Війна між Україною та Росією дедалі більше виходить за межі традиційного протистояння на полі бою. Під ударом опиняються не лише військові об'єкти, а й енергетика, логістика, промисловість, порти та інші елементи економіки. The Kyiv Independent називає цей процес наближенням до моделі «тотальної війни» — конфлікту, у якому держава використовує практично всі доступні ресурси для виснаження противника.
Поняття «тотальної війни» до цього часу нечасто застосовували саме до російсько-українського протистояння. Однак масштаби та характер ударів поступово змінюють цю оцінку. За словами колишнього генерал-майора австралійської армії Міка Раяна, така війна передбачає максимальну мобілізацію національної сили, коли військові, економічні та інші ресурси держави працюють на досягнення воєнної мети.
Війна переходить далеко за межі фронту
У класичному розумінні війна передбачає боротьбу армій за територію та знищення військових можливостей противника. Але у випадку тотальної війни межа між військовою та економічною цілями поступово стирається.
Росія почала систематично бити по українській енергетиці та критичній інфраструктурі ще у 2022 році. Паралельно Москва намагалася обмежити морську торгівлю та створити додатковий тиск на економіку України.
У 2026 році Україна отримала більше можливостей завдавати ударів по російському тилу. Цілями стали нафтопереробні підприємства, логістичні об'єкти, а також великі складські комплекси. Серед найбільш помітних прикладів — удари по інфраструктурі Wildberries, які суттєво вплинули на роботу великих логістичних центрів.
Москва у відповідь посилила тиск на українську економіку. Все частіше під атаками опиняються склади, логістичні об'єкти цивільних компаній та портова інфраструктура Одеської області.
У такій ситуації економіка фактично стає ще одним фронтом.
Логіка проста: виснажити противника швидше
Аналітик Микола Бєлєсков пояснює, що стратегічна логіка обох сторін багато в чому зводиться до одного завдання — завдати противнику таких втрат, які він не зможе швидко компенсувати.
Це своєрідна гонка на виснаження. Хто першим втратить здатність підтримувати необхідний рівень військових витрат, виробництва, постачання та мобілізації, той опиниться у значно слабшій позиції.
Однак експерт звертає увагу на принципову різницю між підходами Києва та Москви. За його оцінкою, Росія робить непропорційно велику ставку на руйнування інфраструктури, яка забезпечує нормальне функціонування українського суспільства.
Саме тому удари по енергетиці, портах, промислових підприємствах та логістиці мають значення далеко за межами конкретного об'єкта. Їхня мета — створити накопичувальний ефект, коли кожна нова атака погіршує здатність економіки працювати у звичайному режимі.
Київ також змінює правила гри
Українські удари по російському тилу демонструють, що географія війни більше не обмежується лінією фронту. Атаки по нафтопереробній галузі та логістичних центрах створюють для Росії необхідність витрачати додаткові ресурси на захист об'єктів, ремонт пошкоджених підприємств і відновлення ланцюгів постачання.
Показовою стала ситуація з Wildberries. За оцінкою ISW, українські удари вивели з ладу значну частину найбільших логістичних хабів компанії. Йдеться про величезні площі складських приміщень, втрата яких створює проблеми не лише для окремого бізнесу, а й для ширшої логістичної системи.
При цьому особливістю таких ударів є їхній економічний ефект. Навіть якщо конкретний об'єкт не має безпосереднього зв'язку з бойовими діями, його знищення або тривалий простій можуть позначатися на торгівлі, податкових надходженнях, зайнятості та витратах держави.
Найбільша проблема України — людський ресурс
Окремим і надзвичайно важливим фактором залишається мобілізація. Росія поки значною мірою робить ставку на добровільний набір, використовуючи високі виплати та різноманітні бонуси для залучення нових військових.
Проте експерти вказують, що темпи набору поступово наближаються до рівня втрат. Це породжує припущення про можливість нової хвилі мобілізації після вересневих виборів до Держдуми.
Для Кремля такий крок був би серйозним політичним рішенням. Водночас він міг би дозволити Росії підтримувати наступальні операції значно довше, якщо держава буде готова нести відповідні фінансові та соціальні витрати.
Україна перебуває у складнішій демографічній ситуації. Людський ресурс країни значно менший, а тому затяжне протистояння на виснаження створює для Києва особливо гостру проблему.
Війна, де рахують не лише ракети
Саме тому нинішній етап війни дедалі більше нагадує боротьбу не тільки армій, а цілих державних систем. Важливими стають запаси озброєння, виробничі можливості, енергетика, транспорт, фінанси, людський ресурс і здатність суспільства витримувати багаторічне навантаження.
Росія досі спирається на значно більші ресурси та масштаб, але темпи її просування, за оцінками експертів, знизилися. Попередня ставка на перевагу в живій силі та матеріальних можливостях вже не дає такого результату, як раніше.
Для України головним викликом залишається інше: вистояти у війні, де час і ресурси мають не менше значення, ніж успіхи безпосередньо на фронті.
Якщо Москва вирішить і надалі нарощувати мобілізаційний потенціал та удари по економічній інфраструктурі, протистояння може стати ще більш виснажливим. У такій ситуації перемогу визначатиме не лише кількість зброї, а здатність держави зберігати економіку, суспільство та армію функціональними протягом тривалого часу.
І саме це робить поняття «тотальної війни» не просто гучним визначенням. Воно описує реальність, у якій фронт поступово охоплює всю країну, а економічна витривалість стає такою ж важливою, як і військова сила.
