Європа стрімко змінює ставлення до власної безпеки. Ще кілька років тому масштабна війна на континенті здавалася для багатьох політиків майже немислимим сценарієм. Тепер військові штаби дедалі частіше обговорюють не питання, чи може виникнути пряме протистояння між Росією та НАТО, а те, наскільки довго європейські держави здатні витримувати сучасну війну.
І саме тут, за оцінками європейських оборонних структур, виникає серйозна проблема.
Як пише британське видання The Guardian, військові планувальники побоюються, що у випадку тривалого конфлікту європейські країни можуть зіткнутися не стільки з нестачею окремих видів озброєння, скільки з фундаментальною проблемою — недостатньою готовністю суспільств і державних систем до багаторічної війни.
Йдеться про значно більше, ніж кількість танків, літаків чи ракет. Сучасна війна — це випробування економіки, промисловості, політичної стабільності, логістики, суспільної витримки та здатності держав роками підтримувати високий рівень оборонних витрат.
І саме в цьому Європа поки має чимало слабких місць.
Європа звикла до миру — і це стало проблемою
Одним із найбільш тривожних факторів є психологічна неготовність населення до довготривалого конфлікту.
Після завершення холодної війни значна частина європейських країн скорочувала військові витрати, зменшувала чисельність армій і поступово переводила оборонну промисловість на значно менші обсяги виробництва. Вважалося, що велика війна в Європі залишилася у минулому.
Це сформувало політичну реальність, у якій оборонний бюджет часто конкурував із соціальними програмами, медициною, освітою та іншими внутрішніми потребами.
Тепер ситуація змінилася. Європейським урядам необхідно переконувати виборців, що значно більші витрати на оборону стали необхідністю, а не політичною забаганкою.
Проблема полягає в тому, що збільшення військових бюджетів майже неминуче означає складні рішення щодо інших державних витрат.
Саме тому європейські дипломати й військові говорять про необхідність пояснити суспільству справжній масштаб загрози. Один із британських дипломатів, якого цитує The Guardian, фактично визнав, що протягом тривалого часу політики недостатньо серйозно пояснювали громадянам, до яких наслідків може призвести погіршення безпекової ситуації.
Це створює небезпечний розрив: військові вже думають категоріями великої війни, тоді як значна частина суспільства все ще живе логікою мирного часу.
Найслабше місце — не лише армія
Якщо конфлікт буде коротким, переваги європейських країн можуть бути величезними. Сукупна економічна потужність європейських держав, технологічний рівень, фінансові ресурси та доступ до сучасних систем озброєння створюють значний потенціал.
Але затяжна війна змінює правила.
Потрібні постійне виробництво боєприпасів, ремонт техніки, заміна втрат, великі запаси ракет, безпілотників, засобів протиповітряної оборони, систем радіоелектронної боротьби. Потрібні заводи, сировина, транспортна інфраструктура та підготовлені кадри.
І все це має працювати не місяцями, а роками.
Український досвід продемонстрував, наскільки швидко сучасна війна споживає ресурси. Те, що в мирний час здається величезним запасом озброєнь, у масштабному конфлікті може витрачатися надзвичайно швидко.
Особливо це стосується ракет і боєприпасів для систем ППО. Коли противник щодня використовує значну кількість ударних засобів, оборонна система змушена постійно поповнювати запаси.
Тому сама наявність високотехнологічної зброї ще не гарантує здатності вести довгу війну.
Політична нестабільність може виявитися не менш небезпечною за військову
Європейські стратеги побоюються ще одного сценарію: війна може стати випробуванням не тільки для армій, а й для політичної єдності континенту.
У низці європейських держав посилюються популістські та євроскептичні політичні сили. Частина з них виступає проти подальшої військової допомоги Україні або прагне скорочення зовнішньополітичних зобов'язань своїх країн.
Саме тому майбутні вибори в таких великих державах, як Франція, Італія та Польща, мають значення далеко за межами внутрішньої політики.
Будь-яка зміна політичного курсу однієї з ключових країн здатна вплинути на всю європейську систему безпеки.
Москва при цьому може навіть не потребувати прямого військового втручання, щоб послаблювати європейську єдність. Достатньо використовувати економічні труднощі, страх перед війною, міграційні проблеми, інформаційні кампанії та політичні суперечності.
Саме це і називають гібридною складовою протистояння.
У такій ситуації головним ресурсом стає не тільки зброя. Не менш важливою є здатність суспільства залишатися стійким і не дозволяти страху перетворюватися на політичний хаос.
Нова війна вже не схожа на ту, до якої готувалася Європа
Ще одна проблема полягає в тому, що характер сучасної війни радикально змінився.
Безпілотники стали одним із головних інструментів бойових дій. Вони використовуються для розвідки, коригування вогню, ураження техніки, атак на тилові об'єкти та перевантаження систем ППО.
Україна фактично стала полігоном, де щодня випробовуються нові підходи до ведення війни. Тактика змінюється буквально протягом тижнів, а іноді й днів.
Італійський міністр оборони Гвідо Крозетто закликає Європу уважніше вивчати український досвід. За наведеними у матеріалі оцінками, українська промисловість виробляє сотні тисяч безпілотників щомісяця, а плани на 2026 рік передбачають виробництво мільйонів таких систем.
