Поїздка Володимира Зеленського до держав Перської затоки важлива не як серія дипломатичних зустрічей, а як ознака глибшої зміни. Україна, яка ще вчора асоціювалася передусім із проханнями про Patriot і ракети, тепер виходить на ринок як постачальник безпеки, досвіду та воєнних рішень.
Саме це і є головною новиною. Київ пропонує Саудівській Аравії, Катару та Об’єднаним Арабським Еміратам не просто політичну солідарність, а практичну допомогу в захисті неба, критичної інфраструктури та міст від іранських дронів і ракет. У цій формулі Україна перестає бути лише споживачем західної безпеки.
Поворот виглядає логічним. За чотири роки повномасштабної війни Україна накопичила унікальний досвід боротьби з хвилями Shahed, комбінованими повітряними атаками та ударами по енергетиці. Тепер цей досвід стає політичним активом, який можна конвертувати у партнерства, інвестиції, спільне виробництво та нові зовнішньополітичні позиції.
За оцінкою Дейком, тут народжується нова українська роль у світі: не жертва, яка просить захисту, а країна, що продає архітектуру виживання. Це не скасовує потреби Києва у західній зброї, але змінює саму переговорну позицію України — від прохача до партнера, який теж має що запропонувати.
Першим підтвердженням цього стала Саудівська Аравія. На зустрічі в Джидді Зеленський і Мохаммед бін Салман обговорили угоду між міністерствами оборони двох країн, яка, за Банковою, відкриває шлях до майбутніх контрактів, технологічної кооперації та інвестицій. Київ прямо називає це зміцненням своєї ролі як «донора безпеки».
Не менш показовим є практичний вимір. Українські військові експерти вже працювали в Саудівській Аравії понад тиждень, аналізуючи, як посилити захист від іранських «шахедів» і ракет. У фокусі були не абстрактні консультації, а конкретні підходи до збиття дронів і адаптації місцевої системи повітряної оборони.
«Вже є чітке розуміння того, як посилити систему захисту неба та критичної інфраструктури в Еміратах, інтегруючи український досвід», – написав президент України Володимир Зеленський у дописі в Telegram — Геня Савілов
У Катарі ця логіка пішла ще далі. 28 березня Київ і Доха погодили щонайменше десятирічне партнерство у сфері оборони, а начальники генштабів підписали міжурядову угоду. Її сфери — ППО, anti-drone, військова підготовка, кібербезпека, штучний інтелект, системи управління та спільні оборонні проєкти.
Важливо, що мова вже не лише про обмін знаннями. У катарській угоді прямо зафіксовані co-production facilities, технологічні партнерства між компаніями та основа для довгострокових контрактів і масштабних інвестицій. Тобто Україна продає не тільки навички війни, а й оборонну індустрію як майданчик для спільного виробництва.
В ОАЕ угода ще допрацьовується, але зміст уже зрозумілий. На зустрічі в Абу-Дабі сторони обговорили українську допомогу в захисті життя, безпеці критичної та соціальної інфраструктури, а також вплив іранських ударів і блокади Ормузької протоки на регіон та світовий нафтовий ринок. Це означає, що безпека і енергетика тепер ідуть в одному пакеті.
Саме енергетичний вимір робить цю дипломатію стратегічною. Для Еміратів і Саудівської Аравії повітряна оборона — це не тільки про військові об’єкти, а й про термінали, порти, електрику, переробку та стабільність експорту. Для України ж це шанс увійти в регіон не через співчуття до її війни, а через власну корисність.
Ключовим товаром Києва тут є не Patriot, яких йому самому бракує, а дешевша і гнучкіша модель протидії дронам. Українські фахівці в Катарі прямо пояснили: проти балістики потрібні класичні системи ППО, але проти масових дронових атак українці вже розробили значно дешевші рішення, і саме вони викликають найбільший інтерес у партнерів.
Це і є серцевина нового українського експорту. Україна не може конкурувати з США у виробництві дорогих ракет, зате вона навчилася будувати інтегровану систему оборони з радарів, мобільних груп, software-рішень, дешевших перехоплювачів і тактики масового реагування. Для країн затоки, які звикли до дорогої західної зброї, це дуже практична пропозиція.
Фотографія, оприлюднена урядом Саудівської Аравії, на якій зображено зустріч президента України Володимира Зеленського з кронпринцем Мухаммедом бін Салманом у п'ятницю — Саудівське інформаційне агентство
При цьому Київ не приховує взаємності. Зеленський ще 25 березня прямо сказав: в обмін на українську допомогу країна потребує того, чого їй бракує найбільше, — захисту від балістичних загроз і фінансових ресурсів для оборони. Отже, угоди із затокою — це не альтруїзм, а складна система бартеру між досвідом і технологіями.
Тут важливо ще одне. AP повідомляє, що Україна вже відправила до регіону понад 200 фахівців, а Зеленський підтвердив десятирічні безпекові угоди із Саудівською Аравією та Катаром і очікує на аналогічну домовленість з ОАЕ. Це свідчить, що йдеться не про разові візити, а про розгортання стабільної інфраструктури присутності.
Війна на Близькому Сході також змінює для Києва дипломатичний баланс. З одного боку, є ризик, що увага США і Заходу зсунеться від України до Ірану. З іншого — Київ знайшов спосіб вписатися в нову кризу не як пасивна жертва конкуренції за ресурси, а як корисний союзник для держав, які самі опинилися під загрозою іранських ударів.
Саме тому ця політика має ще й інформаційний сенс. Україна показує партнерам: війна Росії проти нас і війна Ірану проти регіону — не окремі сюжети, а одна технологічна й безпекова екосистема. Там, де літають «шахеди», потрібні не лише американські батареї, а й досвід країни, яка роками жила під їхніми ударами.
Водночас є й межі цієї стратегії. Україна не може швидко замінити західні ППО, а держави затоки не стануть для неї повноцінною альтернативою американській безпековій парасольці. Але Київ і не намагається цього робити: він створює додатковий контур сили — політичний, промисловий і фінансовий, який працює паралельно до європейського та американського треків.
Звідси і головний висновок. Україна почала продавати світові не лише мужність, а й приклад того, як виживати під масованими повітряними атаками. Якщо ці угоди з Катаром, Саудівською Аравією та ОАЕ запрацюють у повну силу, Київ отримає новий статус — не тільки форпост Європи, а й експортера безпекових рішень для цілого регіону.
