Європа опинилася перед парадоксом, який дедалі складніше приховувати за політичними заявами про стратегічну автономію. З одного боку, Брюссель хоче зменшити залежність від американських технологій і створити власну цифрову інфраструктуру. З іншого — саме американські хмарні платформи, системи штучного інтелекту та інші технологічні рішення вже стали фундаментом значної частини сучасної європейської оборони.
Тепер спроба швидко позбутися цієї залежності може створити проблему, яку Європа намагається вирішити: замість більшої безпеки країни ризикують отримати менш технологічно оснащені армії, складнішу взаємодію всередині НАТО та додаткові кіберризики.
Брюссель робить ставку на технологічний суверенітет
Європейська комісія просуває законодавчі зміни, покликані посилити контроль ЄС над критично важливими цифровими технологіями. Йдеться, зокрема, про хмарні обчислення, штучний інтелект та іншу інфраструктуру, від якої дедалі більше залежить робота державного сектору.
Ідея на перший погляд виглядає логічною. Якщо стратегічні системи контролюються іноземними компаніями, виникає питання: наскільки незалежною є держава, яка користується ними?
Особливо гостро це питання постало на тлі війни в Європі, зростання військових витрат і дискусій про майбутню роль Сполучених Штатів у забезпеченні європейської безпеки.
У Брюсселі хочуть, щоб найбільш чутливі державні системи працювали на технологіях, які є європейськими та перебувають під європейським контролем.
Проблема полягає в тому, що необхідної альтернативи американським технологіям у багатьох сферах поки що просто немає.
Розрив у технологіях може становити роки
За оцінками представників європейської оборонної галузі, США випереджають Європу приблизно на 8–10 років у деяких критично важливих напрямках, зокрема у сфері хмарних технологій та платформ штучного інтелекту для оборонних потреб.
Це не просто різниця між двома комерційними продуктами. Сучасна армія дедалі більше перетворюється на величезну цифрову систему, де сенсори, супутники, безпілотники, літаки, командні пункти та аналітичні платформи повинні обмінюватися інформацією практично в реальному часі.
Якщо одна частина цієї системи працює на передових технологіях, а інша — на менш потужній інфраструктурі, перевага від використання окремих високотехнологічних озброєнь може значно зменшитися.
Саме тому представники оборонного сектору попереджають: Європа може опинитися в ситуації, коли політично стане більш незалежною від США, але військово — слабшою.
Європа вже побудувала частину оборони на американському фундаменті
Найбільша проблема полягає навіть не в майбутніх закупівлях. Багато технологій уже придбані, інтегровані та встановлені.
Європейські оборонні компанії роками використовували рішення американських технологічних гігантів. На їхній основі створювалися системи зберігання та обробки даних, хмарні сервіси, аналітичні платформи та інші цифрові компоненти.
Фактично Європа вже заклала значну частину цифрового «фундаменту» своєї нової оборонної архітектури.
І тепер постає незручне питання: що робити, якщо цей фундамент вирішать замінити?
Перебудувати його за кілька місяців або навіть років практично неможливо. А сучасна зброя не може чекати десятиліття, поки буде створена повністю незалежна цифрова екосистема.
Один із представників європейської оборонної галузі прямо попередив, що значна кількість озброєнь, які Європа потребує зараз, просто не працюватиме належним чином без американської цифрової інфраструктури.
Закон, який може змінити правила гри
У червні Європейська комісія представила пропозиції щодо так званого Cloud and AI Development Act — законодавчої ініціативи, яка має визначити правила використання хмарних технологій та штучного інтелекту.
Одна з ключових ідей полягає в тому, що держави ЄС повинні визначати рівень чутливості своїх цифрових сервісів.
Для систем із найвищим рівнем критичності передбачаються значно жорсткіші вимоги щодо технологічного суверенітету. Зокрема, перевага може надаватися рішенням, розробленим і контрольованим у Європі.
Але тут виникає ще одна проблема.
За оцінками експертів, лише близько 1% європейських державних сервісів сьогодні потенційно можуть відповідати найвищому рівню таких вимог.
Тобто між політичною метою та реальною технологічною спроможністю існує величезна прірва.
Єврокомісія наголошує, що саме держави-члени визначатимуть рівень суверенітету залежно від критичності конкретних систем. Однак представники оборонної галузі побоюються, що надто суворі правила можуть фактично перекрити арміям доступ до технологій, які їм потрібні вже зараз.
F-35 показує масштаб проблеми
Одним із найяскравіших прикладів є винищувач F-35.
Сучасний бойовий літак — це вже не просто машина з двигуном, радаром і озброєнням. Він є частиною величезної цифрової екосистеми, яка передбачає роботу з великими обсягами даних, їхнє зберігання, обробку та передачу.
Американська цифрова інфраструктура є важливою складовою цієї екосистеми.
Тому питання про технологічний суверенітет не можна розглядати лише на рівні «європейська компанія проти американської». Якщо Європа придбала винищувач, який використовує американську цифрову інфраструктуру, виникає питання, наскільки реально замінити цей компонент без перебудови всієї системи.