Для європейських армій це принципово важливий сигнал.
Армія майбутнього — це вже не лише дорогі винищувачі, танки та кораблі. Це величезна кількість відносно дешевих безпілотних систем, високоточна зброя, супутникова розвідка, автоматизоване управління, засоби РЕБ і багаторівнева ППО.
Той, хто не здатен швидко виробляти та адаптувати такі системи, ризикує відстати від реалій поля бою.
П'ять держав хочуть змінити європейську оборону
На цьому тлі набуває особливого значення ідея поглиблення військової координації між Великою Британією, Францією, Німеччиною, Італією та Польщею.
Ці країни мають значний військовий, промисловий і фінансовий потенціал. Але проблема Європи частково полягає саме у фрагментації.
Кожна держава має власні системи озброєння, стандарти, процедури закупівель і промислові пріоритети. У мирний час це може здаватися просто бюрократичною незручністю. У масштабній війні така роз'єднаність може коштувати надто дорого.
Йдеться про спільні закупівлі систем протиповітряної та протиракетної оборони, далекобійного високоточного озброєння, а також космічних систем раннього попередження.
Особливо важливим є останній пункт. Супутникові можливості значною мірою визначають сучасну війну: від виявлення запусків ракет до розвідки та навігації.
Європа роками значною мірою покладалася на американські можливості. Тепер дедалі голосніше звучить питання: що станеться, якщо Вашингтон у певний момент не зможе або не захоче забезпечувати європейським союзникам такий самий рівень підтримки?
Питання США залишається ключовим
Саме тому європейські дискусії про стратегічну автономію стають дедалі гострішими.
Європейські країни хочуть отримати більше можливостей самостійно захищати континент, але водночас залишаються частиною НАТО, де американська військова потужність відіграє фундаментальну роль.
Один із дипломатів сформулював проблему досить жорстко: Вашингтон значно охочіше говорить про перерозподіл фінансового тягаря, ніж про перерозподіл реальної військової сили.
Для Європи це означає необхідність робити неприємний висновок: власна обороноздатність не може нескінченно будуватися на припущенні, що в критичний момент США закриють усі прогалини.
Європейцям доведеться або значно нарощувати власні спроможності, або миритися з тим, що стратегічна залежність від Сполучених Штатів збережеться.
Чи справді Росія сильніша за Європу?
Водночас твердження про нібито гарантовану перевагу Росії над усією Європою було б надмірним спрощенням.
Економічний та технологічний потенціал європейських держав величезний. Якщо країни Європи зможуть об'єднати ресурси, перебудувати оборонну промисловість, збільшити виробництво боєприпасів, розширити запаси озброєнь і створити ефективну систему координації, ситуація може виглядати зовсім інакше.
Проблема в іншому: на це потрібен час.
А саме часу в разі серйозної кризи може виявитися найменше.
Це і є головна тривога європейських військових планувальників. Не те, що Європа не має ресурсів для протистояння. А те, що вона може бути недостатньо підготовлена до швидкого переходу від мирної економіки до режиму тривалого військового напруження.
Україна вже показала, що сучасна війна не дає права на самозаспокоєння
Український досвід у цьому контексті має особливе значення.
Війна продемонструвала, що технологічна перевага може дуже швидко втрачати значення, якщо її не підтримують масштабне виробництво, адаптивність і здатність постійно змінювати тактику.
Так само не можна покладатися лише на кількість озброєння, яке вже знаходиться на складах.
Потрібна система, здатна постійно виробляти нову техніку та боєприпаси, відновлювати пошкоджене, навчати військових і миттєво впроваджувати нові технології.
Саме тому український досвід сьогодні цікавить європейських військових не лише з погляду конкретних бойових операцій. Йдеться про принципово нову модель війни — швидку, технологічну, виснажливу та надзвичайно вимогливу до промисловості.
Найнебезпечніший сценарій — коли Європа зрозуміє проблему запізно
У підсумку європейська дискусія зводиться до простого, але дуже неприємного питання: чи готові країни континенту заплатити ціну за власну безпеку ще до того, як виникне необхідність платити її під час війни?
Збільшити оборонні бюджети легко лише на папері. На практиці це означає будувати заводи, укладати довгострокові контракти, формувати резерви, розвивати військову інфраструктуру, навчати людей і перебудовувати цілу систему державного планування.
Не менш складно переконати суспільство, що ці витрати необхідні.
Європа опинилася перед вибором, якого десятиліттями намагалася уникати. Вона може продовжувати розраховувати на те, що велика війна залишиться чужим і далеким сценарієм. А може готуватися до найгіршого, сподіваючись, що сама підготовка стане достатнім стримувальним фактором.
Саме тому слова європейських військових планувальників варто сприймати не як прогноз неминучої поразки, а як попередження.
Європа має гроші, технології, промисловість і людський потенціал. Але сучасна війна перевіряє не лише силу армії. Вона перевіряє готовність держави діяти швидко, суспільства — витримувати тиск, а політиків — приймати непопулярні рішення задовго до того, як стане пізно.
І якщо європейські країни справді хочуть бути здатними самостійно захищати континент, головна битва за цю здатність відбувається вже зараз — у парламентах, на заводах, у військових штабах і в суспільній свідомості.
