Український аграрний сектор продовжує працювати в умовах складної логістики, поступово збільшуючи обсяги експорту через альтернативні маршрути. За перші дні вересня країні вдалося відправити за кордон близько 630 тисяч тонн аграрної продукції. Це приблизно 40% від того обсягу, який потенційно можна було б експортувати за умови повноцінної роботи морських портів.
Для порівняння, у серпні частка альтернативного експорту становила близько 33%. Тобто лише за короткий період Україна змогла помітно наростити використання інших логістичних напрямків. Водночас самі цифри демонструють масштаб проблеми: навіть попри зусилля держави та бізнесу, значна частина експортного потенціалу залишається недоступною.
Про це повідомив міністр аграрної політики та продовольства Тарас Висоцький. За його словами, нинішня ситуація змушує аграрний сектор одночасно вирішувати кілька надзвичайно складних завдань — забезпечувати вивезення вже зібраної продукції, готуватися до нової посівної та не допустити дефіциту фінансових ресурсів у виробників.
Найбільшу частину альтернативного експорту сформували зернові. З початку вересня за кордон вдалося спрямувати близько 380 тисяч тонн цієї продукції. Це відповідає приблизно 35% від обсягу, який необхідний за умов нормальної роботи морської логістики.
Інша картина спостерігається в сегменті олійних культур. Їх експорт досяг 94 тисяч тонн, що становить близько 60% необхідного рівня. Ще кращий показник демонструє експорт рослинної олії — майже 97 тисяч тонн, або приблизно 66% від потенційного обсягу. Шроту за цей період вивезли близько 60 тисяч тонн, що становить приблизно третину від потреби.
Ці цифри важливі не лише для статистики. За ними стоїть ціла система українського аграрного виробництва. Якщо врожай не вдається вчасно продати та вивезти, господарства стикаються з нестачею обігових коштів. А це безпосередньо впливає на можливість закуповувати пальне, насіння, добрива та проводити наступні польові роботи.
Саме тому альтернативні маршрути сьогодні мають стратегічне значення. Вони не просто дозволяють доставляти українську продукцію на зовнішні ринки, а фактично підтримують безперервність роботи аграрної економіки.
Втім, повністю компенсувати можливості морського експорту вони поки не здатні. Залізничні та автомобільні маршрути мають власні обмеження, а додаткові перевантаження, відстані й логістичні операції можуть збільшувати собівартість доставки. Для виробника це означає меншу маржу, а іноді й ризик того, що продаж урожаю стає економічно менш вигідним.
У Міністерстві аграрної політики наголошують, що робота має відбуватися одразу за кількома напрямами. Йдеться не лише про пошук нових шляхів експорту, а й про підтримку самих виробників. Особливо гострою залишається проблема тимчасового зберігання зерна.
Держава разом із міжнародними партнерами вже залучила 12 мільйонів доларів на придбання полімерних рукавів для зберігання зерна. Такий підхід дозволяє агровиробникам не продавати врожай поспіхом лише через відсутність елеваторних потужностей і виграти час у період логістичних обмежень.
Ще одним критично важливим питанням залишається кредитування. Аграрному бізнесу необхідні гроші не тільки для збереження врожаю, а й для підготовки нового виробничого циклу. За оцінками міністерства, для проведення осінньої посівної кампанії українським аграріям потрібно залучити до 80 млрд гривень.
Це величезна сума, особливо в умовах, коли частина підприємств уже працює під значним фінансовим тиском. Вартість ресурсів зростає, логістика залишається нестабільною, а прогнозувати майбутні доходи стає складніше.
Водночас у відомстві запевняють, що нині підстав говорити про дефіцит продовольства в Україні немає. Навіть після ударів по окремих розподільчих центрах система постачання продовжує функціонувати.
Проте головний виклик для аграрного сектору полягає не лише в тому, щоб виростити врожай. Не менш важливо мати можливість його зберегти, профінансувати наступний сезон і доставити продукцію покупцеві. Саме тому зростання альтернативного експорту до 40% є позитивним сигналом, але водночас нагадуванням про величезний обсяг роботи, який ще належить виконати.
Українське сільське господарство продовжує працювати навіть тоді, коли звичні економічні маршрути виявляються заблокованими або суттєво ускладненими. І від того, наскільки швидко вдасться розширити альтернативну логістику, забезпечити фермерів фінансуванням та відновити повноцінні експортні можливості, залежатиме не лише доля окремих господарств, а й стійкість усього аграрного сектору країни.
