Після переговорів у Берліні українська сторона заявила: рамка мирних пропозицій, які готуються разом зі США, може бути фіналізована “за лічені дні”. Далі американські емісари мають представити пакет у Москві, а вже наступними вихідними можливі нові зустрічі у США, якщо Кремль не зірве процес.
Зеленський описав проєкт як “не ідеальний”, але “дуже робочий”. Це важлива формула: вона означає, що Київ погоджується рухатися в логіці реальної дипломатії, але без ілюзій. Водночас президент прямо визнав: ключові теми, насамперед окуповані території, все ще не розв’язані.
Американсько-європейський трек виглядає так, ніби набирає швидкість. Зі слів американських посадовців, Україна та Європа вже погодилися приблизно з 90% пунктів американського плану. Дональд Трамп додає політичного тиску, заявляючи, що “ближче до миру ще не були”.
Для Києва центральний параметр — не “паперовий мир”, а гарантії, які унеможливлять нову війну. Зеленський заявив, що після берлінських розмов Україна “дуже близька” до домовленості про сильні гарантії безпеки. У запропонованій моделі опора — на збереження боєздатної української армії за підтримки Заходу.
За контуром безпеки вимальовується розподіл ролей. Європейці, за словами західного чиновника, мають очолити багатонаціональну і “багатодоменну” силу, яка посилюватиме українські війська та забезпечуватиме захист з суші, моря й повітря. США — вести механізм моніторингу, верифікації й контролю виконання припинення вогню з міжнародною участю.
Однак саме цей компонент може стати червоною ганчіркою для Кремля. Росія послідовно боїться будь-яких схем, які фіксують довгострокову західну присутність або автоматичну відповідь у разі нової атаки. Тому просування по гарантіях у Києва й партнерів майже автоматично зменшує шанси на легке “так” з боку Путіна.
Позиція Москви вже озвучена максимально жорстко. Дмитро Пєсков повторив, що Росії потрібна “всеосяжна мирна угода”, а не тимчасове перемир’я. Кремль прямо говорить: трюк із паузою, яка дасть Україні “перепочинок”, їх не влаштує, бо вони хочуть закріпити свої цілі та інтереси.
Найбільший ризик — території. Зеленський вкотре підкреслив, що Київ не визнає російський контроль над жодною частиною Донбасу. Він допускає технічні формули, але не політичну капітуляцію. Саме тут розходяться логіки: Вашингтон шукає компромісну конструкцію, Кремль прагне легалізувати захоплене, а Україна боїться прецеденту винагороди за агресію.
Президент України Володимир Зеленський, праворуч, відвідує засідання парламенту в Гаазі, Нідерланди, у вівторок, 16 грудня 2025 року — Робін ван Лонкхейсен
Американці, за словами Зеленського, пропонують компроміс у вигляді “вільної економічної зони” на Донбасі. Український президент одразу поставив запобіжник: вільна зона не означає контроль РФ. Це спроба залишити економічний механізм, не визнаючи суверенітет окупанта, але її життєздатність залежить від того, чи можна реально примусити Росію виконувати правила.
Російський максимум добре відомий: визнання за РФ Криму та територій, які вона захопила у чотирьох регіонах, плюс — бажано — контроль над усіма межами цих областей. Ця позиція робить “швидку угоду” майже неможливою без примусу, бо вона фактично вимагає від України віддати те, що армія РФ ще не взяла.
Зеленський чітко сигналізує, що у разі відмови Путіна Київ розраховує на посилення тиску. Мова про жорсткіші санкції та додаткову військову допомогу, зокрема посилення ППО і далекобійні засоби. Це ставка на те, що Кремлю має бути дорожче сказати “ні”, ніж піти на реальні компроміси.
Окремо Зеленський наголосив на темі відповідальності Росії: за війну, вбивства та страждання. У переговорах це не просто моральна позиція, а інструмент: якщо агресор не платить і не відповідає, то він отримує стимул повторити сценарій у майбутньому.
Україна і США, за словами президента, готують до п’яти документів у межах майбутньої рамки, кілька з них — про безпеку. Такий пакетний підхід означає, що сторони намагаються не “втиснути все в одну угоду”, а розкласти на блоки: припинення вогню, контроль, гарантії, економіку, політичні параметри.
Зеленський назвав головним результатом берлінських контактів демонстрацію єдності США, Європи й України. Це критично, бо якщо Москва побачить розкол, вона тиснутиме на слабшу ланку. Якщо ж єдність реальна, Кремлю доведеться відповідати не “з Києвом”, а з широкою коаліцією.
Найближчі дні стануть моментом істини. Якщо емісари США принесуть пропозиції в Кремль, Путіну доведеться або приймати формулу, де Україна не обеззброєна і не відрізана від Заходу, або відкрито зірвати процес. У другому випадку наступним кроком логічно стане не “перемир’я”, а нова хвиля санкцій і військової підтримки України, бо іншого важеля для зміни російського розрахунку в партнерів просто немає.
