Ізраїль у середу продовжив удари по території Лівану, не залишаючи ознак деескалації навіть на тлі перших дипломатичних рухів довкола війни США та Ізраїлю проти Ірану. Для Бейрута це означає, що ліванський фронт дедалі більше живе за власною логікою ескалації.
Нічні атаки були спрямовані, зокрема, на південні околиці Бейрута — райони Дахії, де «Хезболла» зберігає домінантний політичний і військовий вплив. Паралельно ізраїльська армія випустила нові попередження про евакуацію для населених пунктів півдня, посилюючи тиск на виснажене населення.
Ці удари лягають на тло вже глибокої гуманітарної кризи. За останні тижні в Лівані загинули майже 1,100 людей, а понад мільйон жителів були змушені залишити домівки. Найбільший тягар припадає на шиїтські громади, які становлять ядро соціальної бази підтримки «Хезболли».
За попереднім аналізом Дейком, нинішня фаза конфлікту в Лівані дедалі менше нагадує прикордонний обмін ударами і дедалі більше — спробу Ізраїлю системно змінити військово-політичний баланс уздовж усього південного кордону та в передмістях Бейрута.
Ключовим сигналом середи стала риторика лідера «Хезболли» Наїма Касема. Він окреслив вибір для угруповання як дилему між «капітуляцією» та «неминучим протистоянням і опором». Це формулювання важливе не як пропагандистський жест, а як маркер стратегічного настрою на довгу війну.
Фактично «Хезболла» дає зрозуміти, що не розглядає швидкого згортання бойових дій навіть за умов колосального тиску. Ба більше, організація заявляє про продовження атак ракетами і безпілотниками по ізраїльських силах, які просуваються далі на північ ліванської території.
На цьому тлі показовою є і позиція Ізраїлю. Міністр оборони Ісраель Кац заявив про намір контролювати територію аж до річки Літані. Це одна з найвиразніших заяв про можливу масштабну сухопутну операцію, а в перспективі — і про тривалу військову присутність на частині ліванської землі.
Саме ця згадка про Літані має особливу вагу. Йдеться не лише про військову лінію просування, а про символічний рубіж, який роками фігурував у дискусіях про безпеку Ізраїлю та роль міжнародних резолюцій щодо півдня Лівану. Тепер він знову стає практичним орієнтиром війни.
Поки у Вашингтоні та за посередництва Пакистану лише окреслюються можливі контакти з Іраном, у Лівані дипломатичний простір майже не відчувається. Навіть якщо навколо Тегерана справді відкривається вікно для переговорів, воно поки не трансформується у зменшення ізраїльських ударів по Лівану.
У цьому й полягає головна суперечність моменту. Конфлікт із Іраном і конфлікт у Лівані взаємопов’язані, але не тотожні. Для Ізраїлю удари по «Хезболлі» — не просто похідна від протистояння з Тегераном, а самостійна кампанія зі знищення військової та фінансової інфраструктури союзника Ірану.
Серед цілей середи була, зокрема, паливна компанія Al-Amana — мережа автозаправок у Лівані, яка перебуває під санкціями США через підозри у зв’язках із фінансовим апаратом «Хезболли». Такий вибір мішеней свідчить, що Ізраїль б’є не лише по бойових осередках, а й по економічній екосистемі руху.
Для ізраїльської сторони це спроба послабити ресурсну базу «Хезболли», позбавити її механізмів фінансування та впливу на повсякденне життя. Але для самого Лівану наслідки набагато складніші, адже ці структури часто були вбудовані у систему виживання тисяч родин в умовах хронічної економічної руїни.
Заправки Al-Amana у багатьох районах не лише асоціювалися з мережею, близькою до «Хезболли», а й реально виконували соціальну функцію. У різні періоди вони продавали пальне за субсидованими цінами, що робило їх критично важливими для бідніших громад, особливо на тлі паливної нестабільності в країні.
Тому нинішня ізраїльська стратегія створює подвійний ефект. Військово вона може послаблювати економічну інфраструктуру «Хезболли», але політично й гуманітарно здатна ще більше вдарити по цивільному середовищу, яке й без того живе на межі виснаження, втечі та втрати базових джерел забезпечення.
Ліван у цій війні знову виявляється не лише полем бою, а й країною з крихким внутрішнім балансом. Масове переміщення переважно шиїтського населення у регіони зі складною конфесійною мозаїкою створює додаткову напругу між громадами. Це ризик уже не тільки безпековий, а й внутрішньополітичний.
Що довше триває наступ Ізраїлю і що глибше він заходить у ліванську територію, то вищою стає ймовірність тривалого переформатування всього півдня країни. У такому сценарії війна Ізраїлю проти «Хезболли» перестає бути операцією стримування і переходить у фазу просторового контролю та виснаження.
Для «Хезболли» це, своєю чергою, означає потребу довести власному середовищу, що вона не втратила здатності до опору. Саме тому її публічна риторика така безкомпромісна. Угруповання не може дозволити собі виглядати стороною, яка погоджується на переговори під тиском авіаударів і наступу.
Це пояснює й відмову Наїма Касема від будь-яких переговорів доти, доки тривають ізраїльські бомбардування та наземна операція. У цьому питанні позиції сторін дзеркальні: Ізраїль не хоче зупиняти кампанію заради дипломатії, а «Хезболла» не хоче дипломатії під акомпанемент воєнного тиску.
Отже, простір для швидкого припинення вогню в Лівані нині мінімальний. Навіть якщо США просуватимуть мирні контакти з Іраном, це не гарантує автоматичного послаблення бойових дій на ліванському напрямку. Навпаки, Ізраїль може спробувати використати цей момент для досягнення максимуму військових цілей.
У ширшому сенсі конфлікт показує, що Близький Схід входить у фазу багаторівневої війни, де дипломатія, санкції, вторгнення, удари по тиловій інфраструктурі та гуманітарний тиск поєднуються в одному процесі. Ліван тут стає не периферією, а одним із головних вузлів регіональної нестабільності.
Найближчі дні покажуть, чи зможе міжнародний тиск бодай частково пригальмувати ізраїльську операцію та змусити сторони перейти до обмежених домовленостей. Але поки все вказує на інше: Ізраїль розширює кампанію, а «Хезболла» готує суспільство до затяжного, дорогого й небезпечного протистояння.
