Заява Володимира Зеленського про готовність провести вибори в Україні уже за три місяці стала одним із найпомітніших розворотів у його політиці з початку повномасштабної війна з Росією. Раніше президент наполягав, що голосування під час обстрілів є юридично, організаційно й морально неможливим.
Тепер же Зеленський публічно просить Сполучені Штати та європейських партнерів допомогти забезпечити безпеку і заявляє про готовність вийти на президентські вибори у найближчі 60–90 днів. Це не лише відповідь на тиск Дональда Трампа, а й спроба зафіксувати нову рамку для діалогу з Вашингтоном.
Ключовим тригером стала інтерв’ю Трампа Politico, де той фактично звинуватив Київ у використанні війни як приводу для відтермінування голосування. Така риторика поставила під сумнів демократія в Україні в очах частини американської аудиторії та підсилила наративи Кремля про «нелегітимну владу».
Зеленський відповів асиметрично: не оборонною, а атакувальною дипломатією. Він заявив, що особисто «готовий до виборів» і попросив США «відкрито» допомогти із захистом процесу. Таким чином, президент перевів дискусію з площини звинувачень у площину конкретних умов, які повинен виконати Захід.
У центрі нової позиції — безпекові гарантії. Зеленський прямо говорить, що головне питання не в його політичній волі, а в тому, «як це зробити під час атак і ракетного вогню». Якщо Вашингтон і ЄС хочуть виборів, вони мають взяти на себе частину відповідальності за їхню фізичну безпеку.
Паралельно президент доручив своїй фракції готувати пропозиції щодо зміни виборче законодавство. Нині воєнний стан і чинні норми забороняють проведення будь-яких загальнонаціональних виборів. Без спеціальних змін ані президентські, ані потенційні парламентські вибори юридично неможливі.
У цьому контексті Зеленський вперше визнає, що готовий піти на корекцію правових рамок. Ідеться не лише про зміну закону про вибори, а й про створення тимчасових процедур для голосування військових, внутрішньо переміщених осіб та мільйонів українські біженці, розсіяних по Європі.
Заява прозвучала на фоні розробки 20-пунктного мирний план, який Київ готує для обговорення з союзниками. Паралельно формується окремий документ про міжнародна підтримка й довгострокову безпеку — між Україною та США, а також Україною та Європою. Вибори стають вбудованим елементом цієї архітектури.
Парадокс ситуації в тому, що одночасно виборів вимагають і Трамп, і Володимир Путін. Кремль роками намагається виставити Зеленського «нелегітимним», попри те що сам Путін багаторазово «переобирався» через керовані, несправедливі голосування. Тут і проявляється ключова лінія російська пропаганда.
Київ і західні столиці нагадують: сам факт відтермінування виборів під час великої війни не робить країну авторитарною. Історично чимало держав переносили голосування в умовах вторгнення чи надзвичайного стану, зберігаючи при цьому довіру до інститутів та легітимність влади.
Зеленський грає тонку гру. З одного боку, він демонструє готовність підтвердити мандат через демократія в Україні, не чекаючи завершення війни. З іншого — ставить чіткі умови: без західних гарантій та ресурсів будь-які вибори перетворяться на мішень для ракет і на сценарій хаосу, вигідний Москві.
Практичні виклики залишаються колосальними. Під ударами критичної інфраструктури гарантовано забезпечити роботу виборчих дільниць, зв’язок і підрахунок голосів надзвичайно складно. Не менш ризикованим виглядає питання кібербезпеки, де російська пропаганда і хакерські атаки можуть спричинити масштабні маніпуляції.
Окремий блок — участь армії. Тисячі військових на фронті юридично мають право голосу, але фактично їхній доступ до виборчих процедур обмежений. Будь-який дизайн воєнних виборів повинен гарантувати, що саме ці люди, які тримають оборону, не стануть «невидимими» для системи.
Ще одна дилема стосується окупованих територій. Миліони громадян лишаються під російським контролем, і залучити їх до процесу неможливо. Питання, чи буде повною легітимність влади, обраної без цих голосів, стане предметом жорстких дискусій як усередині України, так і в середовищі аналітиків Заходу.
У відповідь Київ аргументує: головним критерієм має бути не математична досконалість виборчих списків, а максимально чесна процедура в тих умовах, які дозволяє війна з Росією. Жодна держава не може забезпечити ідеальну модель в умовах щоденних обстрілів, але це не привід відмовлятися від принципу періодичної зміни влади.
Зовнішньополітичний вимір не менш важливий. Для Трампа питання виборів — це водночас внутрішньоамериканський аргумент у дискусії про те, чи варто надалі фінансувати оборону України. Демонструючи нібито «дефіцит демократії», критики намагаються знизити підтримку в Конгресі.
Звідси і стратегія Зеленського: використати готовність до президентські вибори як інструмент тиску на Вашингтон. Якщо американський лідер хоче голосування — він має або надати чіткі безпекові гарантії, або визнати, що вимога виборів без таких гарантій суперечить стандартам самої західної демократії.
Європейський контекст виглядає складнішим. Для ЄС і НАТО важливо, щоб Україна залишалася історією успішного опору й демократичного виживання. Одночасно європейські столиці розуміють: провал «воєнних виборів», спотворених ударами та хаосом, стане подарунком для популістів у самій Європі.
У перспективі наступних місяців дискусія про вибори стане частиною ширшого пакета — мирний план, післявоєнна відбудова, нові домовленості щодо зброї та санкцій. Голосування, якщо воно відбудеться, буде сприйматися не лише як внутрішня процедура, а як тест готовності Заходу до довгострокової міжнародна підтримка України.
Для українського суспільства головне питання звучить простіше: чи стануть вибори кроком до зміцнення держави, чи навпаки створять вікно вразливості, яким скористається Кремль. Від відповідей на запити військових, біженців та громади, яка живе під обстрілами, залежатиме реальна легітимність влади після голосування.
Якщо Києву вдасться поєднати оновлене виборче законодавство, підтримку союзників і мінімальні стандарти безпеки, вибори в Україні під час війни можуть стати прецедентом міцної демократії навіть під ударами. Якщо ні — вони перетворяться на ще один фронт, де російська пропаганда спробує довести, що демократія нібито не працює.
У будь-якому разі заявлений Зеленським курс уже змінює логіку переговорів із Заходом. Відтепер розмова про демократія в Україні більше не обмежується звинуваченнями чи виправданнями. Вона переходить у площину конкретних дій, за які відповідальність нестимуть не лише українська влада, а й її партнери по коаліції.
