Володимир Зеленський і Дональд Трамп провели телефонну розмову напередодні саміту G7 у французькому Евіан-ле-Бені. Для Києва це був не лише дипломатичний контакт із Вашингтоном, а спроба закріпити українську тему в порядку денному зустрічі, яку вже затіняють інші глобальні кризи.
Зеленський привітав Трампа з 80-річчям і подякував США за допомогу, надану Україні від початку повномасштабної війни. У центрі розмови були мирні зусилля, ситуація на фронті та позиції партнерів перед зустріччю лідерів найбільших західних економік. Український президент наголосив, що має ідеї, які можуть наблизити мир.
Київ входить у цей дипломатичний тиждень із подвійним завданням. З одного боку, Україна прагне показати, що не відкидає переговорів і готова до чесної розмови про припинення війни. З іншого — вона намагається не допустити миру, побудованого на російському диктаті, територіальних поступках і втомі Заходу.
За оцінкою Дейком, саме ця межа стане головною політичною лінією найближчих днів. Україна не може дозволити, щоб слово «мир» стало евфемізмом для паузи, яку Росія використає для перегрупування. Але Київ також не може ігнорувати запит партнерів на дипломатичну траєкторію, особливо коли США намагаються одночасно управляти кількома кризами.
У розмові з Трампом Зеленський окремо підкреслив важливість американської підтримки українського прагнення до «гідного миру». Ця формула є ключовою. Вона відрізняє припинення вогню як політичну декорацію від угоди, яка має забезпечити Україні безпеку, право на суверенний вибір і захист від нового російського наступу.
G7 у Франції стає для Зеленського майданчиком, де потрібно не просто просити зброю чи гроші. Потрібно переконати партнерів, що українська позиція на переговорах посилюється не риторикою, а здатністю тримати фронт, бити по російській воєнній машині й водночас залишатися відкритою до дипломатії.
Трамп у цій конфігурації є центральною фігурою. Його адміністрація намагається говорити про завершення війни, але американська увага значною мірою зміщена на Іран і Близький Схід. Для України це небезпечна конкуренція криз: у Вашингтоні політичний ресурс, час і стратегічна концентрація не є безмежними.
Саме тому Зеленський прагне зафіксувати особистий контакт із президентом США перед самітом. У вечірньому зверненні він заявив, що сторони домовилися про зустріч під час подій у Евіан-ле-Бені. Якщо вона відбудеться, Київ отримає шанс напряму пояснити, чому мирний процес без сильного військового тилу перетвориться на пастку.
Питання Patriot у цьому контексті не є окремою темою оборонних поставок. Воно стало частиною переговорної сили України. Зеленський уже звертався до Трампа й Конгресу США з проханням збільшити постачання систем і перехоплювачів, які залишаються найефективнішим захистом від російських балістичних ракет.
Це важливо для будь-яких переговорів. Країна, міста якої щотижня перебувають під загрозою балістичних ударів, не може вести діалог із позиції спокою. Дефіцит протиракетної оборони прямо впливає на політичну стійкість, моральне відчуття безпеки й здатність України витримувати довгу дипломатичну гру.
Росія, своєю чергою, не демонструє готовності до компромісу, який Київ міг би прийняти. Володимир Путін наполягає на територіальних поступках України й заявляє, що не бачить потреби в зустрічі із Зеленським. Це залишає простір для переговорів украй вузьким: Москва хоче, щоб дипломатія зафіксувала наслідки агресії, тоді як Київ домагається припинення війни без легалізації захоплення.
На початку червня Зеленський звернувся до Путіна з відкритою пропозицією особистої зустрічі для пошуку шляху до припинення вогню. Лідери Великої Британії, Франції та Німеччини підтримали ідею прямого діалогу за участі США та Європи. Це означає, що Київ намагається не лише відповідати на ініціативи інших, а й сам формувати дипломатичний порядок денний.
Проблема в тому, що дипломатичне вікно не існує окремо від поля бою. Зеленський останніми тижнями говорить про зміну динаміки на користь України. Для нього це аргумент: переговори мають починатися тоді, коли Росія не може нав’язати свою волю силою, а не тоді, коли Україну змушують торгуватися під тиском ракетних ударів.
Для європейців ця логіка зрозуміла, але не проста. Вони підтримують Україну, водночас готуючись до довгої розмови з Вашингтоном про розподіл тягаря. Саміт G7 має показати, чи здатні союзники зберегти спільну позицію: мир потрібен, але не ціною руйнування принципу, що кордони не змінюються силою.
Зустріч у Франції відбувається в момент, коли західна єдність знову проходить перевірку. Іранська криза, економічні ризики, суперечки навколо оборонних витрат і внутрішня політика країн G7 можуть відсунути Україну з першої лінії уваги. Для Кремля така розпорошеність є шансом. Для Києва — загрозою, яку треба нейтралізувати дипломатично.
Українська стратегія зараз складається з трьох елементів. Перший — показати готовність до переговорів, щоб не дозволити Москві монополізувати слово «мир». Другий — домагатися зброї, без якої переговори втратять вагу. Третій — утримати США і Європу в одному політичному контурі, не допустивши розділення українського питання між різними столицями.
Розмова Зеленського з Трампом саме тому важлива не формальними деталями, а моментом, у який вона відбулася. Перед G7 Київ намагається зайти в залу переговорів не як прохач, а як держава, що має власну формулу завершення війни: сила на фронті, захист неба, санкційний тиск на Росію і дипломатія, яка не винагороджує агресора.
Попереду не швидка мирна угода, а боротьба за умови, на яких її взагалі можна буде обговорювати. Україна хоче миру, але не капітуляційного. США хочуть результату, але мають вирішити, чи готові забезпечити його ресурсами. Європа хоче брати участь, але повинна довести, що її роль не обмежується заявами.
Саме в цьому полягає сенс розмови Зеленського і Трампа. Вона не завершила війну й не відкрила негайного прориву. Але вона зафіксувала головне: український мирний порядок денний залежить не лише від готовності говорити з Росією, а й від здатності союзників дати Україні достатньо сили, щоб ця розмова не стала диктатом сильнішого.
