Станом на 25 березня 2026 року американське Центральне командування публічно показує війну в Ірані через супутникові кадри “до” і “після”: об’єкти, які воно пов’язує з виробництвом дронів, зруйновані ударами в межах Operation Epic Fury. Але навіть ефектна картинка ще не означає, що дрони Shahed перестануть злітати завтра.
Проблема ширша за один цех і навіть за одну промислову зону. Конфлікт, який, за AP, почався 28 лютого 2026 року після ударів США та Ізраїлю по Ірану, швидко перетворив Ормузьку протоку на головний нерв глобальної економіки. Іран фактично перекрив рух у вузькому морському коридорі, через який проходить близько п’ятої частини світових поставок нафти.
Саме тому дешеві дрони стали для Тегерана не допоміжною, а центральною зброєю тиску. Аналітики CSIS пишуть, що в перший тиждень кампанії безпілотники виконували не лише ударну, а й економічну та психологічну функцію: змушували супротивника витрачати дорогі ракети, розпорошувати ППО і тримати під загрозою цивільну інфраструктуру в Перській затоці.
За попереднім аналізом Дейком, ключова слабкість коаліції не в точності ударів, а в самій логіці протидії. Якщо ударні безпілотники збираються з доступних компонентів, а постачання розподілене між посередниками, то руйнування окремого підприємства б’є по темпу, але не ламає всю систему. Це війна мереж проти великих об’єктів.
Іранський військово-промисловий комплекс будував цю модель не один рік. Ще 2022-го ЄС окремо описував Shahed Aviation Industries як структуру, відповідальну за дизайн і розробку сімейства Shahed, а Мінфін США згодом уточнив, що SAIRC виробляє саме Shahed-136, який Іран постачав Росії для війни проти України. Санкції зафіксували проблему, але не закрили її.
Наслідки атаки з використанням безпілотників іранського виробництва поблизу Києва у 2023 році — Летиція Ванкон
У цьому й полягає логіка асиметричної війни. Дрон не мусить бути технологічно досконалим, якщо він дешевий, численний і запускається хвилями. За оцінкою CSIS, безпілотники стали “кістяком” іранської кампанії саме тому, що дозволяють нав’язувати противнику невигідний курс бою: захисник витрачає більше грошей і більше ресурсу, ніж нападник.
Показовий епізод — Об’єднані Арабські Емірати. CSIS підрахував, що лише в проміжку 1–8 березня ОАЕ зафіксували 1 422 дрони і 246 ракет. Навіть якщо частина таких даних надходить із відкритих джерел і може уточнюватися, сама пропорція вже демонструє головне: маса дешевих платформ створює постійний тиск на країни Затоки без потреби у великій кількості дорогих ракет.
Найболючіше тут питання економіки перехоплення. CSIS нагадує: ракета Patriot коштує близько 4 мільйонів доларів за пуск, тоді як українські перехоплювачі дронів обходяться приблизно у 2–4 тисячі доларів. Коли протиповітряна оборона відповідає на дешеву ціль преміальною ракетою, нападник фактично диктує фінансові умови бою.
Цей перекіс небезпечний не тільки для бюджету. Він виснажує запаси, навантажує екіпажі, змушує піднімати у повітря винищувачі для цілей, які летять повільно і низько, а інколи просто тягне оборону в постійний режим тривоги. Для енергетичної безпеки регіону цього вже досить: нафтотермінал, порт, аеропорт чи насосна станція не мають ставати руїною, аби нафтовий ринок зреагував стрибком цін.
Тому удари по іранських майданчиках важливі, але не вирішальні. Такі атаки можуть знищити верстати, корпуси, склади або двигуни, однак не прибирають головного — розосередженого ланцюга постачання. Американський Мінфін прямо описував, як пов’язані з іранською програмою структури через мережу компаній закуповували західні та американські вироби з подвійним призначенням, від авіаційних деталей до електроніки.
Безпілотники Shahed іранського виробництва, продемонстровані під час військового параду в Тегерані у 2024 році — Араш Хамуші
Україна, яка пережила роки масованих атак Shahed, підказує іншу відповідь. Володимир Зеленський заявив, що понад десять країн уже звернулися до Києва по допомогу в захисті від іранських безпілотників, а українська сторона має найбільший у світі досвід системної протидії цій загрозі — від радарної інтеграції до бойового застосування дешевих засобів перехоплення.
