Президент Володимир Зеленський у суботу наказав максимально прискорити імпорт електроенергії та постачання додаткового енергообладнання. Рішення ухвалили після наради з урядовцями й військовими на тлі найважчої за війну зими для енергетики.
Кабмін уже оголосив енергетичний надзвичайний стан: пошкоджена ударами енергосистема України забезпечує близько 60% потреб. Ситуацію різко погіршує холодна погода, яка підвищує споживання й звужує резерви маневру для диспетчерів.
На практиці це означає планові відключення в більшості регіонів і глибші провали в години піку. Найскладніше — у столиці та навколо неї: тривалі блекаути й десятки будинків без опалення формують відчуття, що зима тестує не комфорт, а витривалість.
За попереднім аналізом Дейком, наказ Зеленського — це спроба зняти найнебезпечніший вузол: дефіцит потужності в моменті. Коли генерація фізично не наздоганяє попит, держава купує час на ремонти, підвозить обладнання й «дотягує» баланс імпортом.
Зеленський підкреслив, що «всі рішення вже є», тож збільшення імпорту має відбутися без зволікань. У перекладі з політичної мови це означає: бюрократичні паузи тепер коштують не рейтингу, а температури в квартирах і роботи критичної інфраструктури.
Ключова причина обвалу — російські удари по енергооб’єктах. Кампанія знищення підстанцій, генерації та мереж перетворила енергетику на лінію фронту, де атака «дрони і ракети» має простий ефект: менше світла — більше хаосу й витрат на відновлення.
Для Києва проблема має ще одну вимірювану грань: місту не вистачає електрики навіть для базових сервісів. Мер столиці говорив Reuters, що Київ отримує приблизно половину потрібного обсягу — і це пояснює, чому відключення тягнуться годинами, а опалення «падає» каскадом.
У таких умовах енергетична безпека набуває дуже конкретного сенсу: це не концепція для стратегій, а здатність тримати лікарні, водоканали, зв’язок і транспорт. Імпорт електроенергії стає «швидкою допомогою», але не лікує хворобу, якщо удари продовжуються.
Тому паралельно президентська команда підштовхує регіони до швидших рішень: де розгортати мобільні котельні, як під’єднувати генератори, як перерозподіляти навантаження між районами. Ці «непомітні» кроки часто рятують більше, ніж гучні заяви про стійкість.
Окремий блок — газ. Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко повідомила, що уряд і Нафтогаз обговорили додатковий імпорт газу цього року, не розкривши обсягів. Сам факт дискусії показує: держава готується до довгої зими й ризику нових ударів.
Минулого року Нафтогаз імпортував 5,7 млрд кубометрів газу за підтримки державного фінансування та партнерів. Це великий «амортизатор» для системи, де власний видобуток стає мішенню, а споживання — піковим через морози й потреби теплокомуненерго.
Важливо, що Україна була змушена відновити імпорт газу ще навесні 2025-го — після ударів по газовидобувних об’єктах. Тепер Нафтогаз повідомляє про шість атак лише за один тиждень, і це переводить газову тему з «економіки» в «оборону».
Публічно держава робить ставку на дві «швидкі» траєкторії: завезти електрику ззовні та завезти обладнання для аварійного ремонту. Але обидві траєкторії впираються в логістику, гроші й здатність мережі прийняти імпорт без додаткових пошкоджень.
Імпорт електроенергії — не магічна кнопка. Він залежить від доступних перетоків, узгоджених графіків і того, чи витримують підстанції. Коли мережеві вузли «підбиті», навіть куплена енергія може не дійти до споживача в потрібному обсязі.
Саме тому акцент на енергообладнанні критичний: трансформатори, комутація, кабель, мобільні підстанції — це «залізо», без якого баланс на папері не перетворюється на світло в під’їзді. У війні дефіцит таких компонентів стає так само стратегічним, як дефіцит ППО.
Нинішня енергетична криза також змінює соціальну поведінку. Бізнес переходить на скорочені зміни й генератори, родини планують день під графіки, школи та садки залежать від тепла. Поступово формується «економіка відключень», де витрати перекладаються на всіх.
Політичний ризик для влади — у довірі. Якщо громадяни бачать накази «прискорити імпорт», але відчувають, що відключення лише ростуть, виникає конфлікт очікувань. Тому наступні тижні стануть перевіркою: чи здатні рішення перетворитися на помітний результат.
Для партнерів України цей кейс теж показовий: підтримка енергетики — це не разова поставка генераторів, а довгий цикл фінансування, виробництва та ремонту під ударами. Кожна зима додає «зношення», і без системного захисту об’єктів відновлення перетворюється на біг по колу.
У короткій перспективі ставка Києва очевидна: утримати систему в робочому стані, дотягнути до потепління, зберегти тепло в містах і не допустити колапсу сервісів. У середній — зменшити вразливість: розосередити генерацію, наростити резерви й посилити ППО навколо енерговузлів.
Наказ Зеленського прискорити імпорт — це відповідь на арифметику, де 60% покриття потреб означає постійний дефіцит. Але справжня відповідь на кризу — не лише закупівля струму, а припинення руйнування. Поки тривають російські удари, кожен мегават імпорту — це тимчасовий міст, а не новий берег.
