Місія переконання: як українські військові намагаються змінити думку росіян у Курську
Українські військові в ролі окупантів: складна місія ворожої території
Україна вперше за сучасну історію контролює частину Російської Федерації. Це створює не лише військовий, а й соціальний виклик: як українським військовим поводитися з росіянами, які звикли вважати Київ ворогом?
Окрема група українських військових отримала завдання працювати з цивільним населенням. Вони без зброї приходять до місцевих жителів, приносять їжу, медикаменти та намагаються переконати їх, що війна, розв’язана Кремлем, — це не захист Росії, а агресія проти України.
«Ми саджаємо зерна правди в їхніх головах, які, я впевнений, з часом проростуть», — каже полковник Олексій Дмитрашківський, керівник медіа-підрозділу військової адміністрації в Курську.
Однак, зміна світогляду в регіоні, де більшість жителів народилася ще в СРСР і звикла до пропаганди Кремля, — це завдання, яке вимагає не лише терпіння, а й стратегічного підходу.
Пропагандистська війна: українська відповідь на російські міфи
Росія довгі роки приховувала правду про свою агресію проти України. Але тепер самі українці у Курську намагаються змінити цей наратив.
Українські військові знімають документальний фільм про свою місію, щоб показати, як вони допомагають місцевому населенню. Це не лише спроба вплинути на курян, а й відповідь на російські заяви про те, що Київ нібито знущається з місцевих мешканців.
«Ми знаємо, що Росія звинувачує нас у тортурах, але жодних доказів цьому немає», — наголошує Дмитрашківський.
У той час, як російські ЗМІ продовжують поширювати дезінформацію, українські військові використовують власні методи — від особистих розмов до демонстрації відеодоказів злочинів російської армії.
Переконати скептиків: місцеві мешканці між двома світами
Багато курян залишилися на окупованій території не з власного вибору — вони або не змогли виїхати, або не бачили сенсу.
Місцеві жителі повністю відрізані від світу: немає мобільного зв’язку, електрики, а їхній єдиний контакт із зовнішнім світом — українські військові.
«Спочатку я відчував лише ненависть», — зізнається Дмитрашківський, згадуючи перші зустрічі з місцевими мешканцями.
Його група допомагала хворим і покинутим людям. Одну жінку вони знайшли паралізованою, лежачою голою на підлозі, вкритою личинками мух. Іншого разу вони призначили жінку зв’язковою для контакту з українськими військовими, але її родичі пригрозили здати її в російський суд за «державну зраду».
Попри це, з часом деякі місцеві мешканці почали змінювати своє ставлення. Дмитрашківський згадує підлітка, який подивився документальний фільм про Бучу і вперше назвав війну війною, а не «спецоперацією».
Однак переконати всіх неможливо. Частина місцевих відмовляється навіть дивитися відеодокази російських злочинів, називаючи їх «постановкою».
Полковник Олексій Дмитрашківський, речник комендатури України в Курській області Росії, сидить на базі в Сумах і переглядає кадри своєї команди з Росії. Сергій Моргунов
Російські бомбардування та гуманітарна катастрофа
Поки українські військові намагаються переконати місцевих, російська армія продовжує атакувати Курську область.
Нещодавно російська авіація скинула плануючу бомбу на головний притулок у місті Суджа, де ховалися десятки цивільних та четверо українських поліцейських.
«Це не випадковість, це злочин проти людяності», — каже Дмитрашківський.
Він розповідає, що його команда намагається евакуювати людей у безпечні райони. Лише у січні вони вивезли п’ятьох дорослих і трьох дітей.
Але не всім вдається вижити. Українські військові знайшли російського дідуся, який погодився евакуюватися, але через кілька днів його знайшли замерзлим у власному саду — він випадково зачинився надворі та не зміг повернутися в будинок.
Моральна дилема: окуповані, але не вороги
Для українських військових робота з місцевими мешканцями — це ще й етичний виклик.
Деякі бійці втратили рідних через російську агресію, але тепер вони повинні допомагати тим, хто ще недавно підтримував Путіна.
«Ми воюємо за нашу свободу, але це не означає, що кожен росіянин відповідальний за злочини Кремля», — каже один із українських солдатів.
Політологиня Сара Енн Оутс вважає, що війна не час для моральних нюансів.
«Росія використовує тотальну пропаганду, тож спроби українців показати правду — це природна відповідь», — каже вона.
Документування окупації: спроба зафіксувати правду
Команда Дмитрашківського працює над фільмом, який показує перехід від відносного спокою до повномасштабних боїв.
«Ми в епіцентрі подій, і я хочу це зафіксувати», — каже він.
У стрічці є кадри, де українські військові допомагають російським бабусям, а через кілька сцен — розбомблені будинки після чергової російської атаки.
Українські військові розуміють, що їхня робота не гарантує миттєвої зміни свідомості. Але вони сподіваються, що колись «зерна правди» дадуть паростки навіть у серцях тих, хто роками жив у брехні.