AP уточнює масштаб цього трансферу досвіду: 228 українських фахівців уже працюють у регіоні, а підрозділи та спеціалісти діють в ОАЕ, Саудівській Аравії, Катарі, Кувейті та Йорданії. Це важливий сигнал: центр знань про боротьбу з дронами Shahed тепер частково перемістився з теоретичних штабів на український фронтовий досвід.
Звідси випливає і практичний висновок. Щоб зменшити загрозу для Ормузької протоки, недостатньо знищувати заводи. Потрібна багатошарова модель: дешеві перехоплювачі, мобільні вогневі групи, електронна боротьба, програмне зведення сенсорів і окремі контури для захисту критичної інфраструктури. Саме такий підхід, а не лише дорогі системи ППО, CSIS вважає придатним до війни виснаження.
Окремий ризик — російсько-іранська співпраця. Газета Дейком із посиланням на заяви Зеленського передавав, що Іран уже використовує і російські Shahed, а CSIS звернув увагу на ознаки застосування в кампанії апарата Geran-2, виробленого не в Ірані, а на російських потужностях. Повної незалежної верифікації кожного такого епізоду немає, але сама тенденція виглядає тривожною.
Якщо ця зв’язка поглибиться, то удари по іранській території взагалі перестануть бути самодостатнім інструментом. Тоді проблема виробництва переміститься у дві юрисдикції, а можливо й у ширшу сіру мережу постачальників. У такому сценарії війна в Ірані стане лише однією сценою ширшого технологічного конфлікту, де “завод” — це вже не адреса, а розподілена функція.
Дрон-перехоплювач P1-Sun FPV злітає під час випробувального польоту на полігоні в умовах російської агресії проти України, в невідомому місці, Україна, 6 березня 2026 року — Валентин Огіренко
Для Заходу це означає зміну пріоритетів. Успішною буде не та кампанія, яка найшвидше покаже ще одну ефектну супутникову фотографію зруйнованого ангару, а та, що розірве фінансові канали, постачання двигунів, навігації, мікроелектроніки, сервісних модулів і логістику запусків. Іншими словами, бити треба не лише по цеху, а й по архітектурі відтворення.
Не менш важливо й те, що нафтовий ринок реагує на сам ризик, а не лише на підтверджене руйнування. AP наголошує: атаки на судна майже зупинили танкерний рух, а сам коридор через Ормуз обслуговує близько 20% світових поставок нафти. Отже, навіть обмежена здатність Ірану запускати нові хвилі безпілотників уже працює як інструмент глобального цінового шантажу.
Ще одна незручна правда полягає в темпі. Навіть коли інтенсивність ударів падає, це не обов’язково означає критичне виснаження запасів. Часто це ознака переходу до економнішого режиму застосування, перегрупування або переналаштування маршрутів і цілей. За умов, коли один апарат відносно дешевий, Тегеран може дозволити собі довгу гру на виснаження.
Саме тому питання “чи можна зупинити виробництво?” поставлене не зовсім правильно. Правильніше питати, чи можна зробити так, щоб виробництво перестало давати стратегічний ефект. А це вже залежить не тільки від бомбардувань, а від темпу відновлення, доступу до комплектувальних, якості ППО, готовності партнерів обмінюватися даними і швидкості адаптації захисту.
Пошкодження після атаки іранського безпілотника цього місяця в Манамі, Бахрейн — Агентство Франс-Прес — Getty Images
У цьому сенсі іранські Shahed сьогодні — не просто зброя. Це тест для всіх, хто досі мислить категоріями “дорога батарея проти дешевої цілі”. Якщо відповідь оборони лишиться старою, то навіть зруйновані виробничі майданчики не відкриють Ормузьку протоку надовго. Вони лише дадуть коротку паузу перед наступною хвилею.
І головне: частина оперативних оцінок у цій війні надходить від урядів, військових штабів та відкритих аналітичних платформ, а тому ще уточнюватиметься. Але вже зараз факт очевидний: дешеві дрони, а не дефіцитні ракети, стали диким козирем Тегерана. Поки коаліція не навчиться збивати їх так само дешево, Іран зберігатиме простір для маневру.
