Війна в Україні продемонструвала, що навіть найбільший у світі ядерний арсенал не гарантує автоматичної військової переваги та має суттєві обмеження у реальному конфлікті.
Таку думку висловив старший науковий співробітник Центру міжнародної безпеки та стратегії Університету Цінхуа Чжоу Бо у своїй авторській колонці для South China Morning Post.
Аналітик звернув увагу, що попри численні удари України по військових і стратегічних об’єктах на території Росії, Москва досі не застосувала тактичну ядерну зброю, хоча протягом останніх років неодноразово робила відповідні погрози.
На його думку, це свідчить про те, що ядерна зброя має значно меншу практичну цінність на полі бою, ніж це часто намагаються продемонструвати політичні заяви.
Чому Росія не використовує ядерний сценарій
Чжоу Бо зазначає, що використання тактичної ядерної зброї не гарантувало б Росії перемоги чи швидкого завершення війни.
За його словами, історичний досвід показує: наявність ядерного арсеналу не дає державі автоматичної переваги у війнах проти країн, які не мають такої зброї.
Аналітик звернув увагу на ситуацію в Україні, де бойові дії залишаються переважно звичайним військовим конфліктом, незважаючи на постійний фактор ядерної загрози.
Однією з причин, чому Кремль утримується від такого кроку, він називає ризик масштабних наслідків для самої Росії.
Зокрема, застосування ядерної зброї на території України могло б призвести до радіоактивного забруднення, яке потенційно поширилося б і на російські регіони.
Крім того, Москва офіційно заявляла про включення до складу Росії кількох українських областей, тому використання ядерного удару на цих територіях створило б для Кремля додаткову політичну суперечність.
"Ядерний вибух, навіть тактичний, залишається ядерним вибухом", — наголосив Чжоу Бо.
Наслідки для Росії могли б бути масштабними
Китайський дослідник вважає, що застосування ядерної зброї спричинило б серйозні міжнародні наслідки для Москви.
Серед можливих ризиків він називає:
посилення санкційного тиску з боку Заходу;
погіршення відносин із країнами Глобального Півдня;
втрату підтримки важливих партнерів;
ускладнення відносин із Китаєм, Індією та Бразилією.
За словами аналітика, ці країни, попри різні політичні позиції, загалом виступають проти використання ядерної зброї у війнах.
Саме тому для Кремля застосування такого озброєння могло б стати не інструментом посилення позицій, а серйозним стратегічним прорахунком.
Яку роль насправді відіграє ядерний арсенал РФ
На думку Чжоу Бо, головна функція російської ядерної зброї полягає не у веденні бойових дій, а у стратегічному стримуванні.
Він зазначає, що саме наявність ядерного потенціалу Росії стала одним із факторів, які не дозволили НАТО безпосередньо вступити у війну.
Однак у межах самої війни проти України ядерний арсенал не забезпечив Росії вирішальної переваги.
Фактично він залишається політичним інструментом залякування та стримування, а не засобом отримання перемоги на полі бою.
Україна діє в умовах ядерного ризику
Аналітик також зазначив, що Україна, завдаючи ударів по російських військових об’єктах, водночас намагається не переходити умовну межу, яка могла б створити ризик неконтрольованої ескалації.
За його оцінкою, Київ проводить політику, спрямовану на послаблення військового потенціалу Росії, але водночас враховує можливі наслідки різкого загострення.
Це створює складний баланс між необхідністю завдавати ударів по противнику та уникненням сценаріїв, які могли б призвести до глобальної кризи.
Війна може перейти у затяжну фазу
Чжоу Бо вважає, що війна в Україні залишається конфліктом, який перебуває під постійною тінню ядерної загрози.
На його думку, без досягнення політичного врегулювання бойові дії можуть перетворитися на довготривале протистояння.
"Війна в Україні — це звичайний конфлікт, затінений постійною ядерною загрозою. Вона може стати ще однією «вічною війною», оскільки довгострокове, всеохоплююче врегулювання залишається недосяжним", — зазначив дослідник.
Стратегія виснаження змінює характер війни
Раніше повідомлялося, що Україна зробила ставку на стратегію виснаження російського військового потенціалу.
Йдеться про удари по військовій інфраструктурі, підприємствах оборонної промисловості та енергетичних об’єктах, які забезпечують фінансування війни.
Такі дії спрямовані на зниження здатності Росії підтримувати тривалі бойові операції.
За оцінками експертів, у сучасних затяжних конфліктах вирішальним фактором часто стає не лише кількість озброєння чи військових, а економічна витривалість, технологічна перевага та здатність сторін підтримувати темп протистояння протягом тривалого часу.