Генеральний секретар європейської асоціації аерокосмічної, безпекової та оборонної промисловості Каміль Гран зазначив, що жодна країна не відмовлятиметься від F-35 лише через те, що літак пов'язаний з американською хмарною платформою, яку неможливо швидко замінити.
І це дуже показовий аргумент.
Європа може захотіти контролювати кожен елемент своєї технологічної системи, але в реальності сучасна зброя вже створюється як міжнародний комплекс взаємопов'язаних технологій.
«Аварійний вимикач» — головний страх Європи
Водночас побоювання щодо залежності від США не є вигаданими.
Міністерка закордонних справ Фінляндії Еліна Валтонен попереджала про потенційний ризик ситуації, коли іноземний постачальник отримує можливість фактично вплинути на роботу критичної цифрової інфраструктури.
Йдеться не обов'язково про буквальну кнопку, яку хтось натискає з іншого континенту. Небезпека ширша: якщо держава критично залежить від іноземного постачальника, вона повинна враховувати політичні, юридичні та технічні ризики такої залежності.
Валтонен наголошувала, що Європі не обов'язково володіти кожною деталлю технологічного стеку штучного інтелекту. Але жоден критично важливий компонент не повинен бути таким, який можна легко відключити ззовні.
Ця позиція фактично відображає головну дилему європейської цифрової політики.
Залежність небезпечна, але спроба одномоментно ліквідувати її може бути ще небезпечнішою.
НАТО також може зіткнутися з проблемами
Європейська оборона не існує у вакуумі. Більшість країн континенту одночасно є членами НАТО.
Альянс потребує сумісності систем, обміну даними та координації між різними арміями.
Якщо європейські країни почнуть переходити на власні цифрові стандарти, які не сумісні або частково несумісні з американськими, це може створити додаткові бар'єри для спільних операцій.
У мирний час такі проблеми можна поступово вирішувати. Під час масштабної кризи кожна затримка в передачі інформації або необхідність переводити дані між несумісними системами може мати набагато серйозніші наслідки.
Саме тому представники оборонної галузі закликають Брюссель не плутати технологічну автономію з повною відмовою від іноземних рішень.
Чому найбільше опираються східні та північні країни
За даними Financial Times, найбільший спротив найжорсткішим вимогам щодо технологічного суверенітету можуть чинити саме країни Східної та Північної Європи.
На перший погляд це може здатися парадоксальним.
Саме ці держави особливо зацікавлені в посиленні європейської оборони та зменшенні стратегічних ризиків. Однак вони водночас добре розуміють ціну недостатньо швидкого переозброєння.
Для країн, які безпосередньо відчувають загрозу з боку Росії, технологічна незалежність є важливою метою, але не може бути важливішою за реальну обороноздатність.
Якщо американська технологія сьогодні забезпечує кращий захист, а європейська альтернатива з'явиться через кілька років, виникає просте питання: чи може Європа дозволити собі чекати?
Нове поле битви — цифрове
Сучасна війна дедалі більше демонструє, що контроль над технологіями може бути таким самим важливим, як контроль над виробництвом боєприпасів чи ракет.
Дані стали стратегічним ресурсом.
Хто швидше збирає інформацію, аналізує її та передає військовим, той отримує перевагу. Саме тому хмарні обчислення та штучний інтелект поступово стають невід'ємною частиною оборонної інфраструктури.
Це означає, що дискусія навколо американських технологій — не просто суперечка між чиновниками та IT-компаніями.
Фактично Європа зараз вирішує, якою буде її армія наступного десятиліття.
Вона може інвестувати величезні кошти у створення власної цифрової екосистеми. Але паралельно їй необхідно підтримувати вже наявні системи, які працюють на американських технологіях.
І саме цей перехідний період може стати найскладнішим.
Європі доведеться шукати компроміс
Ідея технологічної незалежності навряд чи зникне з європейського порядку денного. Навпаки, після останніх років питання контролю над критичною інфраструктурою лише набуватиме ваги.
Але між стратегічною автономією та технологічною ізоляцією існує величезна різниця.
Європі потрібні власні технології — особливо у сферах, які мають критичне значення для оборони, розвідки, зв'язку та державного управління. Проте створення альтернативи не означає, що вже сьогодні необхідно відмовлятися від усіх американських рішень.
Найреалістичніший шлях — поступово створювати європейські альтернативи, паралельно зберігаючи сумісність із системами США та НАТО.
Інакше може виникнути парадоксальна ситуація: Європа, прагнучи стати сильнішою та незалежнішою, сама послабить технологічну основу, на якій сьогодні тримається значна частина її обороноздатності.
А це вже не питання престижу чи економічної конкуренції.
Це питання того, наскільки ефективно європейські армії зможуть захищати континент у момент, коли технологічна перевага може визначити результат протистояння швидше, ніж кількість танків чи літаків.
