щодня втрачають рідних, домівки й майбутнє, заслуговують на більше, ніж геополітичну торгівлю заради прибутку.
Якщо така логіка візьме верх у формуванні мирного плану, це може створити небезпечний прецедент, де право сильного підмінить міжнародне право, а дипломатія стане ширмою для бізнес-інтересів.
Реакція міжнародної спільноти та США
Після скандальних заяв Віткоффа з критикою виступили не лише в Україні, але й у США. Агентство Reuters повідомило, що дії та висловлювання спецпосланця викликають занепокоєння навіть у Білому домі, зокрема серед представників Республіканської партії, яку Віткофф представляє.
Після інтерв'ю Віткоффа Такеру Карлсону, де він прямо визнав, що "найбільшою проблемою у цьому конфлікті є так звані чотири регіони", стало зрозуміло, що його позиція виходить за межі класичної дипломатії. Вона тяжіє до паралельної політики, що суперечить офіційній позиції США, яка не визнає жодних змін кордонів України.
Це створює подвійність у зовнішній політиці США, де на офіційному рівні Вашингтон підтримує Київ, але окремі посередники запускають власні ініціативи, які потенційно можуть підірвати міжнародну довіру.
Україна — не предмет торгу
Важливо пам’ятати: Україна — не геополітичний актив, і її території — не монета для дипломатичних ставок. Тисячі загиблих українців, мільйони переселенців, зруйновані міста та поранені душі не можуть бути об’єктом жодних кулуарних угод.
Жодна з територій, які зараз є предметом дискусії у переговорах Віткоффа, не є "сірими зонами". Це частини України, визнані міжнародним правом і підтримані резолюціями Генеральної Асамблеї ООН.
Говорити про їх "передачу", "розподіл" або "угоди щодо статусу" — означає ігнорувати суверенітет, за який бореться український народ. Це також означає підірвати віру в міжнародну систему, яка мала би гарантувати справедливість, а не торгувати принципами.
Що далі: майбутнє врегулювання або новий виток загрози?
Спроба Віткоффа вплинути на хід війни через кулуарні переговори свідчить про активізацію альтернативних підходів до врегулювання конфлікту. Але чи може світ дозволити, щоб шлях до миру прокладали ті, хто ставить комерційний інтерес вище за справедливість?
Звісно, дипломатія має шукати шляхи до припинення бойових дій, проте не ціною територіальних поступок. Реальний мир можливий лише тоді, коли будуть дотримані принципи: відновлення кордонів, відповідальність за воєнні злочини, повага до суверенітету.
Україна неодноразово демонструвала свою готовність до мирного діалогу, але в межах, які не порушують її державність. Альтернатива цьому — небезпечне повернення до епохи, де "великим" дозволено більше, ніж іншим.
